Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Сiчень 23, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 21 Вересень 2018 15:51

Селянський син, тракторист, електрик

Rate this item
(0 votes)

29 вересня 1943 року в закутньому польському селі Попово в родині сільського теслі Болеслава Валенси народилася четверта дитина — Лех.

Болеслава Валенсу разом із його молодшим братом Станіславом німці заарештували за кілька тижнів до народження хлопця — за зв’язок із партизанами. 1945 року батько повернувся додому, але через два місяці помер — у концтаборі він захворів на сухоти.
Минув рік, і мати вийшла заміж за Станіслава, з якого старший брат перед смертю взяв обіцянку потурбуватися про його вдову і дітей. Відтак Лех, окрім трьох рідних, мав іще й трьох зведених братів і сестер.

Сім’я була дуже бідна: збіжжя зазвичай закінчувалося місяців за два до нового врожаю, тому були без хліба, м’ясо їли не частіше ніж раз на тиждень. Від справжнього голоду рятували гриби і власноруч виловлена риба.
У п’ять років майбутній президент почав пасти гусей, у сім — корів, а в десять уже виконував будьяку селянську роботу. З 12 років наймитував у багатших сусідів. До школи доводилося ходити пішки чотири кілометри, до костелу — сім.
Остання обставина важлива — не було неділі, коли б дуже релігійна родина не долала близько 15 кілометрів, аби помолитися Богу. Вітчим — бідний напівселяниннапівремісниктесля — вельми критично ставився до «народної» влади і щодня слухав передачі західних радіостанцій польською мовою.
Закінчивши вісім класів сільської школи, Лех вступив до професійної школи (аналог радянського ПТУ) в найближчому повітовому містечку Ліпно. Петеушники мешкали у великому гуртожитку на околиці, часто пиячили, бешкетували і були грозою всього тихого 15тисячного містечка.
Закінчивши училище, Валенса отримав призначення на посаду електрика до ПОМу (державного машинного центру — те саме, що радянська машиннотракторна станція) в селі Лохочин.
Через два роки пішов до армії, прослужив у військах зв’язку і, демобілізувавшись у званні капрала, знову повернувся електриком до філії ПОМу в Лєнях, поближче до рідного села.
Минуло кілька років, і вся «слава» й «визнання» на селі раптом видалися Валенсі геть дрібними, тож він звільнився з ПОМу й пішки дістався станції та сів на перший поїзд, який там зупинився. Так доїхав до Гданська.
30 травня 1967 року 23річного Леха Валенсу було прийнято на Гданську верф на посаду корабельного електрика.
На верфі працювало близько 18 тисяч людей. Перші місяці виходець із села почувався маленьким гвинтиком у величезному механізмі. Тим більше що робота його в той час зводилася до розмотування на борту споруджуваних кораблів грубезних, «завтовшки з руку дорослого чоловіка», кабелів із величезних котушок.
Робітники почувалися класом, але аж ніяк не правлячим, у чому їх намагалися переконати комуністичні функціонери, а класом скривдженим, класом, яким влада намагалася маніпулювати. Умови праці — не позаздриш: не було навіть туалетів, не кажучи вже про душ.
Платили акордно, і керівництво верфі постійно й послідовно зменшувало кількість нормативних людиногодин на кожну операцію. Отже, щоб заробити ті самі гроші, потрібно було працювати більше й більше.
Величезне невдоволення у суспільстві викликало зростання дефіциту найважливіших видів споживчих товарів — усе, як у Радянському Союзі. Але, на відміну від СРСР, у Польщі в той час іще й постійно зростали ціни, зарплата за ними не встигала.
8 листопада 1968 року Валенса одружився з 18річною Данутою. Вона приїхала до Гданська із села, торгувала в кіоску квітами. Данута стала вірною супутницею Леха на все життя, народила йому вісьмох дітей.
Чи могла вона тоді, виходячи заміж за робітникаелектрика, уявити, що через 15 років виголошуватиме від його імені промову перед Нобелівським комітетом в Осло?
Під час масового страйку в Гданську в 1970 році Лех Валенса був керівником страйкового комітету, за що зазнав переслідувань.
Потім він працював у Гданському об’єднанні «Електромонтаж», брав участь у страйках 1976 року, був одним з організаторів напівлегальних вільних профспілок (1978).
У серпневих подіях 1980 року Валенса очолив страйк на Гданській судноверфі, а в 1981му став лідером «Солідарності» — федерації робітничих союзів. Вона замінила профспілки, що були під контролем уряду.
Після введення в Польщі військового стану і переходу влади до Військової ради національного порятунку під головуванням генерала Ярузельського (грудень 1981го) діяльність «Солідарності» була заборонена, а Валенсу запроторили під домашній арешт (грудень 1981го — листопад 1982го).
До кінця 80х років Валенса був одним із чільних діячів польської політичної опозиції. У жовтні 1983 року його удостоєно Нобелівської премії миру. А в 1988 році в країні пройшла нова хвиля страйків, які спонукали уряд оголосити вільні вибори до парламенту, що відбулись у червні 1989 року і принесли перемогу кандидатам «Солідарності».
У жовтні 1990 року президент Ярузельський був змушений піти у відставку, а в грудні того ж року Валенса здобув перемогу на позачергових президентських виборах.
На посту президента він підтримував курс на ринкові реформи і створення сильної президентської влади. Проте у вересні 1993 року більшість у парламенті отримала коаліція лівих партій. А у 1995 році Валенса програв вибори Олександру Кваснєвському. Чому ж так сталося?
Сьогодні, через роки, можна стверджувати, що, мабуть, на місці Валенси не зміг би зберегти свою популярність жоден політик. Саме за часів його правління здійснювався «план Бальцеровича», «шокова терапія», коли швидко й рішуче були проведені такі необхідні для країни ринкові перетворення, закладено основи поступального розвитку польської економіки на нових засадах.
Це, безумовно, принесло позитивні результати, проте більшість поляків відчули їх лише згодом, а на початку 90х життя було вкрай важким, людям доводилося з великими труднощами шукати своє місце в новій економічній системі, що тільки формувалась.
Однак саме тоді було закладено фундамент сьогоднішніх досягнень польської економіки і цілком європейського рівня життя поляків. Не останню роль у цьому відіграв пан Лех Валенса. І поляки це добре розуміють.
Утім, не лише поляки. Так, Вацлав Гавел таким способом оцінив вплив «Солідарності», очолюваної Валенсою, на ситуацію в інших країнах комуністичного блоку: «Він був величезним. Комуністична влада чудово усвідомлювала, що неможливо створити анклав свободи в одній країні, інакше або свобода запанує скрізь, або потрібно буде її в якомусь місці придушити».
Тож заслуги електрика з Гданська перед демократією у Центральній та Східній Європі важко переоцінити. Невипадково майже три десятки орденів іноземних держав є у домашній колекції Леха Валенси. Рідна Польща обмежилася двома відзнаками — орденом Білого орла та Великим хрестом ордена Відродження Польщі.
Що ж до українців, то ми глибоко вдячні Леху Валенсі за його пропозицію висунути Олега Сенцова на Нобелівську премію миру. Експрезидент Польщі при цьому заявив: «Сенцов представляє всі ті ідеали, які надихали мене під час мирної боротьби за світове майбутнє».
Отже, дружба між нашими народами — не слова, а багаторічна історія!

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».