Як зуміла тонка, дзвінка і «прозора» дівчинка вступити у Донецький технікум фізкультури — питання. Але в 13 років Поліна Астахова почала завзято займатися гімнастикою у свого тренера Володимира Олександровича Смирнова. Теж забули людину. Взагалі про нього не зміг знайти інформацію. Адже саме він зробив Астахову чемпіонкою.
П’ять років знадобилося Смирнову й Астаховій, щоб уперше потрапити на чемпіонат СРСР. Тоді в 1954 році Поліна посіла 28-е місце. Мабуть, такий результат розлютив Астахову. Так роздратував, що вже через рік її було включено до збірної СРСР.
Першою Олімпіадою для Поліни Астахової став Мельбурн-1956. Про свої перші Олімпійські ігри Поліна Григорівна згадувала з особливим захопленням і теплотою.
Найцікавіше, що, як їй здавалося, не було того тягаря відповідальності, як на Олімпіадах у Римі і Токіо.
І хоча зорепад з австралійського неба на Астахову не сипався («золото» тільки у командній першості), задоволені були всі: тренери, керівництво команди, керівництво країни, ну і сама Поліна.
Але не тільки спортивна складова Олімпіади у Мельбурні справила на нашу спортсменку враження. З не меншим захватом вона розповідала про повернення з Австралії. Дійсно, це була дуже цікава подорож.
Такої прекрасної подорожі у житті Поліни Григорівни більше не було. 20 днів по морях і океанах на чудовому теплоході «Грузія». 500 членів делегації і лише 38 дівчат. Вражень маса. Відпочили по повній програмі.
Після теплохода — поїзд. Два тижні. Причому новий 1957 рік зустрічали в дорозі. Якщо у двох словах, то поїздка теж удалася. На кожній станції радянських олімпійців зустрічала величезна кількість народу. Дарували квіти і повні кошики із соліннями, вареннями, пиріжками...
Але головним, звичайно, у житті Поліни була гімнастика. Тому друга Олімпіада — Рим-1960. На цю Олімпіаду (як і на наступну) Астахова вже їхала першим номером. Тут уже інша відповідальність.
Дуже неоднозначно склалася вона для Астахової. З одного боку, 2 «золота» (бруси і командне), «срібло» — за вільні вправи, а з іншого боку — «бронза» в абсолютній першості. Цей результат Поліна Григорівна вважала провальним. Тим більше що до передостанньої вправи (колода) Астахова лідирувала. Але сталося прикре падіння, і «золото» спливло. Шкода, звичайно. Однак її дуже полюбили глядачі. І, напевне, це головне.
Поліна Астахова, мабуть, не розкрилася у всій своїй майстерності й витонченості. Медалей у неї набагато менше, ніж у Лариси Латиніної, подруги по збірній тих років. Але все-таки стабільність — ознака майстерності! І в Токіо в 1964-му — абсолютне повторення результатів минулої Олімпіади. Ось так усе просто і буденно. Повторила результати... Проте це ж треті Олімпійські ігри! Скільки праці, сил і здоров’я покладено, щоб ось так «просто» повторити результати чотирирічної давнини.
У її житті могла бути й четверта Олімпіада в Мехіко. Відбіркові змагання було пройдено. Але як? Я не знаю, звідки у такої тендітної жінки стільки мужності!
Перед вільними вправами у неї стався серцевий напад. Поки їхала швидка, Поліна таки вийшла на килим... У підсумку посіла 3-є місце і пройшла відбіркові змагання! Та вона ж на цьому килимі могла померти! Ну що тут скажеш? Професіоналка, фанатично закохана в гімнастику.
Що далі? А далі порожнеча, хвороби і забуття. Астахова більше не потрібна. Мавр зробив свою справу, мавр може бути вільним.
Усі медалі, які дісталися ціною здоров’я, довелося продати, щоб було за що купити ліки і чим платити за квартиру. Ні, все було не так уже й погано. Народ пам’ятав і поважав її...
І як фінал, коли у серпні 2005 року Поліна Григорівна померла, то на прохання рідних і друзів допомогти організувати похорон олімпійської чемпіонки Астахової чиновники із «сумом» повідомили, що не знають таку...
...Фідель Кастро зізнавався їй у коханні, Микита Сергійович Хрущов змусив весь стадіон встати, вітаючи Астахову, Леонід Ілліч Брежнєв теж її гаряче вітав.
...А вона померла від застуди. Поховали Поліну Астахову в Києві на Байковому кладовищі.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
