Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Травень 26, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 12 Грудень 2019 14:48

Люди в погонах зробили неймовірне...

Rate this item
(0 votes)

14 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Так оцінив дії військовослужбовців колишньої Радянської армії в перші дні після вибуху на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС відомий академік Валерій Легасов.

Наказ відбути до Чорнобиля надійшов десь о 3-й ночі...
Той роковий вибух стався, як відомо, в ніч з 25-го на 26 квітня 1986 року. Першими у двобій з атомним джином вступили пожежники, які згодом всі пішли з життя. Але ще не встигли вони повністю локалізувати загоряння, як на допомогу їм прибули солдати й офіцери полку Цивільної оборони, що дислокувався в Києві.
— Наказ відбути до Чорнобиля я отримав десь о 3-й годині ночі, — розповідав автору статті командир полку полковник Володимир Гребенюк. — Не переповідатиму всіх нюансів, а скажу лише, що близько 6-ї ранку загін, до складу якого увійшло близько 100 осіб і 30 одиниць техніки, покинув місце дислокації.

Вибравшись за місто, ми йшли на досить пристойній швидкості. Неподалік Іванкова — районного центру, від якого рукою подати до Чорнобиля, побачили селян, очі яких світилися тривогою: вони якимось чином дізналися, що на станції щось трапилося.
Неподалік Прип’яті нас зустрів генерал-лейтенант Микола Бондарчук — начальник штабу Цивільної оборони УРСР. Побачивши його, остаточно зрозумів: на станції сталася серйозна аварія, якщо нас зустрічає посадовець такого рангу. Я поцікавився у нього, що трапилося, але генерал нічого не відповів, наказавши їхати за ним. Незабаром ми прибули на ЧАЕС.
Ми зупинилися за 300–500 м від зруйнованого 4-го енергоблока, над яким ще здіймався дим. Біля нього стояли пожежні автомобілі, люди. Від знайомого офіцера дізнався, що рівень радіації вимірюється десятками рентген, і від почутого стало якось лячно. А після того, як провели дозиметричну розвідку, жахнулися: рівень радіоактивного забруднення у безпосередній близькості від реактора становив 1500–2000 рентген!...
Наступного дня, із самого ранку 27 квітня, почала працювати оперативна група, до складу якої увійшли офіцери-хіміки на чолі з начальником хімічних військ генералом В. Пікаловим, почала вестись активна розвідка з повітря. Це дало змогу визначити не тільки шляхи поширення радіонуклідів, а й швидкість їхнього розповсюдження.
Вивчення ситуації з повітря дозволило з’ясувати місця найбільших руйнувань 4-го енергоблока і проникнення в атмосферу радіації.

Операція «Голка»
Військові пілоти виконували чи не найскладніші роботи, спрямовані якщо не на повне припинення викидів зі зруйнованого реактора, то хоча б на їх мінімізацію. Робилося це методом його бомбардування різними сумішами, зокрема з піску, кислоти, доломітових глин та свинцю. У цій роботі вся надія покладалася на вертолітників.
Це завдання потрібно було виконувати шляхом зависання над реактором на кілька хвилин: на висоті 100 м рівень радіації становив біля 500 Р/год. Виконували цю «почесну місію» військові льотчики гвардійського вертолітного полку, яким командував полковник А. Серебряков. Польоти в районі реактора відбувалися на швидкості від 140 км на годину і до 0, тобто зависанням на висоті 150–200 м.
Пілоти зависали над щілиною завширшки 5 м, що утворилася між шахтою та вивернутою вибухом плитою верхнього шару біологічного захисту реактора, і штурман скидав мішок із піском у неї. На початковому етапі робіт вертольоти не мали біологічного захисту, і лише з часом почали робити свинцевий захист машин, а отже й людей, знизу.
Лише протягом першого дня було проведено майже 100 скидань, другого — 186. У цілому ж засип із повітря зруйнованого реактора проводився з 28 квітня до 12 травня, що дозволило скинути 4 тисячі тонн піску, 500 тонн свинцю. Загалом з 27 квітня до 10 травня в розвалини 4-го енергоблока було скинуто близько 5 тисяч тонн різних матеріалів.
Пілоти гвинтокрилів виконали в Чорнобилі й інші унікальні операції. Так, у результаті пошуку можливостей забезпечення контролю стану зруйнованого реактора було реалізовано чимало цікавих і сміливих ідей, однією з яких була так звана операція «Голка».
Суть її полягала в тому, що сталеву трубу довжиною 18 м та діаметром 100 мм наповнили різними необхідними приладами і у вигляді голки підвісили до вертольота «Ка-32» на трос довжиною 200 м. Таким чином у реактор було вставлено багатоярусний вимірювач, що дозволив одержувати необхідну інформацію.
Чимало випробувань випало і на долі простих солдатів, насамперед інженерних військ. Вони, наприклад, очищали дах третього енергоблока від радіоактивних відходів через неможливість використання дистанційно керованих механізмів. Першими туди піднімалися розвідники-дозиметристи, за даними яких було розроблено 660 маршрутів. Лише протягом вересня 1986 року на них відпрацювали понад 1000 військовиків.
— Вночі ми працювали при увімкнутих автомобільних фарах, збираючи весь цей мотлох, — розповідав сержант запасу Анатолій Берник. — Коли люди отримували допустимі дози опромінення, їх замінювали на інших.
Уже на початку травня на промисловому майданчику (поблизу енергоблока. — Прим. авт.) ми зуміли знизити рівень радіації у 10–20 разів. Після цього розпочались інші роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії. Зокрема, дезактивація території усієї станції.
Силами військових підрозділів — за офіційними даними — протягом кількох місяців було очищено майже 900 тис. кв. м внутрішніх приміщень головного корпусу ЧАЕС, оброблено спеціальними розчинами понад 500 тис. кв. м інших будівель, вивезено більш як 25 тис. кубометрів найбільш просякнутого радіацією ґрунту, близько 200 тис. кв. м території покрили залізобетонними плитами.
Яна Корчака призвали до «чорнобильського війська» у травні 1986 року як колишнього воїна-автомобіліста: служив він в Афганістані.
— Там, на війні, я не раз і не два міг загинути, потрапляючи під обстріли повстанців, — розповідає сьогодні Ян Гаврилович. — В Чорнобилі, звичайно, було спокійно, а навколишня природа взагалі налаштовувала на ліричний лад. Але ми знали, що і тут є ворог, хоча і невидимий. Сховатись од нього було практично неможливо.
Мені довелося працювати безпосередньо біля зруйнованого реактора: вивозив сміття, просякнуте радіонуклідами, інші вантажі. Поруч зі мною працювали такі ж молоді хлопці, які теж прекрасно розуміли, що з радіацією жартувати не слід.
Проте я не пригадую випадку, коли б хтось відмовився від виконання того чи іншого завдання. Слід сказати, що й наші командири не ховалися за спини підлеглих. Більш того, вони першими йшли на небезпечні ділянки, мовляв, немає чого боятися. За це ми поважали офіцерів.
Валерій Мишко, сержант запасу, влітку 1986-го зводив саркофаг — укриття над зруйнованим енергоблоком, яке повинно було унеможливити проникання з нього в атмосферу радіації.
— Коли строкову службу проходив у військово-будівельному загоні, що дислокувався у Ленінградському військовому окрузі, не думав, що навички, отримані там, застосовуватиму за таких обставин, — каже він. — Та довелося.
Працювали за вкрай складних обставин: рівень радіації зашкалював. Але завдання командування виконали. І я пишаюся, що причетний до зведення цього об’єкта, завдяки чому забруднення навколишнього середовища зменшилося в десятки, а то й у сотні разів.
Незважаючи на всі зусилля, спрямовані на забезпечення радіаційної безпеки особового складу, чисельність опромінених виявилася досить значною. Якщо вірити офіційній статистиці уряду колишнього СРСР, у 1986 році було опромінено майже 67 тисяч військовослужбовців Радянської армії. З них більш як 46 тисяч отримали 25 рентген. Загалом упродовж 1986–1990 років така ж доля спіткала більш як 240 тисяч солдатів та офіцерів.
З кожним днем меншає серед нас тих, хто ціною власного здоров’я вгамовував «атомний атом», що вирвався з-під контролю людини. Десятки тисяч чорнобильців пішли з життя у розквіті сил, полишивши молодих дружин і неповнолітніх дітей. Утримаємося від високопарних слів. Просто пам’ятаймо про цих людей, а не згадаймо лише з нагоди чергових річниць...

Михайло  ЩЕРБІНА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».