Здоров'я
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Лютий 26, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Червень 2014 03:00

Своє професійне свято багато наших медиків зустрічають під кулями...

Rate this item
(0 votes)

Ни­ні ува­га міль­йо­нів укра­їн­ців при­ку­та до по­дій, що від­бу­ваю­ть­ся на схо­ді кра­їни. Ко­жен, ко­му не бай­ду­жа до­ля Ук­раї­ни, тих спів­віт­чиз­ни­ків, кот­рі ста­ли за­руч­ни­ка­ми те­ро­рис­тів, пе­ре­ймає­ть­ся ни­ми, мо­раль­но, а то й ма­те­рі­аль­но під­три­му­ючи на­ших вій­сь­ко­вих.
Се­ред них є ба­га­то і ме­дич­них пра­ців­ни­ків, які хоч і не бе­руть без­по­се­ред­ньої учас­ті у знеш­ко­джен­ні во­ро­га, але теж ри­зи­ку­ють жит­тя­м.
Про їх ді­яль­ність, на­пе­ре­до­дні Дня ме­дич­но­го пра­ців­ни­ка, ре­дак­ція по­про­си­ла роз­по­віс­ти ди­рек­то­ра Вій­сь­ко­во-ме­дич­но­го де­пар­та­мен­ту Мі­ніс­тер­ства обо­ро­ни Ук­раї­ни, пол­ков­ни­ка ме­дич­ної служ­би, за­слу­же­но­го пра­ців­ни­ка охо­ро­ни здо­ровя Ук­раї­ни Ві­та­лія Ан­дро­на­тія.

— Своє професійне свято багато моїх колег зустрінуть у районі бойових дій, — говорить Віталій Борисович. — Під кулями, у прямому розумінні цього слова. Така вже доля у нас, лікарів і медичних сестер: коли держава в небезпеці, ми, люди самої мирної професії, разом з її військом. Так завжди було, є і буде. Надання допомоги пораненим — наш святий обов’язок.


У районах, де ведуться бойові дії, ми розгорнули понад 30 мобільних лікарсько-сестринських бригад, укомплектувавши кожну з них хірургами, анестезіологами та медичними сестрами. Є і перев’язочні, розміщені на базі автомобілів, і тому вони досить мобільні. У них навіть можна виконувати складні оперативні втручання.
— Хто ці люди, які увійшли до складу таких підрозділів?
— Звичайні лікарі, медсестри — працівники військових госпіталів, військово-медичних центрів, розташованих в усіх регіонах країни. На базі останніх сформовані бригади, які змінюють одна одну через місяць перебування.
— Чи були випадки відмови їхати в район бойових дій? Насамперед, з боку жінок?
— Ви знаєте, військовій медицині я віддав понад тридцять років життя, потрапляв у різні ситуації. Але ще ніколи не відчував такої гордості за своїх колег, ще ніколи не пишався своєю приналежністю до когорти військових медиків. На сьогодні не було жодного факту відмови від поїздки в цей украй небезпечний район.
Я міг би назвати десятки прізвищ лікарів, медсестер, які, ризикуючи своїми життями, рятують життя іншим. І роблять це не за гроші, як дехто, можливо, думає, а за покликом своїх сердець. Так велить їм їхня совість, свідомість. Це не високопарні слова. Така правда. І я хочу, щоб наші громадяни знали її.
— Тож солдати та офіцери, які беруть участь в антитерористичній операції, можуть розраховувати в разі необхідності на кваліфіковану медичну допомогу?
— Так. До складу підрозділів, про які я говорив, увійшли досвідчені фахівці, готові до дій і за екстремальних умов. Вони, до речі, надають первинну лікарську та навіть кваліфіковану медичну допомогу, після чого поранених відправляємо до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, який розташований у місті Харкові.
— А там є всі умови для надання ефективної допомоги?
— Є медична апаратура кращих світових зразків, операційні, реанімація. Але, і це найголовніше, у ньому працюють напрочуд професійні лікарі, середній персонал.
— На жаль, центр міститься від району, де точаться бої, за сотні кілометрів...
— Ця обставина нам, як мовиться, не на руку. Але при першій необхідності, після надання первинної медичної допомоги, людей доставляємо автомобілями «швидкої», а то й ґвинтокрилами.
— Військовими чи санітарної авіації?
— Евакуація, перевезення до Харкова здійснюється виключно вертольотами Збройних Сил України. Не було випадку, коли б командування відмовило нам у їх наданні.
— А чому б не домовитися з цивільними колегами і не використовувати місцеві лікарні?
— З недавнього часу така практика існує, і ми переконалися в її ефективності. А коли є потреба, то відправляємо людей до військово-медичних клінічних центрів ЗС.
Зараз там лікувалися і продовжують лікуватися десятки військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії. Зокрема, в клініках ушкоджень, щелепно-лицевої хірургії, офтальмології, у відділенні гнійної хірургії тощо.
Окрім нього, тепер поранених лікують і в інших військово-медичних центрах.
— До речі, скільки на сьогодні під юрисдикцією МО перебуває медичних закладів, спроможних надавати військовикам допомогу?
— Маємо шість військово-медичних клінічних центрів, які розташовані у Києві, Вінниці, Одесі, Львові, Харкові та Ірпені. Окрім них, є ще 14 військових госпіталів: у Миколаєві, Житомирі, Чернівцях, Рівному, Білій Церкві, Чернігові та інших містах України.
— Доводилося чути багато добрих відгуків про Головний військово-медичний клінічний центр, що розташований у Києві. У ньому не лікуються учасники антитерористичної операції?
— Як це «не лікуються»? Через нього вже пройшли десятки військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, інших силових відомств, задіяних у цій операції. За технічною оснащеністю, зокрема діагностично-лікувальною апаратурою, він не поступається і деяким спеціалізованим інститутам МОЗ.
Та головний його скарб — це люди, які там працюють. Зважаючи на професійну підготовку, досвід роботи, вони здатні «витягати навіть з того світу» пацієнтів, що, трапляється, і роблять.
Протягом усього часу АТО у медичному центрі, розташованому в Харкові, працюють також фахівці цього центру. Це, зокрема, нейрохірурги, травматологи, анестезіологи. Відряджають туди і представників інших наших закладів.
— Чи забезпечені військові медики, які перебувають у районі бойових дій, усім необхідним?
— Тут існують певні проблеми. Насамперед, щодо транспортних засобів, на яких ми б евакуювали поранених до найближчих стаціонарних медичних закладів. Усі ми добре знаємо, що інколи навіть при звичайних захворюваннях лік іде на хвилини. А при тяжкому пораненні, коли воно супроводжується різними ускладненнями, коли людина втрачає багато крові, — і поготів. Тому до Харкова перекинули чимало транспортних засобів з інших регіонів, отож ця проблема нині вирішена.
— А медичних препаратів вистачає?
— Так, проблеми з ними та перев’язувальними матеріалами немає. Зазначу, що питання медичного забезпечення військовиків перебуває на особистому контролі виконувача обов’язків міністра оборони України Михайла Коваля. Як директор Військово-медичного департаменту я систематично доповідаю Михайлу Володимировичу про перебіг лікування поранених, проблеми, що виникають час від часу. З боку вищого керівництва військового відомства ми постійно відчуваємо увагу до нас, медичних працівників. Хочу сказати, що всі витрати, пов’язані з оперуванням, лікуванням наших захисників, держава взяла повністю на себе. При цьому про вартість тих чи інших ліків взагалі не йдеться!
— Під час бойових дій страждають, мабуть, і військові медики?
— Справа в тім, що під час воєнних конфліктів вони є особами недоторканими, оскільки перебувають під захистом відповідних міжнародних законів — так званих Женевських конвенцій. За їх порушення міжнародним законодавством передбачена кримінальна відповідальність. Проте жоден із цих законів, схвалених міжнародною спільнотою, для терористів нічого не вартий. Вони обстрілюють техніку з червоними хрестами, добре знаючи, що вона перевозить поранених військовослужбовців, викрадають поранених. Їхні дії нагадують дії гітлерівців, які розстрілювали і бомбили з повітря ешелони з пораненими. Не так давно було вбито двох водіїв «швидких».
Слава Богу, серед медичних працівників втрат немає. Але серед них є поранені. Наприклад, під час проведення евакуації постраждалих бойовики обстріляли гелікоптер Мі-8, унаслідок чого зазнали поранень військовий лікар і фельдшер.
Закликати їх до совісті, дотримання Женевських конвенцій — марно. Бо про що можна говорити з бойовиками, які використовують для прикриття цивільне населення, в тому числі дітей?
— Свого часу багато розмов точилося навколо санітарного літака «Віта». Один із ваших попередників переконував, що при необхідності на ньому доставлятимуть до медичних закладів людей, які потребують невідкладної лікарської допомоги.
— Вам усе правильно казали. Цей літак оснащений медичним устаткуванням, за допомогою якого підтримується життєдіяльність багатьох людських органів, на його борту є навіть реанімаційна. Даний літак спроможний одночасно перевозити п’ятьох тяжкопоранених або вісім осіб, котрі зазнали легких ушкоджень. До нього «приписана» ціла бригада лікарів Вінницького військово-медичного клінічного центру, яка в мирний час перебуває в цілодобовій готовності вилетіти до будь-якого району України для надання допомоги тим, хто її потребує.
Зараз «Віта» працює на всю потужність: у багатьох випадках саме на ній доставляємо поранених із Харкова до тих міст і регіонів, де є профільні медичні заклади, здатні надати якісну допомогу. Приміром, одного з військовослужбовців, який зазнав поранень, пов’язаних із зором, доставили до Військово-медичного центру Південного регіону, що в Одесі, і у складі якого є найкраща у військовому відомстві клініка офтальмології. До того ж при потребі ми могли залучати фахівців Одеського інституту офтальмології, відомого у всьому світі. Завдяки військовим лікарям-офтальмологам вдалося зберегти солдату зір. І це не поодинокий випадок.
— Але ж послуги цивільних фахівців спеціалізованих інститутів і коштують, мабуть, недешево?
— І що з того? Я ж кажу чітко: коли йдеться про здоров’я чи життя військовослужбовця, питання грошей не є актуальним для нас.
— Не можу оминути тему мобільних госпіталів, які є у кожному військово-медичному центрі. Чому їх не використовуєте?
— Мобільні госпіталі якраз і призначені для використання за подібних ситуацій. Тому найближчим часом два будуть розгорнуті в районі бойових дій. Зазначу, що кожен із них розрахований на одночасне лікування 100 хворих чи поранених, персонал одного такого госпіталю складається з більш ніж 100 різнопрофільних фахівців.
— Зважаючи на методи ведення бойовиками війни, неважко здогадатися, що і поранені, і медперсонал можуть стати їх легкою здобиччю.
— І ми, військові медики, і керівники антитерористичної операції, Міністерства оборони чудово це розуміємо. Тому при розгортанні госпіталів вони будуть взяті під надійну охорону.
— Останнім часом у військово-медичних закладах МО скорочували не лише кількість ліжок для хворих, а й самі ці заклади. Невже й надалі військова медицина так «реформуватиметься»?
— Справа в тім, що чисельність Українського війська всі ці роки зменшувалася. Отже, ці процеси, самі розумієте, не могли не зачепити і медичну галузь.
Натомість нині питання про подальше скорочення мережі наших закладів не стоїть. Навпаки, йдеться про подальший розвиток військової медицини, зміцнення матеріально-технічної бази госпіталів, військово-медичних центрів.
— Чи не могли б Ви, Віталію Борисовичу, навести конкретні приклади?
— Виконувач обов’язків міністра оборони України генерал-полковник Михайло Коваль, розуміючи роль військової медицини, поставив перед нами відповідні завдання. Зокрема, щодо збільшення кількості ліжко-місць у Миколаївському, Чернігівському, Дніпропетровському госпіталях. Ідеться не просто про арифметичне збільшення ліжок, а про оснащення їх сучасним медичним обладнанням, введення до штату фахівців.
У Вінницькому військово-медичному центрі Центрального регіону буде збудовано лікувальний корпус, що дозволить збільшити кількість ліжок у закладі на 90–100.
Свого часу було ухвалене не продумане рішення щодо скорочення Запорізького військового госпіталю. Невдовзі він знову відчинить свої двері.
— У районі бойових дій, як відомо, створено штаб антитерористичної операції. А чи є там посадовці, відповідальні за медичне забезпечення?
— Звичайно. Ми відрядили туди полковника медичної служби В’ячеслава Яцюка, який організовує медичне забезпечення учасників операції, взявши на себе всю відповідальність за цю ділянку роботи.
Не можу не згадати полковника медичної служби Віктора Поліщука — начальника Військово-медичного центру Північного регіону, якому теж доводиться вирішувати безліч проблем. Зокрема, щодо вивезення поранених із зони бойових дій та цивільних лікарень до центру, відправку, за необхідності, їх до медичних закладів МО, що в інших регіонах. В’ячеслав Віталійович та Віктор Трохимович сумлінно виконують свої обов’язки, усвідомлюючи, що від їхніх дій у багатьох випадках залежать чиїсь життя.
— Багато поранених потребуватимуть санаторно-курортного лікування. Як вирішуватимете цю проблему, адже у підпорядкуванні МО — лише кілька військових санаторіїв?
— Так, з різних причин останнім часом їхня кількість різко скоротилась. Але міністр оборони України вийшов з клопотанням до керівництва країни щодо повернення у власність Міністерства оборони Моршинського, Шкловського та Одеського санаторіїв, які спеціалізуються на лікуванні хвороб шлунково-кишкового тракту, нирок та наданні загальнотерапевтичних послуг.
— За кілька днів свято — День медичного працівника. Що б Ви, Віталію Борисовичу, сказали з цього приводу своїм колегам?
— Насамперед, хочу привітати всіх лікарів, медичних сестер та медичний персонал Збройних Сил України і побажати міцного здоров’я, людського щастя і всього найкращого.
Тим із них, хто перебуває в районі бойових дій, бажаю повернутися до рідних домівок живими і здоровими. Пам’ятайте, що ви виконуєте найпочеснішу, яка тільки може бути, місію: лікуєте, рятуєте людей, які воюють за рідну землю.
Я щиро вдячний усім вам за ваш професіоналізм, моральну та фізичну витримку, героїзм і мужність, які ви проявляєте ледь не щодня. Хай вам завжди і в усьому допомагає Господь Бог!
Ін­тер­вю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».