— Любомире Антоновичу, дехто, як відомо, вважає, що травами можна нібито вилікувати майже все!
— Не знаю, як щодо решти клінічних галузей, але в моєму фаховому випадку я б усе ж таки не радив до особистої консультації з лікарем вдаватися до самодіяльності, адже одні рослинні відвари показані лише при імунозапальних станах (наприклад, при тому ж таки гломерулонефриті), а інші, навпаки, — при інфекційно-запальних (пієлонефрит). Тому краще, як на мене, придбати в аптеці комплексний гомеопатичний препарат канефрон Н, котрий без жодних ризиків принесе вам бодай на перших порах відчутне полегшення.
— До речі, щойно Ви мимохіть торкнулися двох найпоширеніших нині ниркових недуг. Розкажіть, будь ласка, про них трохи докладніше.
— Хронічний гломерулонефрит, тобто ураження клубочків нирок,— це вкрай небезпечне захворювання, яке досить часто призводить до летальних наслідків. Щодо основних клінічних проявів цієї хвороби, то тут я насамперед зверну увагу на стійкі набряки обличчя і нижніх кінцівок (у тяжких випадках — скупчення рідини в грудній і черевній порожнинах), а також на наявність білка й еритроцитів у сечі. Хоча трапляються і більш підступні, зовні законспіровані варіанти — без набряків.
Як відомо, клубочків у нирках близько двох мільйонів, а їхня основна функція полягає у виведенні з організму найрізноманітніших шлаків. Ураження клубочків поступово веде до пошкодження інших ниркових структур (канальців, проміжної тканини). Зрештою ж, у міру наростання хронічної ниркової недостатності доводиться вже або застосовувати діалізний апарат, або трансплантувати донорську нирку. На превеликий жаль, нефрологія хоч і є однією з провідних галузей сучасної медицини, поки ще не здатна впоратися з гломерулонефритом, але може хіба що сповільнити його перебіг.
— А якими мають бути режим, дієта та й, власне кажучи, сама тактика лікування?
— Необхідно передусім не допускати важких фізичних навантажень, праці в нічну зміну, просто неба, а також тривалого стояння на ногах (це майже всі будівельні і викладацькі професії, робота в торгівлі, біля верстатів тощо). Спеціальна дієта № 7 передбачає обмеження солі (за наявності набряків бажано зовсім відмовитися від неї), м’ясних і рибних відварів, як, утім, і будь-яких білкових страв.
Під наглядом лікаря призначають сечогінні препарати, а також нормалізатори артеріального тиску. Крім того, вельми бажаним є тривале санаторно-курортне лікування в умовах сухого субтропічного клімату або ж — іще краще — переїзд у сонячні регіони на постійне проживання.
Підвищена суспільна актуальність патології цього профілю обумовлена перш за все ураженням осіб молодого віку, безупинною її схильністю до прогресування. Як наслідок — інвалідизацією хворих ще в самісінькому розквіті сил. До того ж через дуже високу вартість сучасних методів ниркозамісної терапії (гемодіаліз, перитонеальний діаліз, трансплантація нирки) їхнє застосування в Україні вкрай обмежене. І хоча кількість діалізних місць у нас поступово зростає, проте їхня загальна чисельність все одно залишається майже вдесятеро меншою від наявних потреб.
— Ні для кого не секрет, що грамотне своєчасне виявлення будь-якої грізної недуги ще на стадії ледь відчутних її передвісників здатне не тільки істотно полегшити, а й навіть чи не вдвічі скоротити подальший курс лікування.
— Це так. Одначе за нинішніх обставин воно значно затруднене: по-перше, у зв’язку з нинішнім реформуванням усієї нашої ланки і, по-друге, через безсимптомність перебігу деяких доволі-таки серйозних ниркових хвороб, що розпочинаються здебільшого з малопомітних, трохи навіть побутових скарг.
Причому найтиповішими з них (що свідчать, зокрема, про високу активність локального патологічного процесу) можуть бути: наявність крові в сечі, набряки, симптоми артеріальної гіпертензії або ж біль у попереково-крижовій ділянці тіла, а також безпричинна втрата ваги чи апетиту, диспепсичні явища, загальна довготривала слабкість.
Дуже прикро, що більш як третина наших хворих із зовні прихованою нирковою недостатністю звертається за медичною допомогою в такому надважкому стані, коли без радикальних ниркозамісних заходів не обійтися!
— То від чого ж тоді, на Вашу думку, може залежати своєчасність виявлення ниркової патології?
— Як від санітарної грамотності самого пацієнта (його ставлення до власного здоров’я, до цінності життя), так і від свідомої професійної позиції лікаря. Тому що незалежно навіть від нинішньої кризової ситуації в державі первинно-діагностична ланка нашої медицини (а сюди можна віднести основні лабораторні аналізи й ультразвук) доступна для кожного без винятку громадянина.
Але все ж найвищого ефекту в запобіганні нирковим хворобам можна, як на мене, досягти лише в разі якнайскорішого запровадження добре зарекомендованої системи сімейної медицини. Адже саме сімейний лікар мусить у першу чергу бути обізнаним з особливостями побуту, праці та загальними обрисами патогенної спадковості членів сім’ї, а також тримати в пам’яті (чи в персональному комп’ютері) і всі перенесені ними хвороби. Крім того, він може посприяти й прищепленню в цій родині принципів здорового способу життя.
— А в яких же саме випадках треба звертатися за консультативною допомогою до нефролога?
— Якщо говорити про ризик виникнення вторинних нефропатій, то можна навести довжелезний перелік хвороб, які мають неодмінно насторожувати як лікарів, так і самих пацієнтів щодо реальної можливості небезпечних ниркових ускладнень. Однак усе ж таки завше необхідно пам’ятати, що характерна для нефропатії симптоматика може проявлятися (з подальшим формуванням ниркової недостатності!) навіть і без попереднього виявлення первинного патологічного процесу.
1. Найчастіше запальні хвороби нирок виникають на тлі або ж одразу після перенесених гострих інфекцій дихальної системи. Зазвичай гломерулонефритом ускладнюється і перебіг бешихи.
2. Ураженням нирок (аж до гострої ниркової недостатності) нерідко супроводжується і лептоспіроз, тому всі видужуючі від нього підлягають регулярному тривалому меднагляду у зв’язку з можливістю формування інтерстиціального нефриту. Хоч і не надто висока, але все ж деяка загроза виникнення нефропатій існує також і у хворих на малярію та СНІД. А ось уже такі епідемічні хвороби, як тиф, холера, дизентерія, дифтерія, на наше з вами щастя, доволі рідко спричинюють запалення нирок.
3. На пильну лікарську увагу заслуговує інфекційний ендокардит, який може деколи ускладнюватися гломерулонефритом, а також інфарктом чи абсцесом нирки. Тому надалі такі пацієнти потребують постійного нефрологічного нагляду.
4. Із вірусних інфекцій найактуальнішими щодо частоти ураження нирок є сумнозвісні гепатити В і С. Гострий вірусний гепатит (особливо ж С або В+С) приблизно в 30–40% випадків супроводжується сечовим синдромом.
5. Вагомий ризик ураження нирок запального характеру — вогнища хронічної інфекції, особливо ж при частих загостреннях. Вогнища інфекційно-гнійного характеру (остеомієліт, флегмона, абсцес) здатні викликати амілоїдоз — невиліковне переродження структури майже всіх білків організму. До речі, саме від цієї лихої напасті з муками відійшла у небуття геніальна донька нашого народу Леся Українка.
6. Відчутна схильність до виникнення аутоімунних хвороб нирок спостерігається у деяких так званих безпричинних алергіків після профілактичних щеплень — як прояв поствакцинального нефриту. Подібні ж структурні ураження ниркової паренхіми можуть виникати і на тлі алергічних реакцій, спричинених глистами (тобто при аскаридозі, трихінельозі, ехінококозі), але вже значно рідше.
7. Ревматоїдний артрит із часом неодмінно призводить до виникнення гломерулонефриту, деформуючий спондилоартроз — до амілоїдозу, а псоріаз — до розвитку різноманітних комплексних нефропатій.
8. Якщо ж говорити про тісну функціональну взаємодію із серцево-судинною системою, то тут не останню роль за своїм негативним впливом на видільні органи відіграє горезвісний тиск, який раніше чи пізніше призводить до формування гіпертензивного нефросклерозу. Між іншим, пацієнти цієї категорії за кількістю лікованих гемодіалізом узагалі посідають у світі третє місце (після хворих на діабетичну нефропатію та гломерулонефрит).
9. Що ж до ураження нирок на тлі патологічних станів печінки, то, крім вірусних гепатитів, необхідно пам’ятати і про гепаторенальний синдром, який здебільшого обтяжує перебіг цирозу печінки (втім, при адекватному лікувальному втручанні він ще може бути призупинений).
10. Прихованість первинного патологічного стану з клінічними та лабораторними проявами вторинного ураження нирок нерідко спостерігаються у пацієнтів із захворюваннями крові. Зокрема, перебіг лімфоми, лейкемії, хвороби Вальденштрема й особливо мієломної хвороби спричинює виникнення імунокомплексного гломерулонефриту, а іноді навіть і амілоїдозу. Отож у будь-яких сумнівних випадках вирішальне слово тут — за пункцією кісткового мозку.
11. Хворий із первинним гіперальдостеронізмом чи феохромоцитомою вперше потрапляє в поле зору дільничного терапевта з приводу артеріальної гіпертензії. І тільки вдумливе ставлення до його скарг, а також до показників загальноклінічного, лабораторного й інструментального обстежень може вивести лікаря на шлях істини.
12. Гіперпаратиреоїдизм (викликаний, як правило, пухлиною паращитоподібної залози) може інколи проявлятися не так вегетативно-обмінними симптомами, як ураженням нирок, переважно із супутнім нефролітіазом і численними рецидивами після оперативного видалення конкрементів.
13. З обмінних захворювань найчастіше ураження нирок виявляється у хворих на подагру, яка виливається не тільки в уратний нефролітіаз, а й в інтерстиціальний нефрит (так звана подагрична нирка) внаслідок відкладання солей сечової кислоти в нирковій паренхімі.
При цьому необхідно зауважити, що подагрична нирка може сформуватися навіть і за видимої відсутності типових симптомів основної недуги. Крім того, останніми роками — і це особливо стосується розвинутих країн! — дедалі більшого значення (як серйозний ризик саме для органів сечовидільної системи) починають надавати метаболічному синдрому, тобто, простіше кажучи, ожирінню.
14. Та все ж таки, поза всяким сумнівом, справжньою проблемою № 1 нефроендокринології є ураження нирок при цукровому діабеті. Сюди передусім можна віднести ранній розвиток локального атеросклерозу, пієлонефриту та, що у даному разі найприкріше, — діабетичної нефропатії. Остання, розвиваючись у 30–45% хворих на діабет І типу й у 15–20% на діабет ІІ, призводить до хронічної ниркової недостатності з неминучим подальшим летальним наслідком у 55% та 3% (відповідно) пацієнтів.
За умов подвоєння кожні 10–15 років загальної чисельності діабетиків нефропатія по праву вважається дуже серйозною всесвітньою загрозою. Що, на мою думку, зайвий раз підштовхує до якомога більш раннього виявлення цієї надзвичайно підступної і спадково обтяженої недуги III тисячоліття — із завчасним установленням нефропатії ще на доклінічному етапі (клубочкова гіперфільтрація, мікроальбумінурія тощо).
— Отже, як я зрозумів, лікувати треба все й одразу!.. Але ж, з іншого боку, саме нирки, виконуючи в людському організмі роль хороброго антитоксинного охоронця, за будь-якого медикаментозного втручання страждають чи не в першу чергу. З чим же, на Вашу думку, пов’язаний цей руйнівний механізм побічного впливу більшості принадливих зовні й цілющих пігулок?
— Він може бути обумовлений порушенням кровообігу, загальних чи навіть місцевих обмінних процесів, виникненням імунної протидії та іншими не менш шкідливими для здоров’я зворотними реакціями організму. Ну а найгіршими нирковими ворогами вважаються: нестероїдні протизапальні засоби, анальгетики, сульфаніламіди, аміноглікозиди та практично всі протипухлинні препарати.
Хоча, ясна річ, далеко не завжди вдається вчасно передбачити саму можливість та й ступінь нефротоксичного ефекту, бо це, врешті-решт, багато в чому залежить і від індивідуальної сприйнятливості пацієнта. Однак тривале вимушене підсідання на антибіотики, імунодепресанти чи хіміотерапію потребує періодичних контрольних аналізів крові та сечі. Причому істотно зростає цей ризик у курців, осіб похилого віку, а також після хірургічних операцій.
Те ж саме стосується і так широко розрекламованих у нас контрацептивних засобів. У всякому разі, дільничні лікарі, я переконаний, просто-таки зобов’язані пояснювати молодим жінкам, що багатомісячне безупинне вживання протизаплідних засобів рано чи пізно провокує підвищення артеріального тиску з усіма небезпечними як для плода, так і для самої майбутньої матері сумними наслідками!..

Бесіду вів Едуард ЩУР