Освіта
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Жовтень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Лютий 2019 14:27

Освіта для «інклюзивних» дітей

Rate this item
(1 Vote)

За різними даними, сьогодні в Україні проживають майже три мільйони інвалідів. Або, як їх тепер називають, людей з особливими потребами. На жаль, свою частку в цій невеселій статистиці мають і діти-каліки, яких у країні сьогодні майже 180 тисяч, або 2% від усього дитячого населення...

Дорогу долає той, хто іде
Вписує свій рядок у цю статистику і війна на Сході України, де ледь не щодня через обстріли та підриви на боєприпасах калічаться як військовослужбовці, так і жителі прифронтових територій.

Тож проблема збільшення числа інвалідів в Україні, напевне, ще стоятиме дуже гостро і в майбутньому. Як і проблема їхньої соціальної адаптації та матеріальної підтримки.
Якщо для дорослих інвалідів, 80% яких — люди працездатного віку, у держави вже напрацьовано алгоритм підтримки — хоча і мінімальної, але регулярної, то вирішувати проблеми дітей-інвалідів значно складніше.
Одна з них — дати маленьким громадянам, обділеним життям, освіту. Це не лише обов’язок цивілізованої країни, але й зародження надії у душах цих знедолених, що у майбутньому вони матимуть можливість заробити собі, принаймні, на власний окраєць хліба.
Ще кілька років тому проблеми з освітою для неповнолітніх інвалідів у пострадянській Україні не існувало, адже їй у спадок дісталася випробувана часом система шкільної освіти для таких дітей. Неповнолітні хлопці та дівчата з особливими потребами навчалися коштом держави у спеціальних школах-інтернатах, де і отримували атестати про середню освіту.
Але вітри перемін, які налетіли на нашу країну із Заходу, донесли звістку, що діти-інваліди у наших сусідів зазвичай навчаються разом зі здоровими дітьми в одних загальноосвітніх школах, які називають ще інклюзивними. Що стало альтернативою інтернатній системі освіти. І, як стверджують ініціатори інклюзивної освіти, від цього виграють усі.
Принцип такого навчання полягає в тому, що учні з так званими особливими освітніми потребами можуть навчатися в школах за місцем проживання в загальноосвітніх класах. Це надає їм можливість відчути себе частинкою суспільства.
Причому, як стверджують у Міністерстві освіти і науки України, «завдяки створеним умовам щороку зростає кількість дітей з особливими потребами, які навчаються в інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів.
Так, у 2016/2017 навчальному році в інклюзивних класах навчалися 4180 учнів, що на 53,6% (або на 1460 учнів) більше порівняно з 2015/2016 навчальним роком (2720 учнів)...»
Полтавщина, де ще пам’ятають досвід виховання та навчання важких дітей радянським педагогом А. С. Макаренком, котрий організував виховну колонію під Полтавою, теж долучилася до розвитку інклюзивної освіти. Яку в регіоні тепер розглядають уже не як виняток із правил, а як буденну реальність.
На користь необхідності подальшого розвитку інклюзивної освіти в регіоні переконують дані, які днями оприлюднили в обласному департаменті освіти. Зокрема, з 234 тисяч дітей, які проживають на Полтавщині, 36 тисяч — діти з особливими освітніми потребами. В тому числі 4600 — діти з інвалідністю.
Директор обласного департаменту освіти Олена Харченко не без гордості підкреслювала на нараді в Полтавській ОДА, де розглядали питання розвитку інклюзивної освіти в регіоні, що за останні три роки кількість закладів дошкільної освіти, де є інклюзивна форма навчання, збільшилась у чотири рази — до 83. Також зросла і кількість дітей-інвалідів, котрі здобувають інклюзивну дошкільну освіту в 44 дитячих садках.
Місцевим скептикам, котрі мають сумнів щодо користі від спільного навчання нормальних дітей і дітей з особливими потребами, в облдержадміністрації наводять приклад Максима Сінельника із Горішніх Плавнів (колишній Комсомольськ), хворого на церебральний параліч.
Хлопець навчався в інклюзивному класі звичайної міської школи. Якою ціною це йому вдавалося — розмова окрема. Але недаремно кажуть, що дорогу долає той, хто іде. Максим не лише успішно закінчив школу, але й став студентом Полтавського державного технічного університету.
Його наполегливість у подоланні недуги принесла мужньому жителю міста гірників й інші плоди. М. Сінельник під час навчання у школі завойовував перші та другі місця у конкурсах захисту науково-дослідницьких робіт Малої академії наук України, історичних та літературних турнірах, чемпіонатах з плавання як обласного, так і українського рівнів тощо.
Повернення до майже нормального життя хлопця, скаліченого хворобою, але який не підкорився викликам долі, стало можливим саме завдяки інклюзивній освіті та перебуванню Максима у середовищі своїх однолітків.
Посадовці розповіли про подальші плани розвитку інклюзивної освіти на Полтавщині. Зокрема, про намір поступово збільшувати кількість так званих інклюзивно-ресурсних центрів. Причому як у містах, так і в селах.
У Полтавському районі торік кількість дітей, залучених в інклюзивне навчання, збільшилася майже у сім разів: з трьох до 20.
Пожвавлення сталося після створення в районі об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Три з них уже уклали угоду про співпрацю з найближчим інклюзивно-ресурсним центром. У деяких селах району, як, приміром, у Терешках, уже переймаються створенням і власного центру та підготовкою фахівців, котрі працюватимуть із дітьми-інвалідами.

«Інклюзивники»: погляд ізсередини
Днями в Полтаві вітали переможців обласного конкурсу «Кращий учитель року». Уперше серед переможців відзначили і вчителя з інклюзивної освіти. Лауреаткою в номінації «Вчитель інклюзивного класу» стала вчителька початкових класів гімназії Піщанської ОТГ Кременчуцького району Тетяна Сідень.
Сам факт визнання її успіхів засвідчив, що питання з інклюзивною освітою на Полтавщині змінюється на краще. Кореспонденту «ДУ» вона розповіла про особливості своєї роботи, про яку ще чимало полтавців мають доволі поверхневе уявлення.
Виявляється, сьогодні в педагогічних університетах не готують учителів інклюзивної освіти. Тож, як правило, цю посаду в разі необхідності — коли в класі з’являється учень з особливими освітніми потребами, обіймає звичайний педагог.
Правда, перед тим проходить курси підвищення кваліфікації. У особливого вчителя є асистент, який допомагає йому під час уроків. Передбачена і посада асистента дитини-інваліда, який опікується учнем протягом усього часу, коли той перебуває в школі.
Власне, це своєрідний опікун-доглядальник, який допомагає дитині у шкільній їдальні, роздягальні, скористатися туалетом тощо.
«Учитель інклюзивного навчання працює за звичайною шкільною програмою, але складає разом із психологом, завучем школи, асистентом, учителем, директором тощо індивідуальний план розвитку для дитини з освітніми особливими потребами..» — пояснює Т. Сідень.
Звісно, зізнається вчителька, проводити одночасно заняття в класі, в якому 28 учнів і бодай один із них з особливими потребами, непросто. У пригоді стає асистент, яка завжди поряд із таким учнем.
Приміром, у класі Т. Сідень навчається дівчинка з вадами слуху. Доводиться їй дещо голосніше пояснювати матеріал. Чи дратує це решту учнів і відволікає їх від уроку?
«У моєму випадку складнощів майже немає, — зазначає педагог. — Важче, коли в класі є хоча б одна дитина хвора, приміром на церебральний параліч, або так звані візочники, котрі весь час перебувають в інвалідному візку тощо.
Вони, природно, потребують особливої уваги. Але решта учнів із розумінням ставляться до цього. Хоча було б краще, якби такі діти вчилися в класах, де менше учнів...»
За особливість праці з дітьми-інвалідами педагогу додають 20% до зарплати. Чи не замало? На це можуть відповісти лише ті, хто взяв на себе тягар інклюзивного навчання.
«Інклюзія означає розкриття можливостей кожного учня за допомогою освітньої програми, яка достатньо складна, але відповідає його здібностям, — констатує Т. Сідень. — Але процес запровадження інклюзії потребує значних зусиль усіх учасників освітнього процесу: від Міністерства освіти до вчителя, класного керівника і навіть обслуговуючого персоналу...»

Інклюзивної освіти таки замало...
Керівництво регіону не поділяє переможних реляцій чиновників профільного департаменту щодо розвитку інклюзивної освіти на Полтавщині. Зокрема, голова Полтавської ОДА Валерій Головко не приховує свого невдоволення темпами запровадження в області інклюзивного навчання.
За його словами, із 36 тисяч дітей-інвалідів, які проживають у регіоні, лише трохи більше ніж півтисячі навчаються разом з однолітками. Причин, які гальмують розвиток інклюзивної освіти на Полтавщині, на думку В. Головка, чимало.
Одна з них — непристосованість шкільних закладів для навчання дітей з обмеженими фізичними потребами. Йдеться про те, що далеко не всі школи обладнані, приміром, пандусами. Як не пристосовані і туалети для користування ними дітьми-інвалідами тощо.
Є проблеми з підвозом таких дітей до опорних шкіл, які в регіоні утворили одну на кілька населених пунктів. Далеко не всі батьки погоджуються віддавати хворих дітей до загальноосвітніх шкіл, бо побоюються (і небезпідставно), що однокласники почнуть їх якщо не цькувати, то глузувати з калік...
І тим не менше інклюзивна освіта на Полтавщині займає належне місце в навчальному процесі. Наприклад, торік на Полтавщині підготували 760 педагогічних працівників інклюзивної освіти. 2018–2019 навчального року в закладах загальної середньої освіти з дітьми, які перебувають на інклюзивному навчанні, працюють уже понад 300 вчителів-асистентів.
В усіх інклюзивних закладах загальної середньої та дошкільної освіти області створено команди психолого-педагогічного супроводу, які забезпечують організацію освітнього процесу з урахуванням індивідуальних потреб та можливостей дітей.
Важливою складовою проведення освітньої реформи є відкриття інклюзивно-ресурсних центрів. В області таких має бути 32. Нині створили поки що 20.
Голова облдержадміністрації наголосив, що сьогодні в області повинні активніше працювати саме в напрямку розвитку інклюзивної освіти.
«Необхідно, щоб якомога більше дітей з особливими освітніми потребами отримали якісне навчання. Наше завдання — достукатися до кожного освітянина, щоб стан інклюзивної освіти в області відповідав тим критеріям, які закладені в основу освітньої реформи...»

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
Фото надано автором

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».