Для виявлення чисельності таких безробітних щоквартально проводяться вибіркові обстеження. У 2008 році рівень безробіття за методологією МОП, у відсотках до економічно активного населення працездатного віку становив 6,9%, 2009-му — 9,6, 2010-му — 8,8, 2011-му — 8,6, 2012-му — 8,1, 2013 році — 7,7, позаторік — 9,7, торік цей показник сягав 9,4%.
Приховані фактори
На перший погляд, ці цифри свідчать про те, що ситуація на ринку праці стабілізувалась, але експерти називають кілька факторів, які змінюють статистичну картину. Зараз знайти роботу набагато складніше, ніж навіть у кризовому 2009 році, тому значна частина людей, які втратили роботу, через певний час перестають її шукати або взагалі навіть не починали пошуків.
Такі люди не потрапляють до зареєстрованих безробітних, ні навіть до категорії безробітних за методологією МОП, адже вони не відповідають умовам активного пошуку роботи.
Ще один фактор, який змінює картину з безробіттям, — це приховане безробіття, яке офіційно називається «неповною зайнятістю». Роботодавці використовують такий спосіб вирішення своїх проблем, користуючись слабкістю чи відсутністю профспілок, а працівники не протестують, бо бояться звільнення.
Найбільш розповсюджений варіант — неповний робочий тиждень (скорочується кількість робочих днів чи годин). У 2011 році «жертвами» такого виду економії стали 8,6% найманих працівників, 2012-му — 7, 2013 році — 7,9, позаторік — уже 9,9, однак торік їх частка зменшилася до 9,2%. Найвищі показники прихованого безробіття — у Донецькій, Луганській, Запорізькій, Полтавській, Сумській областях.
Особливо масово практикується неповний робочий тиждень на транспорті (32,4%), у будівництві (14), промисловості (19,2%). Серед галузей за цим показником лідирує виробництво електроустаткування (54%), транспортне машинобудування (49), виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції (41,8), виробництво інших машин і устаткування (30,5), металургія (21,4%). У сфері наукових досліджень і розробок напівбезробітними стали 15,6% працівників.
Менш масовий, але більш жорсткий варіант — неоплачувані відпустки. У 2011 році під таку економію потрапило 1,8% найманих працівників, 2012-му — 1,3, у 2013–2014 роках — 1, торік — 0,8%. Найчастіше людей відправляли в неоплачувані відпустки на Донеччині, Хмельниччині, Львівщині, Луганщині, у Чернівецькій області.
Безплатно «гуляли» будівельники, працівники промисловості, зокрема транспортного машинобудування, шахтарі, виробники електроустаткування. Хоча торік порівняно з 2014-м рівень прихованого безробіття нібито зменшився, експерти не поспішають з оптимістичними висновками. Просто приховане безробіття переходить у явне: підприємства, які простоювали, закриваються або ж працівники самі звільняються.
Результати від служби зайнятості
За даними Державної служби зайнятості, у січні–серпні поточного року її послуги з пошуку роботи отримували 964,9 тис. зареєстрованих безробітних. Третина з них належить до соціально вразливих категорій населення. Це інваліди, внутрішньопереміщені особи, військовослужбовці, які брали участь в АТО.
За сприяння служби зайнятості роботу отримали 495,1 тис. громадян, у тому числі 287,2 тис. безробітних. На нові робочі місця з компенсацією роботодавцю єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працевлаштовано 8,4 тис. безробітних, серед них 3,3 тис. тих, які вважаються недостатньо конкурентоспроможними на ринку праці.
Важливо, що 3,5 тис. безробітних започаткували власну справу за рахунок отримання одноразової допомоги з безробіття. Аби додатково матеріально підтримати безробітних, служба зайнятості залучає їх до громадських та інших тимчасових робіт, а 122 тис. безробітних за направленнями служби зайнятості пройшли професійне навчання, аби відповідати вимогам роботодавців.
Профорієнтаційні послуги надано 1,9 млн громадян, у тому числі й тим, які вчаться у навчальних закладах різних типів, військовослужбовцям, котрі брали участь в антитерористичній операції, внутрішньопереміщеним особам та людям, які були попереджені про звільнення. Ваучери на навчання та підвищення кваліфікації за 55 професіями видано 872 особам.
На початок вересня кількість безробітних в нашій країні сягнула 355,7 тис. (на 59 тис. менше від торішнього), допомога з безробіття нараховується 282,6 тис. (отримувачів поменшало на 42 тис.). Кількість вакансій у базі даних держслужби зайнятості — 53,8 тис., на вільне робоче місце претендувало сім безробітних, торік — дев’ять.
Порівняно з минулим роком збільшилася кількість роботодавців, які співпрацювали з центрами зайнятості, аби ті підібрали їм працівників (+4 тис. до 128 тис.). Зросла й кількість зареєстрованих вакансій (+ 13 тис. до 591 тис.) та рівень їх укомплектування з 78 до 81%. Збільшилася кількість людей, які за сприяння служби зайнятості отримали роботу (+13 тис. до 495 тис.). Підвищився й рівень працевлаштування безробітних після закінчення профнавчання з 89 до 91%.
Нещодавно на спільному засіданні Українського союзу промисловців і підприємців, Торгово-промислової палати України та Ради підприємців при Кабінеті Міністрів відбулося підписання меморандуму про співпрацю між УСПП та Державною службою зайнятості.
Цей документ спрямований на реалізацію ефективної політики у сфері працевлаштування, боротьбу з безробіттям. Вона передбачає вивчення поточної та перспективної потреби роботодавців у кадрах, сприяння укомплектуванню вільних робочих місць, підготовку пропозицій із удосконалення законодавства у сфері зайнятості.
Сторони домовилися проводити роботу з посилення контактів регіональних та базових центрів зайнятості з підприємствами — членами УСПП, сприяти працевлаштуванню безробітних на підприємствах УСПП, у тому числі шляхом організації професійного навчання зареєстрованих безробітних.
Рушійна сила економічного успіху
Весь цивілізований світ уже давно зрозумів, що фундаментом і рушійною силою будь-якої успішної економіки є малий і середній бізнес (МСБ). У країнах ЄС на малий і середній бізнес припадає 99% зареєстрованих компаній і близько 70% усіх робочих місць.
У Польщі, яка найкраще в Європі пережила кризу 2008 року і потроїла впродовж останніх двадцяти років ВВП на душу населення, малий і середній бізнес створює більш як 70% валового внутрішнього продукту. А мікробізнес (компанії, де кількість працівників коливається від 0 до 9) — більш ніж 30%.
В Україні малий і середній бізнес дає роботу 75% зайнятих на підприємствах, у ньому працюють 7,3 млн людей. Питома вага МСБ у реалізації продукції щодо всіх суб’єктів економіки — 52%. Певних позитивних змін зазнав підприємницький клімат, що сприяє створенню МСБ.
Так, у рейтингу Doing Business за показниками реєстрації суб’єктів господарювання Україна увійшла до першої двадцятки країн (за рахунок відкриття електронних сервісів), є зрушення в регуляторній сфері. З 2014 року діє мораторій на перевірки підприємств, ліквідовані численні контролюючі органи.
Але не секрет, що нині мале та середнє підприємництво живе непростим життям. Підприємцям майже нереально отримати кредит на сприятливих умовах, і це одна з головних проблем нинішнього часу. За оціночними розрахунками, сума фактично наданих кредитів за рік скоротилася практично вдвічі.
Переважно підприємства реінвестують у розвиток бізнесу прибутки та інвестиції своїх засновників. Саме вирішення в найближчий час проблеми мікрокредитування стане найкращою підтримкою малого бізнесу з боку держави.
Більше половини від загальної кількості суб’єктів малого та середнього підприємництва зайняті у торгівлі, лише 7% — у промисловості. Це означає, що країна не використовує значний потенціал підприємництва з науково-технічного, іноваційного розвитку.
Це прикро, адже саме тут можна працювати без великих затрат, швидко перебудовуватися залежно від потреб виробництва та часу, реалізовувати цікаві та перспективні старт-апи, давати нові ідеї великому бізнесу.
На жаль, не припиняються спроби урізати спрощену систему оподаткування для бізнесу. Але ж «спрощенка» — це важливе рятувальне коло для малого бізнесу. Саме тому УСПП, ділові організації захищали й захищатимуть спрощену систему й надалі.
Необхідно найближчим часом вирішити низку важливих для малого бізнесу конкретних завдань. Зокрема спростити процедуру митного оформлення дрібнооптових вантажів, дозволити малому бізнесу звітуватися в електронний спосіб замість касових апаратів.
Представники малого й середнього бізнесу часто стикаються з адміністративним тиском, зловживаннями фіскальних і контролюючих органів, упередженістю судів при розгляді скарг та позовів. Миритися з цим не можна. Держава й громадські організації бізнесу мають додати зусиль із захисту представників малого бізнесу, допомогти людям створювати нові робочі місця.
Самозайнятість — це спосіб виживання
Нинішня ситуація схожа на ту, що була на початку 90-х, коли ринок праці був переповнений. Тоді з телеекранів лунали красиві слова про розвиток приватного підприємництва. Однак для багатьох, якщо не для більшості звільнених працівників підприємств і галузевих інститутів, практично єдиним виходом була торгівля на ринку.
Зараз також багато говорять про необхідність стимулювати самозайнятість населення у малому бізнесі. Однак держава на спроби людей заробити собі на життя часто дивиться з точки зору власних фіскальних інтересів і бачить у самозайнятих перш за все проблему.
Мовляв, вони ухиляються від обліку і контролю, приховують доходи (і завдяки цьому користуються субсидіями), ухиляються від сплати податків і страхових внесків. А потім будуть претендувати на пенсію і обурюватися, що вона маленька.
Ця проблема дійсно існує. Та її не можна вирішити фіскально-силовими методами. Коли економіка зросте в кілька разів, а з нею — реальні зарплати і трудові пенсії, тоді зростуть і доходи приватнопідприємницького сектора, оскільки вони напряму залежать від платоспроможного попиту населення. Тоді самозайняті самі будуть відкладати гроші на персоніфіковані пенсійні рахунки.
Та поки економіка слабка, самозайнятість — це спосіб виживання, а не дохідний бізнес. Особливо для біженців з окупованих територій. Держава має думати про те, як допомогти безробітним громадянам освоїти цей спосіб.
На відміну від 90-х, зараз можливості реалізуватися через самозайнятість більш широкі — за рахунок інтернет-ринку. Там можна продавати все, чим володієш: товари, послуги.
Через форуми і соціальні мережі наймають нянь, здають дітей у приватні дитсадки, підбирають бригади будівельників і ремонтників, шукають фрілансерів для різних проектів, збувається продукція власного виготовлення (від меду з приватної пасіки до вишиванок) і перепродається чужа, налагоджуються контакти з іногородніми та зарубіжними постачальниками, покупцями і замовниками.
Пошук роботи в ЄС (від сусідньої Польщі до далекої Португалії) теж дедалі частіше ведеться через Інтернет, хоча б на початковій стадії. Тож державі замість того, щоб дивитися на самозайнятих людей через фіскальну призму, треба їх вчити новим методам пошуку роботи, насамперед — для безробітних із-поміж переселенців організовувати безплатні курси самопорятунку.
До того ж експерти вважають, що держава має провести чесну діагностику ринку праці. Державна служба зайнятості фіксує лише невеликий відсоток реального безробіття, тож влада не усвідомлює масштаби катастрофи. Навіть за методологією МОП у нас безробітних набагато більше, ніж фіксує служба зайнятості.
Експерти радять запровадити національну методологію опитування населення щодо зайнятості, схожу на ту, яку застосовує МОП, та все ж адаптовану до українських реалій. Приміром, аби людина, яка пропрацювала впродовж тижня одну годину, вважалася не зайнятою, а безробітною. Необхідно скласти й баланс трудових ресурсів, адже якщо підсумувати кількість працюючих українців, безробітних, тих, хто вчиться чи служить в армії, то виявиться, що від 3 до 9 млн працездатних громадян «зникли».
Працюють ці люди в Україні без офіційного оформлення, виїхали за кордон чи лежать вдома на дивані — невідомо. А коли буде проведена діагностика на ринку праці й складено баланс трудових ресурсів, можна переходити до вирішення проблем із безробіттям.
Елла НОВАК
