Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Серпень 07, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 13 Лютий 2015 17:09

Сергій Коваль: дивлюся крізь пародій призму на маразматиків харизму

Rate this item
(0 votes)

Наш спів­роз­мов­ник — Сер­гій Ко­валь, зна­ний в Ук­раї­ні са­ти­рик і гу­мо­рист, май­стер хльос­ткої мі­ні­атю­ри, тво­рець жан­ру в’їд­ли­вих ку­сю­чих пі­ра­ток. У до­роб­ку пись­мен­ни­ка— сот­ні гос­трих, дош­куль­них епі­грам, па­ро­дій, мі­ні-ба­йок, окре­мі з яких увій­шли до за­галь­но­ук­ра­їн­ських шкіль­них під­руч­ни­ків, по­сіб­ни­ків для сту­ден­тів, на­уко­вих збір­ни­ків.

Голова об’єднання сатириків і гумористів КО НСПУ Гриць Гайовий зазначає: «У пересмішницькій творчості Сергій Коваль — тонкий, спостережливий, іронічний аналітик, що вміє помітити особливості творчої манери колеги по перу та ненав’язливо застерегти від смислових, стилістичних огріхів».
Утім, Сергій Коваль давно вже виріс із ролі пересмішника, він сатирично аналізує та узагальнює наше українське сьогодення, небайдуже вказує на суспільні вади та недоліки з єдиною метою — лікувальною. Певно тому він ще подався в царину цілком серйозних наукових досліджень витоків вітчизняної історії, філософії, мови.
З великою приємністю вітаємо пана Сергія Коваля з 75-річчям, бажаємо щастя, здоров’я і нових книжок!


— Пане Сергію, до чого Ви нині творчо дотичні?
— Творю сатиру, гумор, конкретно пародії, епіграми, та ще й піратки — це створений мною окремий вид сатири: короткі віршовані сатирески з одного чи кількох рядків. Ось наприклад: «Нема печальнішої повісті, ніж «Пошуки в нардепа совісті».
Пародій та епіграм у мене вийшло кільканадцять книжок. У перевиданій і доповненій книжці «Пірат пера» — вибране: там, окрім пародій та епіграм, є ще співомовки і міні-байки. А ще я щомісяця роблю з перчанами бойовий листок «Перець на передовій», який, зокрема, потрапляє в зону АТО. В них розміщаємо карикатури народного художника України Анатолія Василенка, Олексія Кохана, колишнього головного художника «Перця», і маститих Володимира Солонька, Олега Смаля, Сергія Федька, Валерія Чмирьова. Я тексти підкидаю. Ще долучається Валентин Шульга. Нам також допомагають Іван Котляревський із Василем Симоненком.
— Чи означає це, що журнал «Перець» відродиться?
— Ми б хотіли. «Перець на передовій» (один аркуш із двох боків) видаємо своїм коштом. А на журнал «Перець» потрібні величезні гроші. Хто їх дасть? Щоправда, один із колишніх редакторів «Перця» Олег Чорногуз вірить, що оновлена в лапках влада дасть гроші на це. Не дасть. Лист аргументований написали. Сподіваємося.
Тим часом здійснюю наукові розвідки. Вийшли книжки «Чия мова вторинна і пародійна», «Позичена самобутність...».
Книжка «Чия мова вторинна і пародійна» витримала вісім офіційних видань. Та ще було чимало піратських видань по всій Україні, цей феномен мене гонорово тішить: якщо твою книжку пірати перевидають, значить, вона того вартує. Взагалі-то мої сатирески і наукові розвідки користуються неабиякою популярністю у любителів плагіату. Сі крадуть — хто потроху, хто й цілими масивами, ідеями, концепціями. Серед впійманих — «телекласик есендешного гумору» Михайло Задорнов.
Та мені своє робити. Закінчую писати епіграму чи байку, берусь за дослідження витоків вітчизняної історії, філософії, мови. Розвідки трохи фрагментарні, втім, я намагаюся все звести в стрункі системи, але для цього треба писати і видавати величезні фоліанти, цим мають займатися державні інститути, зокрема історії та філософії.
А що зробив Інститут української мови за часи незалежності? Найбільший вклад який? М’який знак забрали після «я» і поставили перед «ю», бо так у кацапів. Причому за «совєтів» і царської Росії українські мовознавці не давали цього робити, бо це абсолютно нелогічно, літери і знаки плутати не можна, апостроф, м’який знак не вимовляються. Та росіяни давно змішали м’який і твердий знак із літерами (ще й білорусів зґвалтували), а наші в незалежній Україні це зробили.
— А що то за твір «Сини РА з берегів ДніпРА»?
— Щойно отримав третє доповнене видання. Вважаю, що це — культова книжка. Розвідка наших витоків. Я докопався до того, що бог Ра народився не в Єгипті, а на берегах Дніпра, і в Єгипет принесли його наші чубаті хлопці.
Важко знайти артефакти речові поки що, та вони закодовані в мові нашій. Я наводжу величезний перелік слів, де є Ра. В інших мовах слова Ра немає. З чого починається лічба? (До речі, колись людина, яка вміла Рахувати, вже вважалася мудрою.) Спочатку — раз, потім — разом (Ра зо мною), потім — рада (Ра дає). Коли хтось відходить від заповітів Ра — це зрада. В сусідській східній мові — «совет», «измена». Там у ключових сакральних словах Ра нема. А в нас є, більше того, цілісна піраміда вибудовується з Ра.
А ще мене цікавлять Змієві вали, про них хорошу книжку написав Аркадій Бугай, вона ніде не отримала розголосу, її замовчують. Мало того, в енциклопедіях, у довідниках з археології щодо Змієвих валів практично нічого, а якщо пишуть, то просто нахабно брешуть. Є згадка 988 року, але в ній ідеться не про будівництво, там написано: зустрілися на Змієвих валах, попрощалися на Змієвих валах. Тобто вони вже давно були. Їх почали будувати до нашої ери, що й підтвердив радіовуглецевий аналіз у двох інститутах, які ініціював Аркадій Бугай.
Отже, цивілізація на теренах сучасної України виникла дуже давно. Та опоненти досі пищать: «Змієві вали будували племена». Та ніякі племена не в змозі будувати такі колосальні споруди! На це здатна тільки держава, причому потужна, яка не дозволила Римській імперії завоювати «молочні ріки, кисільні берега». Тому римляни дійшли до холодних і небагатих земель британських, а на наші не ступили. Чому? Та тому, що не дозволили захисники на колосальних Валах могутньої держави.
— З усього виходить, що брехня про Змієві вали вигідна передусім східному сусіду, якого переслідує манія величності.
— Безумовно. В арабських джерелах люди, які жили під захистом цих Валів, називаються валинянами. Проте виправляють — волиняни. Ні! То інше. Саме валиняни! Араби не помилялися. Вони чітко констатують: валиняни — це люди, які жили під захистом Валів. І згідно з арабськими хроніками вони мали найбільший авторитет у навколишніх народів.
— Яким чином Вам удається за нашої трагічної історії та трагічного сьогодення зберігати веселу вдачу і моральну стійкість?
— Певно, це в генах. Я все-таки Коваль. Усі предки мої до діда включно були професійними ковалями, то вже я не міг бути ковалем, бо в 1932 році в діда забрали кузню, а його загнали на той світ. У голодомор і бабця моя (батькова мама) померла, і двоюрідна сестра тата. Хоча на моїй рідній Житомирщині людей гинуло менше, бо ліс — можна було щось сховати, а в степах цілі села вимирали повністю.
Гадаю, що в мене ковальський гарт, дід на восьмому десятку ще стояв біля горна.
— Тепер куєте слово. Ви людина безкомпромісна?
— Авжеж безкомпромісна. За свої принципові книжки «Сини РА на берегах ДніпРА» та «Язик вєлікій і магучій?» мене прийняли до Академії оригінальних ідей.
Я за освітою, до речі, інженер-будівельник. Технічна освіта робить людину цілеспрямованою, у гуманітаріїв дуже часто від слова до діла велика дистанція. А технократ — людина справи.
— Чи творите Ви якісь акварельно-романтичні ніжні речі?
— Є такі в мене теж. Але нині «Не час складати на печі нові невольничі плачі. Як долю чим-небудь і зваблю, то тільки битвою — през шаблю». Так казав Іван Мазепа: «През шаблю».
— Жага писати коли прокинулася?
— Писати я почав ще в школі (друкувався у дитячій газеті «Зірка»), потім в інституті трошки пописував. Та це відійшло, коли почав кар’єру робити, працював на доволі високих посадах — начальником будівельного управління, головним інженером будівельного тресту. А потім мене за український націоналізм у Чернівцях прижучили (висловлювався проти голодоморів і русифікації): погнали з партії і роботи. І я знову став писати. Фейлетони, пародії, епіграми в «Перці». Виборов премію за кращий фейлетон року ще за «совєтів», коли «Перець» виходив накладом у три з половиною мільйони примірників!
— Чи багато ворогів нажили? Адже сатирику доводиться зазвичай нападати і висміювати вади та недоліки.
— Є, є воріженьки. Раніше я мешкав у Чернівцях, але до Спілки письменників мене обрали у Львівській організації НСПУ, бо я написав кілька епіграм та пародій на тодішнього голову Чернівецької письменницької організації. Він сказав: «Передайте Ковалю, що тільки через мій труп він буде членом Спілки».
Шість років лежала заява, я не цікавився, не вважав, що це — серйозна справа. А потім запитав. У відповідь — безневинний вигук: «А Ви мені нічого не здавали!» Ну я ж розписки не брав. Але знав про слизький характер очільника, тому один із моїх друзів, письменник-спілчанин був присутній, коли я здавав заяву і видані книжки.
— Пародійовані поети дошкуляють?
— Я на образливих не звертаю уваги, бо розумні люди толерантні і вищі образ. Та всяко буває. Мій землячок (я з Мирополя на Житомирщині), теж сатирик, написав (хоча я його не зачіпав узагалі):
«Коваль знущатися охочий,
Якби він так мене ганьбив,
Його б зустрів я серед ночі
І з нього столяра зробив».

З коваля зробити столяра — я тут гумора не бачу. Я відповів, що «Гострі епіграми та пародії // Не ганьба, а надурняк реклама».
— А чи були у Вас справжні вороги?
— Вони і зараз є. В Кремлі. А щодо колег, яких я критикую, то вони, повторюю, розумні люди, навпаки, тішаться. Дарують книжки, просять: напиши на мене пародію.
— Чомусь гумористів-сатириків завжди було мало...
— Цей божий дар дуже рідкісний, не можна вивчитися на сатирика чи, як кажуть, набити руку. Натомість сатириків і нині гноблять.
— Тобто?
— Журнал «Перець» задушила попередня влада. Журнал «Вітчизна» мав рубрику «Зенітка» — задушили видання. У журналі «Київ» сатиричну рубрику «Еней» головред Віктор Баранов тихцем викреслив, певно, хотів догодити своєму повному тезці, що втік.
— Загалом в яких виданнях понищили гумористичну рубрику?
— Майже в усіх. «Літературна Україна» абсолютно нічого гумористичного не друкує з весни 2012 року. Скажімо, мою мініатюру під назвою «Президентська програма»: «Кожному агентові ФСБ, Моссаду на Банковій і Грушевського керівну посаду» надрукувала газета «Нація і держава», хоча це політичне видання і не має стосунку до літератури, а колишній редактор «ЛУ» Сергій Козак сказав: «Ви мені нічого не давали».
— Знайома відмовка: «Ви заяву не подавали», «Ви твір не подавали».
— Гумористична рубрика збереглася лише у двох газетах — «Голос України» («Курінь») та «Сільські вісті» («Весела світлиця»). «Україна молода» друкує тільки приколи, скачані з Інтернету, щось перекладають кацапомовне. Авторського майже ніде не друкують, причому ніхто з авторів навіть не ставить питання щодо гонорару.
Країна в депресії, йде війна, населення пригнічене, тож веселе дотепне слово конче потрібне. А що ми читаємо, що дивимося на телеекранах? Російські Comedy club і «Смешно до боли»... Подивіться на укрпоштівські ятки. Рясно лежать «Московский комсомолец в Украине», «Комсомольская правда в Украине». Це ж антиукраїнські видання, і в них, зрозуміло, українським гумористам місця нема.
— На кого з колег взоруєтеся?
— Ні на кого!
— А з класиків?
— На Котляревського, Шевченка, Івана Франка і Лесю Українку. Втім, люблю багатьох. От я в «Перці на передовій» помістив слова Василя Симоненка:
«Ви байстрюки катів осататанілих,
Не забувайте, виродки, ніде,
Народ мій є, в його гарячих жилах
Козацька кров нуртує та гуде».

Ніби сьогодні написано. Комуністичні ідеологи казали: «Це про німців». Ні, це про вас, сталінці-путінці. Василь Симоненко напрочуд сучасний, як і Василь Стус. Один простий дядько сказав: «Якби не вбили Симоненка (помер у 29 років, по-звірячому побитий кадебешниками, — В. К.), то ми мали б другого Шевченка». І це правда. Шевченко — елітарний і народний. Авжеж, його від народу не можна відірвати, але він має європейський рівень в усіх сенсах.
Та проросійська пропаганда не вгамовується. От видало харківське видавництво російсько-український словник. У ньому вміщено портрет Пушкіна в європейському одязі і нашого Шевченка — в кожусі. Хоча добре відомо, що він ходив, зокрема, у смокінгу і циліндрі, є відповідні зображення молодого і красивого Шевченка. Проте Тараса Григоровича свідомо записали суто в селянську культуру.
А що робить наше Міністерство культури? Як воно підвищує оптимізм народу? Чи це нормально, що нація не має жодного гумористично-сатиричного видання? Найперше треба відновити журнал «Перець», зробити потужну газету. Поглянемо, скажімо, на газету «Сегодня». Ахметов вклав великі гроші, і тепер вона приносить відчутні прибутки.
А демократичне українство не може спромогтися на подібне. От я і назву придумав «Відсіч», це наше суто українське прадавнє слово. Російською — «отпор», тобто можна відпиратися, відбріхуватися. А наше «відсіч» — відганяти від Січі, від коша, тобто силова, моральна і словесна відсіч. Така газета мала б виходити мільйонним накладом, і звісно, вона згодом приносила б прибутки. Треба відродити журнал «Вітчизна», йому дев’яносто років із гаком, видання витримало стільки катаклізмів, а за незалежної України загинуло.
— Оскільки Ви сатирик із будівельною освітою, розкажіть про Ваше бачення розбудови Спілки письменників України.
— Вона повинна працювати як мозковий, науковий і організаційний центр, як літературна агенція і профспілка. Тоді вона впливатиме на літературний процес.
Злоязикі часто обзивають нашу Спілку літературним колгоспом, і нам, очлененим, такі закиди, звісно, не подобаються... Проте спілчанське правління минулої каденції, оргкомітет повелися з делегатами VII з’їзду НСПУ як компартійні райкомівці колись із затурканими колгоспниками при сватанні голови. Авжеж, ні в делегатівських течках, ні в передз’їздівському числі «Літературної України» програм претендентів на енеспеушну булаву не було. Золоті гори колегам висуванці обіцяли усно.
Згодом відбулася звітно-виборна конференція Київської організації НСПУ. Знову ж таки заздалегідь видрукованих програм не було.
Отже, хочеш побудувати щось путяще, створи чіткий архітектурний проект. Основою діяльності НСПУ має бути публікація творів своїх членів і створення механізму реалізації книжок.
Володимир КОСКІН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».