Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Серпень 06, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 31 Жовтень 2014 02:00

«У розкритті правди є очищення...»

Rate this item
(0 votes)

5 ЛИСТОПАДА — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯКІРИ ГЕОРГІЇВНИ МУРАТОВОЇ (1934), УКРАЇНСЬКОГО КІНОРЕЖИСЕРА

«Дру­жи­на чи ко­хан­ка? Або обид­ві? Або жод­ної?» — від­по­відь на ці за­пи­тан­ня шу­кає ге­рой філь­му «Віч­не по­вер­нен­ня» ук­ра­їн­сько­го ре­жи­се­ра і сце­на­рис­та Кі­ри Ге­ор­гі­їв­ни Му­ра­то­вої.
Сю­жет та­кий: чо­ло­вік, який са­мо­стій­но не мо­же зро­би­ти ви­бір, опи­нив­шись у від­ря­джен­ні в то­му міс­ті, де жи­ве йо­го од­но­курс­ни­ця, прий­шов по­ра­ди­ти­ся з нею, ви­рі­шив­ши для се­бе: «Як во­на ска­же, так і зроб­лю».

І як же були розчаровані чоловіки, які опинилися в подібній ситуації, коли хочеться бути і з дружиною, і з коханкою, які, витративши гроші на сеанс, чекали підказки і для себе — вони її не отримали. Жодна з відповідей не розплутує колізії! Ні ця: «Кохай обох, якщо ти так відчуваєш». Ні такі: «Розлучайся з дружиною і одружуйся на Людмилі (коханці)»; «Залишайся з дружиною, Люда — це просто захоплення, саме мине». У цьому трикутнику чоловік кохає обох, але жити з обома не в змозі. Розлютившись, грюкає дверима. Але повертається знову і знову.


Дехто, ймовірно, з числа тих, що чекають конкретної поради, як вирішити проблему, назвав цей фільм просто знущанням. І в пресі критики було предостатньо. Зокрема, писали таке: «Якщо скинути чари закоханості в геніального режисера і її команду, то залишиться безкінечна, як поганий сон, історія, що не несе нічого нового, і у більшості актори, які погано грають». І таке: «Двогодинна черга з повернень героя з його «не знаю, з чого почати» в якісь моменти стає майже нестерпною...»
Як подібні відгуки сприйняла сама Кіра Георгієвна? В одному з інтерв’ю вона сказала: «Кожна людина може трактувати мої фільми як побажає. Я не вважаю, що маю право з кимось сперечатися з приводу своїх фільмів, стверджувати, що хтось не правий. Як глядач їх розуміє, так нехай і розуміє».
А ось багато глядачів, артистів, режисерів оспорювали негативні відгуки, стверджуючи: фільм дуже сильний, про багато чого спонукає замислитися. Але погоджувалися: він не для тих, хто ходить у кіно виключно розважатися.
Наведу декілька висловів із рецензій на захист фільму. «Однакові сцени тим, хто любить отримувати задоволення не від результату, а від процесу, ворушити деталі і читати між рядками, подарують тонку, майже ювелірну режисерську і акторську роботу і дозволять поглянути на одну й ту ж ситуацію з різних ракурсів»; «Це — фільм-атмосфера. У якийсь момент перестаєш стежити за тим, що відбувається на екрані, і починаєш роздумувати на цю тему. А фільм — це лише фон твоїм власним думкам. Це така дія на психіку, деякий тиск, щоб ти замислився про проблему вибору в такій складній ситуації».
При цьому багато хто з тих, хто замислився над цією проблемою, у своїх відгуках пропонував свій варіант відповіді героєві фільму. Деякі писали: якщо дружина хороша, добра і вірна супутниця, треба остудити свій юнацький запал і подякувати Богу за те, що дав таку хорошу жінку такому непостійному чоловікові. А любовні стосунки на стороні героя фільму називали явищем тимчасовим, тому що справжні почуття змушують чоловіка робити вибір дуже швидко, бо коли кохаєш, то рішення на чиюсь користь робиться легко і природно.
Крім того, нагадували: таке бажане нове життя, до якого прагнуть чоловіки, що вирішили розлучитися, часто обманює їх очікування, а на підтвердження цього наводили такі статистичні дані: кожний третій чоловік після розлучення хотів би повернутися до колишньої дружини, а кожний четвертий робить це.
Кінознавці, майстри кіномистецтва зійшлися на тому, що плюсів у фільму значно більше, ніж мінусів: він став учасником і призером програм авторитетних кінопереглядів у Римі, Москві, Мінську, був названий кращим фільмом країн СНД і Балтії.
А картина Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» стала володарем більш як 10 нагород авторитетних кінофестивалів, а також кінопремії «Ніка». Цей фільм — серйозна розмова про наше ставлення до дітей, а в першу чергу, на мій погляд, до блудних татусів, які у пошуках кращого життя залишили свій дім, сім’ю і забувають поцікавитися, чи не трапилося там лиха... У героїв фільму — 10-річної Олени і 6-річного Микити — сталося страшне лихо — померла мама. Після цього дітей хотіли відправити в різні притулки, але, присягнувшись ніколи не розлучатися, вони втекли. Тільки ці хлопчик і дівчинка не мали наміру зайнятися бродяжництвом, у них була мета — знайти татусів (Олена і Микита — діти від різних шлюбів).
Побувавши в різних місцях, де можуть перебувати татусі, і не зустрівши їх, вони не втрачають надії. Голодні діти, тремтячи від холоду, сподівалися зустріти Різдво за родинним столом, таким (до речі, не завжди багатим), які вони бачили, заглядаючи у вікна чужих будинків. Але холодна чарівна різдвяна ніч завершується зовсім не омріяним фіналом. Заблукавши, хлопчик, щоб переночувати, забирається на горище порожнього будинку і там замерзає.
Мимоволі ставиш запитання: то хіба могло б таке статися, якби батько хлопчика завжди, навіть на відстані, цікавився долею сина не втрачав із ним зв’язку? Звичайно ж, ні — хлопчик відразу б його знайшов. Не сталося б таке, якби люди, до яких зверталися діти, допомогли їм.
Отже, цей фільм і серйозна розмова про нас із вами, він викриває нашу з вами байдужість. І тут доречно навести декілька відгуків про нього. «Спасибі Вам, Кіро... за те «некриве» дзеркало, в якому відобразили всіх нас... Фільм... не просто сильний... Він... просто МАЄ бути... У фільмі запізнився не Бог. Запізнилися і продовжуємо запізнюватися ми всі...»
«Не кожний дивитиметься цей фільм, як тільки зрозуміє, про що він! Мені довелося пережити подібну ситуацію, і я глибоко переконана, що тут справа не в акторській майстерності! Ми наче дивимося в дзеркало і бачимо там ту байдужість, від якої нас коробить! А що робити, вирішує кожний для себе сам!»... «Спасибі за фільм! Фільм із першої секунди і до останньої тримав мене в напрузі. Хотілося опинитися поруч і допомогти дітям, що потребують притулку, тепла і їжі. Я буду уважнішим до навколишніх людей, серед метушні і швидкоплинності нашого життя, серед містечкового квартирного затишку і пересичення завжди знайдеться кому простягнути руку допомоги, треба тільки захотіти».
Чотири рази номінувався на кінематографічні премії і був удостоєний двох премій «Ніка», спеціального призу журі Берлінського кінофестивалю фільм Кіри Георгіївни «Астенічний синдром». Як зазначають кінокритики, «у жодній іншій картині так безжалісно і психологічно точно, так вражаюче талановито і емоційно не показана ситуація в суспільстві на межі 90-х років ХХ століття, що перетворила людей на жорстоких, зневірених, знедолених особин державного контингенту».
Справжньою подією декількох міжнародних фестивалів став фільм Кіри Георгіївни «Настроювач».
За свою кар’єру К. Муратова зняла 21 фільм (враховуючи короткометражні). Не всі вони отримали високі винагороди і сподобалися далеко не всім, але одне безперечно — і за часів радянського застою, і за часів перебудови, і зараз, за часів повної свободи Кіра Георгіївна не боялася показати гірку правду, зокрема байдужість до долі простої людини, дітей. Тому що, як сказала вона в одному з інтерв’ю, «у розкритті правди є очищення. Як нарив, що болить, і коли він проривається, тече огидний гній, але ти відчуваєш звільнення...»
Рядки з біографії. Кіра Георгіївна Муратова (у дівоцтві Короткова) народилася 5 листопада 1934 року в бессарабському містечку Сороки (зараз — Молдова). Вивчала філологію в МДУ, у 1959 році закінчила режисерський факультет ВДІКу (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової).
У 1961 році стала режисером і сценаристом на Одеській кіностудії. Дебютувала в 1962 році спільно зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Ігоревичем Муратовим, поставивши короткометражний фільм «Біля крутого яру», а через два роки з ним же знявши повнометражну стрічку «Наш чесний хліб».
Потім, як наголошують кінокритики, вже першими своїми самостійними фільмами «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи» режисер заявила про свій інтерес до неоднозначних людських характерів і сучасної етичної проблематики (фільми були покладені на полицю до перебудови). У Ленінграді, де вона знімала фільм «Пізнаючи білий світ» (1978), познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.
Коли у неї запитують: «Ви ким себе вважаєте?», відповідає: «Я російськомовний український режисер. Живу в Україні, тутешня громадянка, говорю і знімаю російською, значить, російськомовна...»
У колекції нагород К. Муратової — кілька призів «Ніка», призи «Кінотавра» і багато інших. Вона — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалер орденів Ярослава Мудрого. 1990-го року їй було присвоєно звання народної артистки УРСР.
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».