«Хосун Ільбо» наводить низку прикладів. У Чхонджін на Півночі діє приватна текстильна фабрика. «На папері вона належить державі, але її засновник набирає і звільняє працівників, контролює весь виробничий процес — від купівлі сировини до продажу і розподілу прибутків. Її будівництво коштувало 30 тисяч доларів, які він позичив у родини і друзів. Держава дала йому спокій і не чіпає, забираючи лише 30% вартості обороту.
Селяни закуповують міні-трактори у Китаї, щоб за гроші орати поля для сусідів. Раніше про це не можна було й думати, бо весь машинний парк був власністю держгоспів.
Увесь механізм змащується величезною корупцією. Втікачі, які дісталися Сеула, розказують, що все продається, в тому числі й членство у партії.
Китай намагався переконати Кім Чен Іра у перевагах ринку. Його запрошували до Шанхаю, показували верфі та біржу. Але померлий три роки тому диктатор панічно боявся змін. «Його син Кім Чен Ин зрозумів, що не втримає владу, якщо не проведе змін. Він сам посилає чиновників і партійних діячів у Сінгапур та інші країни, щоб вони вивчали управління, веде консультації в Пекіні і Європі», — зазначає аналітик Чо Бон Юн.
Ця «революція зсередини» почалася після трагедії голоду. У 90-х роках через дефіцит продуктів (протягом кількох років урожаї були дуже низькими, і Пхеньян зволікав зі зверненням по допомогу, а карткова система провалилась) померло понад мільйон людей. Борючись за виживання, корейці почали ламати заборони: подорожували країною, торгували, корчували клаптики землі в горах і розбирали машини, щоб продати їх на лом.
Базарчики на дальніх вуличках міст, де селяни продавали продукти з присадибних ділянок, перетворилися на справжні торжища: там можна купити все — від прального порошку до заборонених дисків CD.
Єгипетський Orasom, який розвиває в Кореї мобільний зв’язок, продає там свої апарати за ціною 200–300 доларів. Це величезна сума в країні, де, як оцінює впливовий інформаційний портал NK News, середня зарплата становить 20–30 доларів. І нині їх закуплено вже понад два мільйони штук.
«Режим, який при Кім Чен Ірі забороняв навіть обробляти городи, при Кім Чен Ині заплющує очі на діяльність приватних фірм. Їх уже 500 тисяч», — вважає Чо Бон Юн. 400 тисяч із них становлять малі заклади послуг і ресторани. Решта 100 тисяч — це більші чи менші підприємства, магазини, транспортні фірми. Існують початкові форми фінансового ринку, наразі в «сірій» зоні ті, хто збагатився, торгуючи на базарчиках, тепер надають позики. Зростає продуктивність праці у сільському господарстві, бо селянам дозволили торгувати.
«Чим більше людей знають про вільний ринок, тим більше переконуються, що соціалізм, про який їм розказують з дитинства, нічого не вартий, і тим більше підтримують капіталізм», — зауважив сеульський економіст Кім Бін Юн. Тому треба рекламувати ринок, щоб змінити світогляд і ментальність людей.
Але не зникає політичний терор. Північна Корея залишається країною «ГУЛАГу», який добре видно із супутників. За оцінками експертів, там перебувають 150 тисяч в’язнів. Режим продовжує застосовувати групову відповідальність, ув’язнюючи цілі родини.
Петро ПЕТРІВ