Разом із диригентом В. Тольбою він працював над постановками опер «Трубадур», «Бал-маскарад» Дж. Верді, «Приборкання норовливої» В. Шебаліна, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, а після того як цей диригент полишив театр, Лев Венедиктов диригував більшістю вистав його репертуару. Згодом брав участь у масштабному проекті — постановці на сцені столичної опери всієї творчої спадщини М. Лисенка — від «Різдвяної ночі», «Енеїди» до «Зими і весни».
Як хормейстеру йому пощастило бути співпостановником багатьох вистав К. Сімеонова і вершини його діяльності — опери «Катерина Ізмайлова» Дмитра Шостаковича, який визнав цю інтерпретацію найкращою з усіх і щиро плакав після завершення прем’єри. Саме він наполіг, щоб у фільмі-опері, знятій студією «Мосфильм», хори звучали у виконанні Київського оперного театру, які підготував Л. Венедиктов.
Як диригент-постановник, а з 1972 року як хормейстер-постановник Лев Венедиктов брав участь у сценічному втіленні більше 140 вистав, серед яких всесвітньо відомі шедеври — «Пікова дама», «Євгеній Онєгін», «Борис Годунов», «Хованщина», «Аїда», «Набукко», «Макбет», «Бал-маскарад», «Фауст», «Турандот», «Манон Леско», «Тарас Бульба» та інші.
Його заслуга полягає ще й у тому, що хор набув статусу самодостатньої одиниці театральної вистави і перестав бути лише супроводом солістів. Хор почав розкривати ідейно-художній зміст оперного сюжету.
У складний період для театру він почав працювати його директором із 1986-го по 1992 роки, опікувався його реконструкцією і при цьому не полишав свого улюбленого хору, займався організацією численних гастролей театру — новим для того часу напрямком діяльності. Гучний прийом і успіх під час виступів у Німеччині, Франції, Швейцарії, Японії сприяли визнанню Київської опери у світі як гідного конкурента Большого театру та Маріїнського в Росії.
Завдяки ініціативі маестро хор театру почав виконувати «Реквієм» В. А.Моцарта, «Реквієм» Дж. Верді, ІХ симфонію Л. Бетховена (над цими творами він працював разом зі Степаном Турчаком, а у співпраці з Володимиром Кожухарем підготував «Дзвони» С. Рахманінова, кантати — «Олександр Невський» С. Прокоф’єва, «Страта Степана Разіна» Д. Шостаковича).
Хор театру вийшов тоді на рівень самодостатнього творчого колективу, а його виступи мали великий успіх за кордоном і в Україні, позитивні відгуки зарубіжних і вітчизняних критиків. За час роботи в театрі він підготував п’ять складів хору!
Паралельно з роботою у театрі Лев Венедиктов займався і викладацькою діяльністю у Київській консерваторії, де очолював кафедру хорового диригування і працював професором, вивівши у світ 124 учнів, які нині працюють в Україні, Німеччині, Франції, Норвегії, США, Великобританії.
Він брав участь у постановках оперних вистав за кордоном — у Ніцці (Франція) — «Хованщина», у Варшаві (Польща) — «Мазепа», у Загребі (Хорватія) — «Іван Сусанін».
На запитання «Що є для нього музика — професія чи потреба душі?» народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Герой України Лев Миколайович Венедиктов відповів: «Музика для мене — це все, і без неї не уявляю свого життя. Я щасливий, що у мене була така насичена і активна творча діяльність, що мав змогу співпрацювати з унікальним сузір’ям талановитих диригентів, співаків, музикантів, художників-постановників, бути знайомим із хормейстерами оперних театрів колишнього Радянського Союзу та зарубіжних театрів. Ніколи не шкодував, що обрав саме такий творчий шлях».
Сергій ПИРОГОВ