Здається, що нічого нового полтавська пенсіонерка не вигадала, щоб її творчу працю відзначили патентом на унікальний винахід. Але це тільки на перший погляд і для непосвячених у секрети її оригінальної творчості. У Державній службі інтелектуальної власності України, де їй видали патент, в описі винаходу зазначено, що для створення «об’ємних елементів мозаїки використовуються натуральні кісточки та їхні половинки плодово-ягідних дерев, які встановлюються під кутом 30–45 градусів, а кісточки винограду — під кутом 90 градусів до площини основи панно зі збереженням фізико-механічних властивостей елементів та їх натурального природного кольору і створення необхідного об’єму флоромозаїчного панно елементами, що виступають».
Говорячи зрозумілою мовою, ноу-хау майстрині полягає в тому, що вона створює об’ємні панно, «виставляючи» їхні складові під дуже гострим кутом, на що не наважувалися інші художники, бо це надзвичайно копітка праця, яка забирає багато часу. Зазвичай, аматорка чаклує над картинами від ранку і до пізнього вечора. Навіть за таких умов створення одного художнього доробку розтягується в часі до місяця.
Створенням панно з кісточок Ольга Вікторівна займається вже 15 років. Ескізи до них розробляє сама. У пригоді їй стала художня освіта й те, що ще з дитинства захоплювалася малюванням. Щоправда, після закінчення кооперативного технікуму та Полтавського кооперативного інституту чимало років їй довелося займатися буденними справами, дуже далекими від художньої творчості. Коли на роботі дізналися про захоплення малюванням скромного товарознавця, дівчину направили на навчання до республіканської Школи декораторів-товарознавців у Тернополі, де вона вчилася оформлювати вітрини. А потім працювала професійним художником-оформлювачем вітрин магазинів, ательє тощо.
Технологія підготовки кісточок до такого стану, коли вони виявляються придатними, аби стати одними із сотень, а іноді й тисяч елементів дивного об’ємного панно, доволі копітка. Якщо, приміром, поверхню насіння дині, кавуна або огірка природа вже сама відшліфувала, то з кісточками абрикос, вишень, сливи доводиться багато працювати. Жінка їх терпляче шліфує за допомогою різних інструментів або каменів і вже потім покриває лаком та фарбами.
Для створення своїх композицій використовує переважно насичені, яскраві фарби — акрилові чи масляні. Вони, переконана майстриня, додають оптимізму, поліпшують настрій і вдало передають задумку художника. Іноді окремі кісточки вона не фарбує взагалі, а використовує їхній природний колір. Як, зокрема, кісточки обліпихи. Вони органічно вплітаються в кольорову гаму картин.
Відколи Ольга Літус займається виготовленням флоромозаїчних об’ємних панно, вона створила вже понад сто картин. Чимало з них подарувала друзям і знайомим. Багатьом творам художниці пощастило стати експонатами престижних виставок. Свої роботи жінка виставляла на 21 виставці, в тому числі міжнародних.
Перша її виставка відбулася в Національному музеї літератури України в Києві. Роботи полтавської мисткині там побачив тодішній міністр АПК України Юрій Мельник. Він запросив майстриню взяти участь у сільськогосподарській виставці, яка проходила в Берліні у 2009 році. Роком пізніше її роботи знову милували око жителів цього німецького міста. На згадку про ті виставки Ольга Літус зберігає листа Посольства України в Німеччині, в якому дипломати дякують їй за участь у виставках. Художниця виставляла свої творчі доробки і на міжнародній виставці «Вишиванка і авторське рукоділля» в Києві, де Україну репрезентували лише вона та майстриня-килимарниця з Решетилівки, що на Полтавщині.
«Це творчість, яка не має жорстких рамок і обмежена лише вашою фантазією та навичками, — зазначила Ольга Вікторівна. — Я хочу, щоб на Полтавщині розвивалося декоративне мистецтво, щоб воно прославляло барвисту природу нашого краю, дивовижну красу його квітів, тваринного, рослинного світу. Для цього я і створюю свої картини, беручи за основу український фольклор».
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ,
м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра