Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Квiтень 15, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 03 Жовтень 2014 03:00

Шлях до мрії

Rate this item
(0 votes)

Справж­ній фу­рор ви­кли­ка­ла ви­став­ка «Шлях до мрії» у Му­зеї іс­то­рії Ки­єва, під­го­тов­ле­на за спри­ян­ня по­соль­ства Дер­жа­ви Із­ра­їль, Ін­сти­ту­ту іуда­їки, між­на­род­ної гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції Центр «Джойнт».

Як відомо, Україна тривалий час була місцем зосередження третини всього європейського єврейства. На рубежі ХІХ і ХХ ст. на території сучасної України мешкало 2,6 млн євреїв. В Україні зберігаються національні релігійні святині єврейського народу.
Виставка «Шлях до мрії» розповідає про видатних вихідців з України, життєвий та творчий шлях яких нерозривно пов’язаний з Ізраїлем. Але земля і мешканці тієї країни, де людина з’явилася на світ, провела перші дитячі роки, владно накладають свій відбиток на подальше формування її особистості, її світогляд. Виставка, що складається з 54 постерів, має значне історично-наукове та культурне значення. Автори текстів — Юлія Смілянська та Олена Заславська — опрацювали чимало документальних та краєзнавчих джерел, провели велику наукову розвідку.


Для багатьох українців імена героїв виставки стали справжнім відкриттям. Ізраїльтяни також із подивом дізнаються більше цікавого про витоки Держави Ізраїль. Не завжди й далеко не всюди у спогадах видатних ізраїльтян Україна постає пасторальним краєм золотого дитинства, бо ж історія відносин українського та єврейського народів сягає глибини віків і вбирає в себе широкий діапазон міжетнічних і міжособистісних стосунків — від дружніх до криваво-ворожих.
Проте кожна доля, кожен рядок художніх творів, кожна стисла згадка у мемуарах — це невидимі зв’язки між двома країнами. Це — підвалини культурного діалогу, що довговічніші за політичні угоди та економічні вигоди. Це те, на чому наші нащадки будуватимуть подальше взаєморозуміння та співпрацю між нашими народами.
У 1881 році по Україні прокотилася хвиля єврейських погромів. Тоді у Харкові зібралися 30 хлопців-студентів, які вирішили створити єврейську державу, бо в Україні жити було складно. Їх мрія починає поступово здійснюватися. Через короткий час число таких ентузіастів-державотворців перевищує 500.
Згодом з Одеси відходить пароплав до Землі обітованої, на якому їдуть тринадцять чоловіків і Двора-сирота з Миколаєва. Вона наважилась їхати у пустелю, де не було ніяких міст (Миколаїв на той час був досить пристойним містом). Колишні мешканці України жили у бараку, де було дві кімнати. В одній — 13 чоловіків, в іншій Двора-сирота з Миколаєва, яка так мріяла про державу для євреїв. А в Україні, як згадує Голда Мейєр, яка чудом дівчинкою вижила у Києві, у кожному єврейському помешканні стояв кухоль, куди господарі й гості кидали монетки, щоб викупити землю на Святій землі. Земля — це право власності.
Нова держава будувалася зусиллями одинаків і зусиллями маленьких груп єврейської нації з України. У Полтавській губернії зібралося 12 однодумців, які хотіли працювати на землі у новій країні. Їх об’єднання називали по-різному — клуцом, товариством, потім — кібуцом. Зараз усі знають, що таке кібуц. Однак мало хто пам’ятає, що перший кібуц створили 12 хлопців із Полтавщини.
Євреї із Севастополя викопали на новій землі перший колодязь. Життя — це вода. Ізраїль — це пустеля. Спочатку вони спустилися на десять метрів, води не було. Потім — на двадцять, тридцять. Картина аналогічна. Життєдайна рідина з’явилась на глибині 45 м. Це — висота 11-поверхового будинку. У водошукачів не було спеціальної техніки. Лише відра, мотузка, лопата. Нині Ізраїль — одна з найквітучіших країн світу, хоча вода там на вагу золота.
Свою землю треба захищати. Спочатку для цього єврейські переселенці наймали бедуїнів, які могли захищати, але могли й нападати. Коли євреї почали самі захищати свої поселення, араби констатували: це не ті євреї, які нічого не можуть. Вони можуть захищати свою землю, й почали їх поважати.
Наступна потужна хвиля переселенців до Ізраїлю об’єднала інтелектуалів. І почалась вона з Володимира Жаботинського, який мав стати видатним поетом Срібного віку. Він писав чудові вірші, блискучу прозу. Корній Чуковський дивився на нього знизу вгору й боготворив його. Саме Жаботинський ввів Чуковського у літературний світ.
Після погромів 1905-го Жаботинський перестав писати російською, почав вивчати рідну мову. Потім створював ізраїльську армію разом із кадровим військовим, повним Георгіївським кавалером Йосифом Трумпельдором, про якого можна знімати фільми, телесеріали, писати книги, п’єси. Його постать — одна з найфантастичніших в ізраїльській історії.
Трумпельдор служив у військовій частині, розташованій у Київському військовому окрузі. При обороні Порт-Артура був тяжко поранений і втратив ліву руку. Але відмовився від демобілізації й звернувся з рапортом про повернення на передову, адже у нього залишилася права бойова рука. Він мріяв про створення в Палестині сільськогосподарських комун, які за необхідності треба захищати зі зброєю.
У 1911-му Трумпельдор виїхав до Палестини, у 1914-му переїхав до Єгипту, де разом із Жаботинським сформував єврейський легіон у лавах британської армії. Коли вони прийшли до англійського полковника Петерсона, той сказав, що для них є лише одна робота — підвозити на мулах провіант і боєприпаси солдатам. Поет, романтик Жаботинський спочатку вагався, а військовий Трумпельдор погодився відразу. Своє завдання погонщики мулів виконали блискуче, продемонстрували чудеса хоробрості, і врешті-решт стали засновниками ізраїльської армії.
У фільмі Лілії Брік «Євреї на землі» розповідається про потужну систему водопостачання у Криму, з допомогою якої працювало понад 130 колгоспів. Але у фільмі не сказано про те, що придумав ту систему Трумпельдор, який приїхав до Сімферополя, аби навчити кримчан працювати на землі в умовах, майже наближених до ізраїльських.
Про електростанції знають усі, а про те, що активно їх будував спочатку у Росії, потім в Ізраїлі Петро Рутенберг, який народився у Ромнах Полтавської губернії, — не всі. Кривавої неділі він ішов разом із робітниками поруч із попом Гапоном до Зимового палацу, аби вручити царю петицію про страждання народу. Врятував Гапону життя, вивівши з-під вогню. Коли дізнався, що піп Гапон зрадник, прибрав його.
Емігрував разом з Ульяновим і Плехановим із Росії. Повернувся, управляв Петербургом, домовився про еміграцію Врангеля. Коли все це набридло, поїхав до Італії, почав інженерити, змінив віру. Повернувся в іудаїзм — на порозі синагоги отримав 39 ударів батогом. Шрамами після них він пишався все життя.
Рутенберг будував електростанції в Ізраїлі, створив Палестинське електричне товариство, яке до цього часу існує в Ізраїлі. А свій будинок у Хайфі заповів молоді. Зараз у ньому працює великий Молодіжний центр.
Олена КОСЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».