Свої нові пейзажі презентувала мисткиня з Новгорода-Сіверського, що на Чернігівщині, Оксана Косова. Відомий художник Володимир Кальненко виставив одну зі своїх кращих робіт, що має символічну назву «Розіп’ятий птах».
Також тут представлено твори Вадима Кравченка, який був соратником Василя Забашти та Віктора Зарецького. Самодіяльна художниця Тетяна Неліна привезла на виставку свої ляльки та нові пейзажі. Крім цього, в експозиції можна побачити картину Аполлінарії Франчук «Знак Чорнобиля», яку художниця написала 1986 року.
На цій картині зображено молоду жінку з маленькою дитиною. Філософська космічна тема домінує в роботах молодої художниці Марії Франчук. Василь Химочка не дожив до відкриття виставки, картини митця представила його родина. А заслужена журналістка України Валентина Давиденко презентувала свій триптих.
— Ця виставка — наше поклоніння героям Чорнобиля, яких спалив ядерний реактор, але вони дали можливість нам і всьому світу жити на цій Землі, — розповів Валерій Франчук. — Художники роблять свою справу. Через пейзажі, квіти, через скорботні лики вони передають те, що ми пережили в той час.
Минулого року ми провели невелику виставку, присвячену Чорнобильській трагедії. Цього року в ній уже взяли участь значно більше митців. Плануємо відкривати такі виставки щороку. Всі представлені роботи об’єднує тема України.
Ми повинні показувати не тільки той жах, полум’я, пережиті біди, а й квіти, пейзажі, власні думки. Тема Чорнобиля хвилює мене всі ці роки. Присвятив їй не одну виставку.
Нині мої картини з чорнобильської тематики зберігаються в музеях Хмельницького, Сум і Херсона.
На новій виставці я представив триптих «Пам’ять серця». На лівій стороні, що має назву «Коли цвіла весна», зображена квітуча Україна, якою вона була 25 квітня 1986 року. По центру — «Полин зоряна», тут можна побачити змія, який вилетів із реактора 26 квітня.
А з правої сторони — наш ангел-хранитель архістратиг Михаїл, який проколює змія, рятує Київ, Україну і весь світ.
Мій триптих «На хвилях пам’яті» відображає межу, що розділила долі людей до і після Чорнобиля. Хочеться, щоб більше людей прийшло на цю виставку, аби всі ми завжди пам’ятали про ту трагічну подію.
— Життєві обставини склалися так, що 1985 року я був у Чорнобилі, — згадує відомий український карикатурист і архітектор Олег Смаль. — Студентами ми поїхали в будівельний загін. Я займався дерев’яною скульптурою, а мої колеги будували дитячий майданчик.
Якось сиділи після роботи на березі річки Уж. Один із моїх друзів сказав: «Який ідіот у таких райських місцях надумав збудувати атомну станцію?» Наступного року теж збирались їхати в Чорнобиль...
На виставці я представив карикатуру «Чорнобильські ігри», створену 1988 року. Ця робота експонувалась у Бразилії на виставці «Глобальні загрози людству».
Друга робота — «Так було, так є, так буде», написана в Неаполі. Намагався в ній показати, що деякі події, здавалось би, можуть перевернути все наше життя, але з погляду вічності вони зовсім дрібні.
На відкриття виставки завітали багато українських митців, деякі з них поділилися своїми враженнями.
Тетяна Неліна:
«Чорнобиль — це наш вічний біль, невигойна рана на тілі України. Пам’ятаймо тих, хто ціною власного життя захистив наших дітей та онуків. Згадуючи той страшний квітень, думаймо про сьогоднішній і завтрашній день. Робімо все можливе, аби на нашій стражденній землі не запанував Чорнобиль духовний».
Оксана Косова:
«Невимовно щаслива бути серед видатних і самобутніх митців на тематичній виставці, присвяченій річниці Чорнобильської катастрофи. Попри трагічні події 33-річної давнини кількість яскравих кольорів на виставці вражає! І якщо краса врятує світ, то мистецтво обов’язково врятує Україну».
Михайло Горловий:
«Квітуча і трагічна виставка чорнобильської весни несе в собі ту приховану трагедію, яка відбулася на Чорнобильській АЕС. Я тут виставив роботу «Діва України», яка символізує трагедію і відродження, світле майбутнє України».
Філіп Чорнобров:
«Мої твори не мають прямого відношення до Чорнобиля, але, завдячуючи героям, які захистили Україну, ми, митці, маємо можливість складати вірші, писати музику, творити про чудове і світле життя землян».
Валентина Давиденко:
«Мій цикл «Артанія» — про український цивілізаційний континент, який має древню історію. Він насправді існував на географічній карті моєї Черкащини, острів, що мав природу, цілком відмінну від навколишньої — уся фауна і флора з «Червоної книги». Древні римські монети знаходять і тепер археологи в тих місцях. І хоча цього острова вже немає, але це постійне нагадування про те, з чого ми постали і чого не дамо нікому знищити».
Аполлінарія Франчук:
«33 роки минуло з того часу, коли крилами чорно-вогняного птаха Чорнобильського лиха накрило нашу квітучу українську землю, коли жах скував мозок, як захистити свого маленького синочка, коли груди розпинали ридання при спогляданні вагонів поїздів, ущерть заповнених дітьми, яких вивозили з Києва з плакатами: «Спасібо партії радной». Я виставила лише одну роботу, написану саме в той час під емоціями».
Едуард ОВЧАРЕНКО
