Ініціатором створення Музею виступив історик і заступник голови Ради Міністрів Петро Тронько. В постанові йшлося про створення Державного музею народної архітектури та побуту з підпорядкуванням його Міністерству культури УРСР.
Окрім того, облвиконкомам наказувалося «забезпечити збереження виявлених та відібраних експонатів, відправку яких здійснювати до м. Києва за пропозиціями Міністерства культури УРСР». Вже через рік, 18 травня 1970 року, уряд затвердив проект Музею.
Довгі сім років велися проектні та будівельно-реставраційні роботи. На момент відкриття Музею було привезено і встановлено 150 експонатів — зразків народної архітектури XVI–XX ст. Нині їх тут понад 300.
Майже всі будівлі — хати, комори, клуні, господарські комплекси, церкви, вітряки, перевезені на територію Музею з усієї України і відроджені у природних умовах, — оригінальні. Щоб знайти їх, було обстежено близько 4 тисяч сіл та містечок.
Весь час, поки велися будівельні роботи, майбутній Музей був під суворим контролем найвищого керівництва УРСР. І, незважаючи на звинувачення в націоналізмі, «милуванні стариною», «розтраті державних коштів» та навіть «звезенні мотлоху», музейники здійснили титанічну роботу зі збирання та реставрації унікальних пам’яток народного мистецтва.
Офіційне відкриття Музею відбулося 17 липня 1976 року. Нині Національний музей народної архітектури та побуту України є найбільшим музеєм просто неба Європи і найповнішим етнографічним зібранням нашої держави. Загальна площа Музею — понад 131 га.