А Мавка — це сама природа. Вона багато чого перебачила на своєму віку, та кохання зустріла вперше. І хоч як її боляче ранила людина, вона продовжує жити, адже «у серці має те, що не вмирає». Природа може багато що вибачити людині — і це потрібно цінувати.
Ще одна проблема, яку я хотіла порушити у виставі, — це стосунки невісток і свекрух. Саме через їхні конфлікти нерідко руйнуються сім’ї», — розповіла режисерпостановник.
Прем’єра «Мавки» відбулася ще минулого театрального сезону. Проте після цього вистава була значно перероблена, змінилися виконавці головних ролей, «живою кров’ю» для спектаклю стали вихованці театральної студії «Браво». Завдяки їхній дитячій безпосередності та щирості вистава поособливому торкається душі і серця.
Для Сергія Волосовця роль Лукаша стала дебютом на стаціонарній сцені театру «Браво» (під час гастролей у Кривому Розі грав у виставі «Вовк в овечій шкурі»). Спочатку планувалося, що він буде Лісовиком, або Дядьком Левом, врешті Л. Титаренко запропонувала йому головну чоловічу роль.
«Прем’єрі передувала складна і копітка робота. Щодня працювали до 12ї години ночі. На репетиціях панувала дружня і доброзичлива атмосфера, всі актори допомагали один одному. Як і кожен виконавець, я намагаюся бути адвокатом свого персонажа. Люди не народжуються хорошими чи поганими, такими їх робить життя. Головне — знайти у своєму герої щось людське, що штовхає його на ті чи інші вчинки», — зізнався Сергій.
А Людмила Кандраєва — Мавка — служить у театрі «Браво» вже п’ять років. Глядачі добре її знать по роботах у спектаклях «Душа в засніженій фаті», «Вовк у овечій шкурі», «Метелики, що токують».
У виставі «Відьма на ім’я Мавка» раніше виконувала роль Русалки. І коли їй запропонували грати головну героїню, то спочатку не була впевнена, що це її типаж, і що зможе впоратися з цим завданням.
«Коли я перечитала «Лісову пісню», то подивилася на героїню зовсім під іншим кутом зору. Мавка вперше у житті переживає любов, у неї немов з’явилося друге серце. Мені дуже близький цей персонаж. Вона вміє вибачати і ладна віддати життя за кохану людину. Під час кожного нового показу поновому відкриваю для себе цей образ. Своєю роботою допоки задоволена лише на 10%, ще маю над чим працювати», — розповіла Людмила.
Георгій Поволоцький грає у виставі три ролі — Лісовика, Дядька Лева і Того, що греблі рве. Він об’єднує людину, природу і космос. Ірина Сопіт — Русалка Польова, уособлює в собі всю Україну. Силу природи зміг достовірно передати Віктор Мухін (Перелесник). Цікаві образи були створені Іриною Рождественською (мати Лукаша) та Оленою Голуб (Русалка).
Досить вдало підібрані декорації (автор декорацій — Катерина Рудакова). Кожен невеличкий листочок на дереві, немов дійова особа, що виконує свою маленьку, але таку важливу роль. А гойдалка у центрі сцени є символом мінливості нашого життя.
У виставі режисер використала більше тридцяти мелодій з відомих музичних творів вітчизняної і світової класики. Музика дозволяє краще зрозуміти думки і переживання персонажів, заглибитися в їхній внутрішній світ. Цьому ж сприяють і добре продумані пластичні рухи героїв. Дія відбувається у трьох вимірах — на сцені, у глядацькій залі і на екрані, що розміщений позаду акторів.
Вистава «Відьма на ім’я Мавка» багато в чому перегукується з українським поетичним кіно 6070х років минулого століття, особливо з уславленим фільмом «Тіні забутих предків».
У планах театру постановки «Наталки Полтавки» Івана Котляревського та «Мартина Борулі» Івана КарпенкаКарого.
Едуард ОВЧАРЕНКО