У дванадцять років Назарій пережив перший тяжкий удар — помер батько. Мати була змушена віддати сина до Вижницької школиінтернату. До навчання він ставився сумлінно, займався у гуртках, співав у хорі. Після закінчення восьми класів у школіінтернаті Назарій продовжив навчання у Вижницький середній школі № 1, яку закінчив у 1969 році.
У шкільні роки, після уроків, Назарій залишався послухати репетиції ВІА «Смерічка» Вижницького будинку культури, яким керував Левко Дутківський. Керівник ансамблю помітив постійного гостя та запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос молодого співака дуже сподобався керівникові ансамблю — і з осені 1969го Назарій почав співати у «Смерічці».
У 1970 році, вже як соліст «Смерічки», Яремчук вступив до Чернівецького університету на географічний факультет. З 1973 року навчався на заочному відділенні, працював в обласній філармонії. У 1975му закінчив навчання в університеті та захистив диплом. Майже рік працював на кафедрі економічної географії — лаборантом, старшим інженером. Але любов до пісні виявилася сильнішою, і Яремчук, за порадою Левка Дутківського, повертається до філармонії.
Знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком відіграло велику роль у житті Назарія. Глядачі почули «Червону руту» і багато інших пісень молодого автора. Влітку 1971го Назарій узяв участь у зйомках музичного фільму «Червона рута» з піснями Л. Дутківського: «Незрівнянний світ краси» і «Якщо мине любов».
Цей фільм зробив Назарія Яремчука і Василя Зінкевича народними улюбленцями. Але після зйомок сталася друга трагедія у житті Назарія — померла його мати Марія Даріївна, велику любов до якої Назарій проніс через усе своє життя.
У 1973 році ансамбль «Смерічка» Левка Дутківського запрошують на професійну сцену до Чернівців. З цього часу Назарій цілком віддається естрадній пісні. У філармонії веде активне творче життя, виступаючи у переповнених глядачами концертних залах, часом даючи по два, а то й три концерти в день.
У 1975 році дует Зінкевич— Яремчук розпався. Василь переїхав до Луцька і став солістом ансамблю «Світязь». Назарій залишився в «Смерічці», а в 1978му йому було присвоєно звання «Заслужений артист УРСР».
Коли трагічно загинув Володимир Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, незважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар’єри, спокою, репутації. Проте він разом із Левком Дутківським ніс великий вінок із білих квітів на чолі траурної процесії, адже Володимир був великим другом, і наслідки їх тоді не лякали.
Довгий час на естраді у Назарія Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, в яких поєднуються лірика і громадянське звучання.
Перший диск Назарія «Незрівнянний світ краси», названий за піснею Л. Дутківського (1980), — одна з кращих платівок в українській дискографії того періоду. А 1981 рік став для Назарія часом міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляє державу на Міжнародному конкурсі «Братиславська ліра». Соліст Назарій Яремчук став його дипломантом.
У 1982му Назарій у складі «Смерічки» — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. У 1984 році співак був удостоєний звання лауреата Всесоюзного оглядуконкурсу тематичних програм до 40річчя Перемоги у війні 1941–1945 років, а в 1985му Назарій Яремчук став дипломантом XII Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві. Після того, як у 1982 році Левко Дутківський покинув «Смерічку», Назарій став художнім керівником ансамблю.
За своє недовге життя артист здійснив гастрольні поїздки до всіх республік колишнього Радянського Союзу і багатьох країн далекого зарубіжжя, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів — «Київська весна», «Московські зорі», «Кримські зорі», «Білоруська осінь», «Білі ночі», «Мерцішор», «Вогні магістралі77» та багатьох інших.
Разом із ВІА «Смерічка» був учасником культурної програми XXII Олімпійських ігор у Москві, І Міжнародного фестивалю політичної пісні і різних форумів, що проводилися в державі.
У 1995 році у Назарія діагностують рак. Друзі співака допомогли йому виїхати до Канади, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно, і вона не допомогла. Навіть тяжкохворим він продовжував виступати. Після повернення зза кордону Назарій з’явився на вечорі Юрія Рибчинського, і всі побачили, як він схуд.
30 червня 1995 року після тривалої хвороби Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.
У березні 1996 року Указом Президента України Назарію Яремчуку посмертно присуджена Державна премія України імені Т. Г. Шевченка.
В одному з останніх своїх інтерв’ю Назарій сказав: «Кожний із нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду».
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ