Нещодавно художній керівник театру Віталій Кіно та режисер Олександра Правосуд знову повернулися до творчої спадщини митця. Але якщо у попередній виставі грало одинадцять акторів, то в «Карнавалі гріхів» лише п’ять. До того ж цього разу було додано уривок з трагедії «Макбет», а кожному виконавцеві доводиться втілювати на сцені відразу по п’ять різних персонажів.
Може виникнути запитання, а чи не легше було б просто поставити одну з трагедій Шекспіра? «Для нашого молодого колективу така вистава — це своєрідний тренінг з акторської майстерності. Вона має на меті професійне та творче зростання виконавців. Спектакль буде і далі розвиватися. Можливо, ми додамо щось нове, а може, скоротимо деякі моменти. Також багато цікавого для себе зможуть узяти й глядачі, бо Шекспір — це театральна Біблія, а більшість тем, яких він торкався ще кілька століть тому, не втратили своєї актуальності і донині», — розповів Віталій Кіно.
Дійсно, кожен Шекспірівський уривок звучить по-сучасному як ніколи. Приміром, коли Король Лір ділить землю між своїми нащадками, то це дуже нагадує Україну, яку зараз намагаються розшматувати. «Це — злодій кишеньковий, що поцупив державу й владу, а корону в кишеню заховав», — говорить Гамлет про короля. То чи мало в нас таких королів-злодіїв?
Те ж саме можна сказати й про Макбета з однойменної трагедії, який не знає міри в гонитві за владою. Невже втратили свою актуальність слова «Вони ревниві, бо ревниві й край» з «Отелло», невже невиправданими підозрами ми досить часто не знищуємо власного щастя? Проте є проблиски світла у цьому темному царстві, оскільки «Кохання може все і все здолає» — стверджують герої найбільш ліричної трагедії «Ромео і Джульєтта».
Нова вистава ще перебуває у стадії творення, а тому зарано робити глибокий аналіз побаченому. Очевидно, буде цікавішим запитати в самих акторів, яка із зіграних ролей для них ближча і чому.
Ілля Рибалко: «Я граю роль сучасника, який прагне прочитати Шекспіра та розібратися в ньому. І основний висновок, до якого він приходить, — змінюються часи, змінюються держави, але людська природа майже не зазнає змін».
Єгор Снігир: «Мені найближче образ Гамлета, зрозуміла його поведінка. Я схожий на нього характером і якоюсь мірою граю сам себе».
Поліна Кіно: «Ще з 15 років мріяла зіграти Офелію з «Гамлета». Завжди цікаво шукати в словах і діях божевільної людини правду». (Принагідно зазначимо, що минулого року Поліні вдалося досить переконливо створити образ божевільної Кетрін у виставі «Корабель зіштовхнувся з айсбергом» за Теннессі Вільямсом).
Ольга Білоног: «Емілія з «Гамлета» мені близька тим, що я у своєму житті пережила схожу ситуацію».
Євген Бельдюгін: «А мені найбільш симпатизує Король Французький із «Короля Ліра». Це — людина чесна, вихована, він здатен іти наперекір долі заради коханої жінки».
Цією виставою режисери та актори намагалися достукатися до людських сердець, аби люди нарешті зупинилися. Недарма Шекспір писав: «Є громи на небі, і вони можуть не тільки гриміти, але й впасти на ваші голови». От тільки чи багато хто дослухається до цих пророчих слів?

Едуард ОВЧАРЕНКО