Тут, на Східній Україні, назвати політичну силу, до якої входив загиблий, провладною навіть тепер якось язик не повертається. Адже, скажімо, на території Слов’янська — міста, котре зазнало основного терористичного удару, на даний момент не залишилося не лише української влади, а, фактично, й української території.
Уже, як мінімум, тиждень тут безкарно хазяйнують терористи, котрими формально керує так званий народний мер В’ячеслав Пономарьов. Насправді ж його «влада» тримається на багнетах російських диверсантів, чимало з яких — вихідці з Чечні.
Якщо до цього додати, що кілька днів тому зі Слов’янська було видворено всіх українських журналістів, то стає очевидним: це місто за своїм нинішнім статусом далеко перевершило Кримський півострів.
Аналітики запевняють, що така прискіплива увага до Слов’янська з боку російських агресорів — невипадкова. Слов’янськ є, фактично, вузловим пунктом між трьома східними областями нашої держави — Донецької, Луганської та Харківської.
Саме у цих трьох регіонах на початку квітня відбулися масові атаки на органи державної влади. Харківщина наразі із сепаратистського переліку нібито «випала» (як надовго?) Щодо Луганщини, то тут в агресорів, вочевидь, є свій окремий план дій, про який — трішечки нижче.
А от на півночі Донеччини уже другий тиждень, фактично, відбувається справжня війна. У Росії цю війну вже іменують громадянською, раз по раз підливаючи олії повідомленнями про готовність допомогти «мирним, доведеним до відчаю» громадянам області повномасштабним введенням військ.
Одні з найсвіжіших прикладів — позавчорашні заяви з Білокам’яної про те, що українські війська мають залишити східні області. Вам не здається, що десь таке вже було? Чи не свідчить така заява про те, що Донбас у квітні 2014-го дуже вже нагадує Крим у березні?..
А ще — така заява з’явилася в той момент, коли українська влада прозвітувала про цілковите (!) звільнення від сепаратистів іншого, ще північнішого міста Донецької області — Святогорська. Цей населений пункт розташований уже зовсім на кордоні трьох східних областей, а отже, теж має надзвичайно стратегічне розташування. Не до вподоби справжнім кукловодам сепаратистів будь-які успіхи української влади.
Утім, повернемося до Слов’янська та потенційних планів Кремля, пов’язаних з подальшою ескалацією конфлікту, котра, ймовірно, виходитиме саме звідси. Про це свідчить, зокрема, те, що вже нині значно скоротилася кількість перевезень вантажів вантажним транспортом трасою Ростов — Харків. Саме з причини того, що вона пролягає через Слов’янськ.
Перевізники Харківської області розповідають про випадки пограбування фур, яке до того ж супроводжувалося, м’яко кажучи, некоректним ставленням до водіїв. Саме тому непоодинокими є випадки елементарної відмови перевозити міжнародні вантажі до Ростова-на-Дону. Навіть ті перевізники, котрі давно працюють у цьому напрямку, нині вважають за краще віднайти собі нових замовників, але не ризикувати. Хоча більшість харків’ян чудово усвідомлює: якщо агресори закріпляться у Слов’янську, їхній подальший поступ триватиме й далі вглиб України.
Ще заплутаніша ситуація — на Луганщині. Після початку активної фази конфлікту на півночі Донеччини, зокрема у Слов’янську та Краматорську, Луганська область опинилася ніби в тилу у загарбників. Тут поки що триває певне затишшя, хоча приміщення обласного управління СБУ залишається захопленим уже майже три тижні.
Саме тут упродовж цього часу й відбуваються ключові події, пов’язані з сепаратистським рухом. Навіть так званий народний сход Луганської області, на котрому обговорювалися варіанти проведення референдумів за встановлення на Луганщині автономії, відбувався на контрольованій сепаратистами території перед приміщенням обласного управління Служби безпеки України.
«Референдумів» тут воліють провести аж два. Перший — 11 травня, де, за задумом його організаторів, громада висловиться за автономний статус. А другий — рівно за тиждень, де вже можна буде і про приєднання цієї самої автономії до Росії подумати. Ось така «спрощена процедура державотворення».
Та експерти не виключають, що вже незабаром у Луганську можуть розпочатися значно активніші дії з боку сепаратистів. Одна з можливих причин — відсутність у їхніх лавах єдності навіть стосовно «референдумних» питань. Більше того, доводилося чути, що обласний центр може перетворитися на такий собі Слов’янськ-2. А враховуючи, що Луганськ — значно більший, ніж Слов’янськ, то й наслідки можуть бути набагато гіршими.
Підкреслимо ще раз — поки що сепаратисти в обласному центрі більш-менш локалізовані. Як надовго — вочевидь, залежатиме, зокрема, й від подальшого розгортання розрекламованої антитерористичної операції на сході нашої держави.

Ярослав ГАЛАТА