Адже держава продовжує грати у наперстки зі своїми громадянами. Ми хочемо, аби цю виставу переглянув насамперед юний глядач, якого ще можна виправити. Щоб діти розуміли, що не можна отримувати «на шару» матеріальні блага, а їх потрібно здобувати копіткою працею. І люди мають не сприймати брехню як належне, а боротися з нею», — розповів пан Володимир.
Зміст твору класика майже не зазнав змін. Проте режисер Василь Шандро вніс деякі новації. Одна з них — фейкові новини, що з’являються між окремими епізодами вистави. До кожного нового показу добираються свіжі новини, це робиться для того, аби глядач міг краще відчути, що змальовані Іваном Карпенком-Карим події могли відбутися тут і сьогодні. Інша режисерська знахідка — телефони, по яких час від час розмовляють персонажі.
Звичайно, наприкінці ХІХ ст. мало хто говорив по телефону, але це натяк на ХХІ століття, коли мобільний зв’язок майже повністю витіснив живе людське спілкування. А можливо, треба приділяти більше уваги не мобільному телефону, а тій людині, яка поруч із тобою? На сцені можна побачити мішки, в яких знаходяться повітряні кульки, це немов натяк на те, що ні з чого нічого не буває. І навряд чи вдасться збагатитися, не вклавши при цьому значної праці.
Що стосується одягу персонажів, то режисер намагався максимально стилізувати його під моду кінця позаминулого століття (сценографія та костюми Валентини Кузьмічової). Оригінальну хореографію створили Людмила Глушко та Юлія Овчиннікова.
Володимир Петранюк, який в основному виконує головні ролі у виставах Театру «Дзеркало», тут створює лише епізодичний образ Невідомого. Це дає йому можливість подивитися на виставу і на весь театр ніби збоку.
У той же час спектакль дає добру нагоду виявити всі свої акторські здібності Дмитру Сторчоусу (Калитка), Людмилі Зінченко (Параска), Вадиму Слівчаку (Савка), Олегу Романченку (Копач), Анні Коваленко (Мотря), Ліані Книгницькій-Марковській (мадам Гершковер). А для Івана Коваленка, який виконує роль Романа, це взагалі дебют на професійній сцені.
Вистава ніби відбувається у формі гри, а тому легко сприймається глядачем, особливо юним. Однак при цьому несе глибоке змістовне навантаження. Очевидно, добра і щира гра акторів «Дзеркала» залишає хоча б невеличкий слід у душі кожного, хто відвідує спектаклі театру.
Еду­ард ОВ­ЧА­РЕН­КО
Фо­то Іго­ря Крав­чу­ка