Першими художніми матеріалами були вуглина та шматок полотна. Пензлики робила сама, фарби — з настоїв буряка, бузини, калини. Батьки були відверто незадоволені дивним уподобанням дочки. Замість того щоб готувати їсти, вишивати рушники, Катерина малювала.
Уперше покинула Богданівку, дізнавшись про Миргородський технікум художньої кераміки, але відсутність атестата завадила їй вступити до технікуму. Розчарована, вона пішки повернулася до села. Ї знову поринула у творчість. Малювала пейзажі, портрети близьких і знайомих людей і, звичайно, улюблені квіти. Квіти писала завжди живі, з натури, з любов’ю відтворюючи кожну пелюстку, нерідко поєднувала в одній картині весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені.
Задля творчості жертвувала особистим життям, сватам відмовляла, бо знала — сімейні клопоти не дозволять їй малювати. У 34 роки, наслухавшись докорів батьків, трохи не втопилася. З того часу батьки змирились з її заняттям і навіть запросили іконописця, щоб навчив ґрунтувати полотна. В тому ж 1934 р. Катерина створила «Берізку» — одну з тих картин, що згодом принесли їй всесвітню відомість.
У 1939 р. в життя Катерини втрутилася доля. Художниця почула по радіо пісню у виконанні прославленої Оксани Петрусенко, захоплена, написала до неї листа. Доданий до листа малюнок калини на шматочку полотна вразив співачку. За її сприяння 1940 р. у Полтавському будинку народної творчості відкрилася перша персональна виставка Катерини Білокур, що складалася лише з 11 картин, але мала величезний успіх. Потім була війна.
У роки окупації вона майже не малювала, тільки у 1942–1943-х створила одну з найкращих композицій «Квіти на блакитному тлі», яку подарувала Київському музею Тараса Шевченка. Вже у 1944 р. у Богданівку приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва В. Нагай, щоб запропонувати художниці виставку й закупити картини. До речі, саме завдяки йому Музей має найкращу в Україні колекцію робіт Катерини Білокур.
Одна за одною Білокур пише свої чудові картини: «Декоративні квіти», «Привіт, врожаю», «Кавун, морква, квіти», «Квіти і виноград», «Хата в Богданівці», «Жоржини», «Півонії», «Натюрморт із колосками і глечиком». У 1949 р. вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 р. — нагороджена орденом «Знак пошани», одержала звання заслуженого діяча мистецтв України, у 1956 р. — народного художника України.
Твори Катерини Білокур експонуються спочатку в області, далі у Києві та Москві. Три картини художниці: «Цар-Колос», «Берізка» й «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі у 1954 р. Побачивши їх, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»
Її розмаїті квіткові композиції набувають з роками справжньої досконалості і передають не тільки зачарування красою рідної природи, але й сповнені глибоких роздумів над долею людини, яка своєю нелегкою працею плекала ці дивні квіти.
7-го грудня 2015 р. виповнюється 115 років від дня народження Катерини Білокур. Цього року вперше в історії незалежної України у «Мистецькому Арсеналі» в одному масштабному виставковому проекті було представлено майже весь творчий доробок славетної української художниці. Близько 100 робіт, серед яких і олійний живопис, і малюнки, надані з колекції Музею українського народного декоративного мистецтва, Яготинського історичного музею та інших провідних українських музеїв, нарешті дали змогу оцінити всі грані таланту мисткині, яка є одним із символів української культури.
Ніна МАКСИМОВА