«Мені здається, що хороший твір народжується там, де є контраст між смішним і сумним. Тому я намагаюся писати про те й про інше. Глядач має трохи поплакати, трохи посміятися, потім знову поплакати, знову посміятися. Хочеться охопити сучасність і людей більш зрілого віку. Розповісти, як старші спілкуються з молоддю, як вони обмінюються баченням світу. Де в них відбуваються конфлікти, а де вони знаходять точки дотику», — поділився секретами своєї творчої лабораторії драматург.
Саме Анатолій Гнатюк познайомив свого сина з актрисою та художнім керівником Київського драматичного театру «Браво» Любов’ю Титаренко, яка, своєю чергою, зацікавилася п’єсами молодого митця.
«Богдан майже описав свою біографію. Але це не герой, мов несамовитий, бігає по сцені, це його душа сама не своя. Такий складний філософський матеріал побачиш у творах далеко не кожного дорослого драматурга. Дія відбувається водночас і на сцені, і на екрані, що також є повноцінною дійовою особою. Екран — це вікно у космос, звідки прилітає душа його померлої коханої», — розповіла Любов Вікторівна.
У виставі «Душа в засніженій фаті» показана ілюзорність сучасної реальності і тотальна брехливість медіа-технологій, що довели світ до абсурду. Питання моралі, людські стосунки, політичні та державні колізії — все це відбувається у вигаданому інформаційному просторі. У спектаклі показано, як ця брехня конструюється і як, водночас, персонажі, які повністю не позбавлені щирості, намагаються боротися з цією брехнею та вирватися з її підступних лабетів.
Ми бачимо, як разом зі смертю коханої головного героя наче відлетіла у Всесвіт не лише її, а і його душа. Він не може знайти собі місця. Але образ померлої близької людини, який з’являється час від часу, неначе намагається повернути Леоніда до реального життя. Людина вміє купувати та продавати, купуватися та продаватися. Але душа говорить, що цього непотрібно робити. Врешті, вона повертає його у світ книг, світ людської філософії.
Наразі багато режисерів у своїх виставах використовують новітні технології. Але якщо в інших спектаклях екран з’являється лише на кілька хвилин, то тут паралельно зі сценою на ньому відбуваються події протягом усієї вистави. Пластичні рухи допомагають краще зрозуміти дії та вчинки персонажів, а вдало підібрана музика повною мірою розкриває їхній внутрішній світ.
У театрі «Браво» грають талановиті актори з різних київських театрів. І хоча всі вони вже мають значний творчий досвід, їм було непросто багато чого переосмислити і почати працювати в новому для них жанрі. Проте Анатолію Гнатюку, Віктору Шестакову, Марії Махотіній, Олексію Нежурку, Ірині Мордусенко, Аліні Нагорній, Людмилі Кандраєвій, Андрію Попкову та Сергію Пламадялі в основному вдалося впоратися з цим непростим завданням.
Головна ідея, навколо якої розгортається весь сюжет спектаклю, — любов і добро врятують цей світ. Адже без віри у зміни на краще життя втрачає свій сенс.
Нова вистава стала значним кроком у творчій еволюції театру. Всі попередні роботи «Браво», а це переважно комедії, змушують глядача замислюватися. Фантасмагорія «Душа в засніженій фаті» ще й допомагає їм багато чого переглянути у власному житті.
Едуард ОВЧАРЕНКО