Закінчив історико-філологічний факультет Харківського імператорського університету (1917), де спеціалізувався на вивченні латини.
1918 року Майк Йогансен під враженням від російської інтервенції в Україну та кривавих розправ денікінців у Харкові, за його власним свідченням, «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського». Відтоді почав писати вірші українською.
У 1921 році Йогансен зближується з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом із ними стає фундатором Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923).
Вже 1925-го Йогансен із групою колег вийшов із «Гарту» і заснував ВАПЛІТЕ (Всеукраїнську академію пролетарської літератури). Після вимушеного саморозпуску організації у січні 1928-го ініціював створення «Техно-мистецької групи А» (1928–1931). Разом з учасниками цієї групи видавав «Універсальний журнал». З ідеї Йогансена народився також позагруповий альманах «Літературний ярмарок» (1928–1930). Пізніше вступив до Спілки радянських письменників України (1934).
Ім’я письменника, якого критики називали найграйливішим письменником з-поміж українських модерністів, послідовним формалістом, ювеліром словосполучень і копачем словесних надр, сьогодні належить до визнаних класиків ХХ століття.
Поет, прозаїк, сценарист, лінгвіст, Йогансен був причетним до багатьох найцікавіших літературних подій 20-х років. Поставивши літературу як розвагу «поміж чаєм і сельтерською водою», письменник саркастично заперечив основоположну марксистську тезу про «роль мистецтва у виробничому суспільному процесі» та про «мистецтво як метод пізнання».
Ця полеміка з офіційною догмою велася в легкому ігровому стилі. Мистецтво, за Йогансеном, не є горезвісним «методом пізнання», хоча, «простодушно» переконує він читача, «письменники, як такі, не дурніші і не реакційніші за інших людей. Та справа в тім, що всю увагу і творче напруження митця займають проблеми викладення матеріалу, а не винайдення його. Коли політика цікавить зміст подій, письменника цікавить їхня форма. Письменник через те і бере тільки винайдені кимсь ідеї, що вся енергія і увага його скеровані на подачу, на художню трактацію цих ідей». Мистецтво — це ремесло, уміння, техніка, «знання», культура і праця.
Цікавий факт. Про нього згадує у своїх мемуарних «Розповідях про неспокій» Юрій Смолич, що був свідком описуваної події. Якось Володимир Маяковський, котрий любив навідуватися до Харкова, пропивав черговий аванс за так і не написаний ніколи віршик у Будинку літераторів на Сумській. Замовники сподівалися від нього на щось на зразок відомого віршованого підпису від метра на рекламному щиті про харківське пиво: «Какая б ни была авария, пью пиво «Новая Бавария»! І реклама та зображала на тлі бурхливого моря й потопаючого корабля моряка, який рятувався від загибелі, обійнявши величезну пивну пляшку.
Одне слово, Володимир Маяковський вважався у письменницьких колах відомими гультяєм та неперевершеним майстром більярду. Однак у Харкові був свій чемпіон — Майк Йогансен. Тож того разу він виграв партію у заїжджого класика. І Маяковський, програвши, мусив залізти під стіл й кукурікати.
Показово також, що сценарій «Звенигори» Довженка написали двоє розстріляних патріотів — Майк Йогансен та Юрій Тютюнник.
Перші вірші Йогансена були написані німецькою та російською мовами. Про себе як про українського поета він заявив 1921 року публікаціями у журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень» і «На сполох», альманасі «Штабель».
На початку творчого шляху молодому поетові властивий мотив мрійних «островів хмар», що його Олександр Білецький назвав «запізнілим романтизмом». Але бурхлива доба швидко «перемагнітила» Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення, поет видає збірку «Д’горі» (1921), в одному з розділів якої — «Скоро forte» — поетичними засобами у високих героїчних тонах відтворив добу революції і громадянської війни. Звертаючись до фольклорних джерел, Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей (збірка «Кроковеє коло», 1923).
Поетична збірка «Ясен» (1929), яка з’явилася після книжок «Революція» (1923) і «Доробок» (1924), виявила нову якість творчих пошуків Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтелігента раннього періоду творчості письменник еволюціонує у напрямку «романтики чистого слова». Еволюція поета і його ліричного героя йшла лінією романтизації щоденної, живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала «романтику буднів».
Пізньому періоду творчості Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису. Він покладав великі надії на прозу, розглядав свої вірші як «юнацьку спробу», вважав лірику «недовговічною та ефемерною», мріяв написати «велике полотно» про «Харків, про індустріальне оновлення» велетенського міста.
І в поезії, і в прозі Йогансен зберігав творчу індивідуальність. Часто вдавався до експериментів — поєднував прозу й поезію в одному творі, вдавався до містифікацій. За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. З усього створеного головним вважав поетичний доробок. На п’ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.
Як випускник класичної гімназії, Майк Йогансен знав старогрецьку, латину, німецьку і французьку. Самотужки оволодів англійською, непогано знав скандинавські і слов’янські мови. У його перекладацькому доробку твори Фрідріха Шіллера, Вільяма Шекспіра, Едгара Аллана По та інших.
У серпні 1937-го Майка Йогансена було заарештовано. Його стандартно звинуватили у приналежності до антирадянської націоналістичної терористичної організації та підготовці терактів проти керівників партії й уряду (стріляти він, завзятий мисливець, таки вмів — це могло стати єдиним хоч трохи реалістичним приводом для такого абсурдного вироку) та розстріляли у Лук’янівській в’язниці 27 жовтня 1937-го.
Символічна могила Майка Йогансена є на Лук’янівському кладовищі у Києві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ