За твердженням самого Леся Олександровича, прізвище «Сердюк» походить від назви найближчих соратників гетьмана, власних його охоронців — сердюків. Сам актор при цьому завжди зауважував, що його родина походить із села, а пращури його — гречкосії, наче свідомо відхрещуючись від можливих зазіхань на спадкову шляхетність. Утім, трохи лукавив Сердюк, бо походить таки з родини й справді шляхетної.
Ось його ж спогади: «Мій дід орав землю, а потім переїхав до Києва і водив трамвай по Червоноармійській. Перетягнув до столиці й мого батька. А у той час Йосип Стадник разом із дочкою Миколи Лисенка відкрили театральні курси. Батько подався пробуватися, прочитав вірш Тараса Шевченка і пройшов. Грав у масовці в театрі Миколи Садовського. Два роки жив у Лисенків удома. Там познайомився з дочкою міністра освіти в українському уряді Орисею Стешенко. Вони одружилися.
Коли прийшли більшовики, відсидів за це три місяці в Лук’янівській в’язниці. І мудрі люди йому порадили тікати з Києва. Батько поїхав до Харкова, вступив у театр «Березіль» Леся Курбаса (згодом Театр імені Шевченка). І з 1918 року прослужив у ньому 60 років. У Харкові зустрівся з моєю мамою — оперною співачкою. Тоді місто стало столицею, і батьки зосталися там жити. Я виріс за лаштунками. Виходив в оперному театрі на сцену разом із мамою в ролі негреняти в «Піковій дамі». А до батька бігав дивитися на шаблі, пістолі, козацькі костюми. У в спектаклі «Загибель ескадри» мені навіть дозволяли вистрілити холостим патроном». А тепер зважте самі, чи не аристократи духу оточували старшого Сердюка (народного артиста СРСР згодом)? Я про Лисенків, Тобілевичей, Стешенків... Коріння чогось таки варте.
Втім, головним життєвим досягненням Леся Сердюка його давній друг і соратник фільмовий Богдан Ступка визначив отаке — «бути порядною людиною». Режисер від Бога і за сумісництвом побратим митця Юрій Іллєнко відзначав його неабиякий талант актора так: «Він як концертний рояль, такий поліфонічний, що треба лише зуміти заграти на ньому чарівну мелодію...» А ось Іван Миколайчук просто любив і шанував Олександра Олександровича, тож невипадково запросив його на знакову роль Данька до свого «Вавилона».
Що ще слід сказати про Леся Сердюка? Народився він у Харкові. Закінчив місцевий театральний і почав грати на сцені теж у Харкові. Однак від 70-х років і по сьогодні український кінематограф не можна уявити без цієї колоритної постаті так само, як Хрещатик без каштанів чи «Динамо» без Лобановського...
Грав він багато, працював плідно. Як кажуть, навіки увійшов в історію вітчизняного кіно, передовсім поетичного, явища суто українського. Бо й сам він був явищем суто українським, із вдачею космополіта, мисленням планетарним і дуже земною потребою любити цей світ і найперше — людину.
Саме за це й любимо Вас, Лесе Олександровичу, саме за це й пам’ятатимемо.
Ярослав Шлапак, Укрінформ