Більш як 40 книжок поезій і прози лишив нам у спадок трудяга-літератор. Його пісня «Чорнобривці» донині звучить усюди, де є хоч невелика українська діаспора. Цей світовий шлягер був коронним у репертуарі наших естрадних зірок — Ніни Матвієнко, Раїси Кириченко, Костянтина Огнєвого, Миколи Кондратюка, Івана Поповича.
У фондах Українського радіо і телебачення завжди, як мовиться, під рукою пісні Миколи Сингаївського «Полісяночка», «Безсмертник», «В краю дитинства», «Серце в долонях» та інші. «Пісні Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою. Але головне їхнє достоїнство в тому, що вони зворушують сучасну людину, яка шукає моральні цінності у своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минуло її дитинство», — так щиро оцінив творчість свого колеги по перу патріарх української поезії Дмитро Павличко.
У вірші Миколи Сингаївського «Станси» читаємо такі пророчі рядки: «Я живу не вічно, але для вічності»... Його творам судилася вічність. Міжнародна літературна премія імені поета, заснована двома відомими громадськими інституціями, вагоме тому підтвердження.
Тепер розглянемо, за які труди праведні удостоєні цієї відзнаки перші її номінанти. Публіцистика лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Володимира Стадниченка добре відома широкому загалу шанувальників цього непростого літературного жанру.
Останні кілька років автор повністю присвятив себе дослідженню творчої спадщини і людського феномена видатного українського мислителя і філософа Григорія Сковороди. Нова спроба більше і глибше пізнати філософську мудрість провісника української нації вилилася в публіцистичні роздуми Володимира Стадниченка і Валерія Решетинського над книгою, яку носив у подорожній сумці Григорій Савич.
«Учитель з Назарета і учень із Чорнух» — це розлогий діалог журналіста і авторитетного євангеліста, президента Міжнародної духовної академії «Центр християнського лідерства» про віру, що здійснюється святою любов’ю, незриму участь своїм поетичним словом бере визнаний духовний просвітитель, тонкий знавець Біблії Григорій Сковорода.
Достеменно відомо, що ця книга була постійною супутницею у мандрівному житті філософа. Кожне пророцтво, кожен рядок з Євангелія він міг процитувати у своїх бесідах, перекладах, віршах або лекціях для учнів чи студентів. Між тим, він ніколи не спокушався принадами церковного сану.
Багатоосяжні роздуми авторів над Книгою Буття і філософією Григорія Сковороди крізь призму сучасного духовного занепаду суспільства вкотре нагадують нам прописну істину, щоб ми в усьому чинили продумано, зважено, керувалися більше не власним егоїзмом, а спільними інтересами, не накопичували бездумно кошти, майно, захмарну розкіш, а більше дбали про злагоду в сім’ї, суспільстві, державі.
Діалог пастора і публіциста завершує своєрідна післямова — молитва за Україну. Виокремлю з неї один красномовний абзац:
«... Україна дорого заплатила за свій вибір. Ми доземним поклонінням поминаємо й славимо Небесну сотню, яку й досі поповнюють нові страдники і герої, яка прийняла і приймає досі смертельні удари за волю народу і яку Бог уже прийняв на небі, бо герої не вмирають. Боже, зроби так, щоб наш народ ніколи більше не розділяли барикади. І хай на всіх майданах України гуляють вільні люди, благословляються молоді весільні пари і лунає щасливий дитячий сміх».
Нехай буде так!
Павло ЛАРІОНОВ,
Заслужений прцівник культури України