«Ніч яка місячна...», «Дивлюсь я на небо...», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чорнії брови, карії очі» — більшості відомі слова цих романтичних мелодій ще з дитинства, але їх хочеться чути знову і знову. Це пісні, які ніколи не набридають, їх можна почути не лише в Україні, а й далеко за межами нашої держави. Отож природно, що саме ці українські пісенні перлини були представлені в концерті. І це лише незначна частина того, що можна було почути цього вечора. Всього ж тут було представлено понад тридцять українських пісень та романсів. Але насправді це менше, ніж тисячна частка пісенної спадщини українського народу.
Кожний номер концерту — це немов маленька вистава, проте разом вони гармонійно поєдналися в єдине ціле. Кожна нова пісня ставала логічним продовженням попередньої. Очевидно, постановник концерту, головний режисер театру Лариса Моспан-Шульга свідомо добирала до програми пісенні твори з різних регіонів України — від Слобожанщини до Карпат, аби ще раз довести, що ми єдина країна і єдиний народ. Так було багато віків і так буде завжди. Одяг виконавців теж представляв різні регіони нашої держави, але разом вони лише доповнювали одне одного.
Під час концерту було представлено сольні номери у виконанні лауреатів міжнародних та всеукраїнських конкурсів Вікторії Осадчук, Любові Канюки, Романа Смоляра, Рузанни Чабанової, Сергія Шаповала, Георгія Нечаєва, Тетяни Странченко, Марії Буймістер та інших талановитих артистів, котрі прозвучали у супроводі фортепіано, скрипки та флейти. Доповненням до них стали дві хорові вставки акапела («Ніч яка місячна» в обробці Ю. Власенка і «Ой, роде наш красний» в аранжуванні О. Баженова) та дві музично-хореографічні композиції у виконанні артистів балету («Думка-шумка» і «Пливе човен»). А кульмінацією концерту стала народна «Балада про Довбуша» в обробці Д. Задора, яку пафосно виконав заслужений артист України Михайло Нагорний. Ця музична розповідь про ватажка гуцульських опришків помітно перегукується із сьогоденням і є уособленням непереможності нашого народу.
За виконавцями постійно з’являлося відео, що допомагало краще зрозуміти зміст пісень та ті почуття, які співаки намагалися передати глядачам (зоряне небо, опале листя, хмари, дощ, запалені свічки, краєвиди України).
Майже півтори години концерту пролетіли непомітно. Здавалося, що ще дуже довго слухав би цю прекрасну музику і цей чарівний спів. Напевне, такі ж враження були й у більшості глядачів, які не хотіли відпускати зі сцени виконавців. А те, що у залі майже не було вільних місць, свідчить, що нарешті українці почали повертатися обличчям до національної культури. Та, напевно для того, аби вона посіла гідне місце у житті народу, зокрема молоді, ще потрібно пройти довгий і непростий шлях.
Едуард ОВЧАРЕНКО