Прем’єр без досвіду, але з напрацюваннями
Розпочнемо, звісно ж, із Прем’єр-міністра Олексія Гончарука. Він — стовідсотково нове обличчя в публічній політиці. Зрештою, майже всі нинішні призначенці Президента Володимира Зеленського перебувають у тіні першої особи.
Але випадок Гончарука все ж таки особливий: він у прямому сенсі маловідомий, хоча формально має чи не найбільше повноважень серед перших осіб у владі. За даними недавнього опитування КМІСу, станом на кінець листопада понад третина українців не знала прізвища чинного Прем’єр-міністра!!!
Однак навіть попри цей промовистий факт слід зазначити, що Олексій Гончарук зовсім не нове обличчя в політиці як такий. Перш ніж приєднатися до команди Зеленського, він близько чотирьох років очолював Офіс ефективного регулювання (BRDO). Це — громадська організація, фінансована Євросоюзом, яка офіційно займається проєктами вдосконалення державного регулювання в Україні.
Фактично експерти BRDO займаються серед іншого розробкою проєктів нормативних актів. Значна частина доробку Олексія Гончарука та його підлеглих подавалася до Верховної Ради як законопроєкти за підписом двох попередніх прем’єр-міністрів — Арсенія Яценюка та Володимира Гройсмана.
У звіті за минулий рік у BRDO похвалилися тим, що за три роки уряд ухвалив вісім (!) пакетів рішень, запропонованих організацією. Один із перших ухвалених уже нинішньою Верховною Радою законопроєктів — про стимулювання інвестиційної діяльності (№ 1059) фактично є доопрацюванням поданого урядом Володимира Гройсмана та розробленого BRDO законопроєкту зі схожою назвою (№ 8124). Той пролежав у парламенті майже півтора року й так і не був проголосований...
Ще в листопаді 2016-го Гончарук доволі приязно висловлювався про співпрацю з тодішнім урядом: «Була підтримана наша ініціатива, так звана «гільйотина». Уряд скасував одразу 367 регуляторних актів у сфері сільського господарства, транспорту, будівництва, енергетики та IT.
«Гільйотина», на нашу думку, — це правильний крок у дерегуляції, який можна використовувати, але потрібно виважено його готувати. Зараз ми розробляємо ще 12 рішень щодо швидкої дерегуляції».
Причому на момент виголошення цих пріоритетів Олексій Гончарук значився позаштатним радником тодішнього міністра економіки Степана Кубіва. Тобто неабияк був причетним до діяльності попередників...
«Держава в смартфоні» очима урядовців
Йдемо далі. У чинному уряді, котрий перетнув стоденну межу, Олексій Гончарук — не єдиний представник уже згадуваного BRDO. Можна навіть стверджувати, що ця організація стала базовою під час формування чинного Кабміну.
Разом із Прем’єром прийшли міністр юстиції Денис Малюська, міністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель, його заступник Володимир Головатенко й апаратниця Олексія Гончарука Тетяна Коврига.
А от біографія частини нинішніх міністрів ще тісніше пов’язана з діяльністю колишнього уряду. Скажімо, очільниця Міністерства освіти й науки Ганна Новосад працювала в міністерстві з 2014-го. Останні два роки — на посаді керівника директорату стратегічного планування та європейської інтеграції МОН.
Віце-прем’єр із питань євроінтеграції Дмитро Кулеба протягом двох років курирував напрям стратегічних комунікацій МЗС під керівництвом Павла Клімкіна — голови зовнішньополітичного відомства за часів Петра Порошенка.
Не прийшов із вулиці й нинішній очільник МЗС Вадим Пристайко, який довгий час був першим заступником Клімкіна. Керівник Міноборони Андрій Загороднюк із 2015-го очолював Проектний офіс реформ при тому ж таки міністерстві.
Ну а двоє чинних міністрів узагалі зберегли посади: це — керівник МВС Арсен Аваков та очільниця Мінфіну Оксана Маркарова. Свого часу ми про це детально інформували, але зараз, після стоденного рубікону, вочевидь, знову буде незайвим нагадати про такі «пікантні» кадрові нюанси...
Зрештою, якщо уважно поглянути, то в Кабміні не так уже й багато нових облич із погляду співпраці з колишнім урядом. З обмовками до таких можна віднести не більше ніж третину урядовців. Але навіть ця когорта не поспішає повністю заперечувати здобутки попередників, незважаючи на складні політичні відносини з ними.
Отже, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, який раніше керував медіагрупою StarLightMedia, заявив про необхідність «налагодження інституційної пам’яті та спадковості реформ», визнавши чималий прогрес у сфері культури за попередні п’ять років.
Ще один яскравий приклад — Михайло Федоров та створене спеціально під нього Міністерство цифрової трансформації. Ще до виборів головний відповідальний за діджиталізацію в команді Зеленського тепло висловлювався щодо рішень попередньої влади в питанні електронного урядування. Однак зазначав: реформу варто розширити, популяризувати й спростити сервіси для користувачів.
У підсумку — двоє екс-керівників Державного агентства з питань електронного урядування тепер працюють на ключових посадах у міністерстві Федорова. Олексій Вискуб — перший заступник міністра, а Дмитро Маковський очолює директорат розвитку публічних послуг.
Написане й виконане...
Звісно, попри біографію та часто помірковані заяви нових урядовців недовіра між прихильниками нинішньої та попередньої влади усе ж таки зберігається. І опонентів так званої «Зе-команди» справді можна зрозуміти, адже в Україні політики рідко від слів переходять до відповідних дій.
Якщо оцінювати виключно декларації, то «адаптацією вітчизняного законодавства до норм Європейського Союзу» займався, наприклад, уряд Миколи Азарова. Наведену цитату взято з програми діяльності Кабміну під його керівництвом. Але де-факто історичним рішенням того уряду стала відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Тому дискусії про спадковість або заперечення діяльності попередників давно змістилися з обговорення політики у певних сферах до геополітичного курсу. В Україні зміну урядів не сприймають так само, як у більшості держав світу, де ключовою відмінністю стає, скажімо, коливання ставки оподаткування...
У Києві зміни не раз призводили до розвороту країни в бік Заходу або, навпаки, до зближення з Росією. А на місцевому рівні вони виявлялися в посиленні чи послабленні однієї з фінансово-промислових групп.
Тепер же є певні шанси змінити ситуацію. Попри гостру політичну боротьбу під час виборів 2019-го про зміну геополітичного курсу, на щастя, не йдеться. Принаймні недавня зустріч у Парижі не перекреслила європейського шляху України. Вочевидь, запобіжником стає популярність західного вектора серед громадян, більша половина яких виступає за подальшу інтеграцію з ЄС.
Кількість прихильників Росії впала до історичного мінімуму через війну на сході нашої держави. Тому й критика попереднього уряду з боку їхніх наступників стосується не так суті реформ, як швидкості та способу їхнього впровадження.
Учорашні радники міністрів, які сьогодні самі отримали міністерські портфелі, обіцяють реалізувати зміни швидше, якісніше та масштабніше, але, на щастя, не заперечують обраний після 2014-го курс як такий. І це — очевидне досягнення Революції Гідності.
Що заважає?
Зрештою, немає остаточної певності, що в минуле відійшли практики сприяння фінансово-промисловим групам. Допомогти нинішньому уряду розвіяти сумніви могла б чітка стратегія діяльності та детальний аналіз досягнень і прорахунків попередників. Однак програма уряду, яка теоретично й мала би стати джерелом такої інформації, складена уривчасто (і це — ще дуже м’яко сказано).
Деякі міністри визначають собі завдання та встановлюють дати їхнього виконання (не раніше кінця 2020-го, а дехто дає собі час і до 2024-го), інші взагалі не утруднюють себе встановленням якихось дедлайнів.
Як приклад можна навести історію з міністром охорони здоров’я Зоряною Скалецькою. Очільниця цього міністерства, що прийшла на зміну Уляні Супрун, подала декларацію намірів, яка складається лише з трьох пунктів. Кожен розписаний детально, але жодної конкретної дати досягнення поставлених завдань немає.
«Забезпечимо на 100% потребу в парку швидких екстреної медичної допомоги в країні», — лаконічно написано в одному з підпунктів мети «Зменшення рівня смертності на 5 відсотків». У документі не тільки бракує пояснень щодо дати досягнення цілей, а й немає цифри, яка позначала би кількість швидких, що становить омріяні «100 відсотків».
До того ж команда, набрана попереднім міністром, масово звільняється з відомства. Це відбувається зі скандалами, а нового міністра звинувачують у зриві медичної реформи. Сама Скалецька, як і багато її колег по уряду, на словах не заперечує досягнень попередників та обіцяє продовження розпочатого. Однак перевірити правдивість її слів немає можливості саме через відсутність чіткого плану роботи.
У деяких інших сферах, зокрема економічній, з аналізом спадковості в діях уряду — значно простіше. Допомагає співпраця з МВФ, зберегти яку нинішній уряд намагається не менше за попередній. І це — не досягнення урядовців, а радше наслідок незмінності політики Фонду.
Наприклад, відкриття ринку землі було вимогою кредиторів як раніше, так і тепер. Єдина різниця, що за часів попередньої влади питання відкладали під різними приводами, а тепер ухвалили законопроєкт у першому читанні. Що буде далі — нині з огляду на масові протести невідомо, однак рішучість саме в цьому питанні не може не впасти у вічі прибічникам скасування одвічного мораторію...
Схожа ситуація з бюджетом. Незважаючи на початкові обіцянки Прем’єр-міністра Олексія Гончарука запропонувати радикально новий бюджет, по суті, кошторис на 2020 рік став дещо видозміненим бюджетом уряду Володимира Гройсмана з акцентом на стабільності. І в цьому теж відчувається вплив побажань міжнародних партнерів України.
До того ж не варто забувати, що міністр фінансів — людина, котра в першу чергу відповідає за написання і виконання державного кошторису, залишилася працювати з попередньої урядової каденції.
* * *
У чому новий уряд поки що є повною протилежністю уряду попередників, то це у відсутності демонстрації власної політичної ваги. Володимир Гройсман майже одразу після призначення намагався позбутися впливу Петра Порошенка. Будь-якої активності Олексія Гончарука в цьому напрямку не видно взагалі. Але це, скоріше, особливості політики партії «слуг».
І насамкінець — кілька промовистих цифр. Упродовж 100 днів роботи уряд Олексія Гончарука подав 43 законопроєкти. Уряд Володимира Гройсмана за той самий період «розродився» 131 документом. Але результативність перетворення проєктів на закони в нинішнього уряду — вища.
Втім, левову частку потенційно популярних кроків у Кабміні віддають на відкуп Президенту. Вочевидь, тому, що досі у владній команді є політик Володимир Зеленський і «всі решта».
Однак так точно не триватиме вічно. Тому залишається перевірити, чи спрацює умовний «політичний ген прем’єр-міністра» саме в Олексія Гончарука. Зрештою, про його можливу відставку нині також потроху почали подейкувати. Але це вже — тема для інших роздумів...
Ярослав ГАЛАТА
