Судячи з недавнього зізнання спікера Андрія Парубія, ключові (чи, принаймні, одні з ключових) жовтневих голосувань мають статись уже на початку наступного місяця. Так, спікер пообіцяв, що під час найближчого пленарного тижня (1—5 жовтня) депутати можуть ухвалити у першому читанні так званий мовний закон у першому читанні.
«На наступний пленарний тиждень я планую поставити на розгляд у блоці питань культури закони про українську мову. Їх є чотири, один ще, зареєстрований, розглядається в комітеті.
Я впевнений, що після того як Конституційний Суд визнав неконституційним ухвалення «закону Колесніченка — Ківалова», зараз в нас є вакуум, який треба заповнити. І наступного тижня я буду пропонувати, щоб ми розглянути всі законопроекти, вибрали один із них — і на його основі підготували до другого читання і ухвалили базовий, фундаментальний закон про мову в Україні», — сказав Парубій.
Нагадаємо, що ще торік у червні депутати на засіданні парламентського Комітету з питань культури і духовності підтримали три законопроекти, що стосуються державної мови, а також четвертий законопроект, який напрацював комітет разом із громадськістю, взявши за основу проект № 5670.
На початку нинішнього року представники громадськості закликали уряд публічно підтримати законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 5670-д та звернулися до Верховної Ради України із закликом ухвалити в першому читанні саме його.
Попередні спроби
Варто наголосити, що ще починаючи з 1991 року в Україні було ухвалено чимало урядових програм, призначених для впровадження української мови як державної. Перша з них була утверджена постановою Ради Міністрів УРСР 12 лютого 1991 року, ще перед розпадом Радянського Союзу.
Вона мала назву «Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року» і, як бачимо, була розрахована на ціле десятиліття.
Цей документ було ухвалено «з метою забезпечення послідовної реалізації Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», створення необхідних умов для всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, розвитку й використання мов інших національностей у республіці».
У 1997 році з аналогічних міркувань була ухвалена програма «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови».
Постановою від 2 жовтня 2000-го затверджено «Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004—2010 роки», де було сформульовано багато правильних завдань, зокрема «зміцнення статусу української мови як державної». Ухвалювали й інші програми з тією ж метою, проте жодна з них виконана не була.
Усе це свідчить про те, що для державного захисту і справжньої підтримки національної мови потрібні не програми, які, на жаль, лишаються переважно деклараціями, необов’язковими до виконання, а саме закони. Аналогічні тим, які ще в далеких 1990-х роках ухвалили країни Балтії і Центрально-Східної Європи.
Численні цькування
Небезпеки, пов’язані з відсутністю ефективного мовного законодавства, вже засвідчила окупація Росією українських територій. Адже ще задовго до цих подій тамтешній президент Володимир Путін переконував західних лідерів у нелегітимності Української держави, обґрунтовуючи свої плани її демонтажу безпардонним викривленням історичних фактів та брехливою інформацією про її демографічний та мовно-етнічний склад.
Територіальні претензії до України Путін обґрунтовував необхідністю захищати права російськомовного населення і росіян, чисельну присутність яких в Україні маніпулятивно перебільшив у кілька разів.
Варто нагадати фрагмент зі стенограми його виступу на саміті НАТО в Бухаресті 4 квітня 2008-го: «Украина в том виде, в котором она существует, была создана в советское время: она получила территории от Польши после Второй мировой войны, от Чехословакии, от Румынии.
Значит, от России огромные территории получила на востоке и на юге страны. Это сложное государственное образование... Ну, семнадцать миллионов русских на Украине живет. Кто нам может сказать, что у нас там нет никаких интересов? Юг Украины полностью, там только одни русские».
Не виключено, що такі заяви очільника Кремля, а ще більше — їхня нинішня реалізація в Криму і на Донбасі заохотила й декого з наших західних сусідів. Чи не стоять за нинішнім агресивним неприйняттям із боку керівництва Угорщини мовної статі Закону України «Про освіту» потаємні наміри відірвати в майбутньому від Закарпаття територію компактного проживання угорської меншини?
Виховання молодшого покоління угорською мовою зі слабким володінням українською сприятиме інтеграції регіону в мовно-культурний простір сусідньої Угорщини з одночасним створенням мовного бар’єру з Україною.
Взагалі, вже чимало сказано й написано про згубність недалекоглядної тактики невтручання у мовні проблеми України, властиву керівникам держави впродовж усіх років незалежності, що призвело до інерційного постколоніального продовження процесів русифікації українців.
Збереження домінантних позицій російської мови на значній частині українських територій досі дає можливість Кремлю використовувати її як інструмент неоімперських планів знищення нашої держави.
Неспроможність протистояти російській експансії в наш мовно-культурний та інформаційний простір протягом попередніх років уможливили прихід до влади Януковича і проросійської Партії регіонів, чиїм завданням був аж ніяк не розвиток справді незалежної Української держави.
Наслідки діяльності цих політичних сил, присутність їхніх представників в органах місцевої влади і сьогодні становлять велику загрозу для збереження цілісності держави. У частині південних і східних регіонів державну мову відверто ігнорують навіть у ключових для її функціонування сферах — адміністративно-управлінській та освітній.
Так, у багатьох вузах, особливо технічних, значну частину лекцій і семінарів проводять російською мовою. З повідомлень у мережі Інтернету можна дізнатися, що в містах Сходу й Півдня чимало шкіл з українською мовою навчання є такими лише номінально.
Насправді ж викладання у них учителі проводять російською мовою, а протести батьків із цього приводу місцеві керівники ігнорують, передусім у тих населених пунктах, де у владі перебувають колишні регіонали.
Шанси є
Усе це свідчить про необхідність ухвалення мовного закону, призначеного зупинити процеси зросійщення українського населення. Відповідний законопроект «Про державну мову», підготовлений групою науковців і громадських активістів під керівництвом доктора юридичних наук Володимира Василенка, був зареєстрований у Верховній Раді ще 19 січня минулого року.
Після розгляду в профільному комітеті законопроект отримав назву «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (5670-д).
Чимало експертів вказують на те, що його ухвалення у Верховній Раді стане передумовою зміцнення позицій державної мови. А вже на його основі можуть бути створені відповідні програми.
Наприклад, доктор філологічних наук, професор НАУКМА Лариса Масенко вважає: «Лише закон, який захищатиме державний статус української мови, інституції, що контролюватимуть виконання цього закону і накладатимуть санкції за його порушення, здатні зробити незворотними зміни в мовній ситуації країни на користь державної мови.
А це є однією з головних умов збереження держави і майбутнього повернення на сьогодні втрачених територій».
Український письменник Андрій Любка також вважає, що наше суспільство нині нарешті готове до продовження українізації. «Передусім тому, що попри скажений лемент адептів «русского мира» набуття українською мовою належних їй прав у державі Україна не тягне за собою проблем, — наполягає експерт.
Пам’ятаєте, як нас лякали квотами для української музики на радіо? Буцімто і музики якісної немає, і радіостанції неспроможні заповнити ефір відповідно до нового закону, і люди таке радіо не захочуть слухати.
А виявилося навпаки: квоти допомогли українському радіо стати кращим, не таким примітивним і попсовим. А про яку кількість доти невідомих українських гуртів ми дізналися! Радіо стало приємніше слухати, а музична індустрія отримала імпульс — у тому числі фінансовий — для розвитку.
Про фільми й говорити нічого, адже саме україномовний дубляж давно переконав навіть російськомовне населення, що сучасні блокбастери можуть природно й невимушено звучати державною мовою.
Хоча нас також годували байками, що люди не ходитимуть на фільми з українською озвучкою, що в нас немає потрібної кількості дикторів і апаратури, що українська мова не здатна адекватно відтворити американський сленг і так далі.
І що в підсумку? Кінотеатри забиті вщерть, українська озвучка якісна й сучасна, а деякі фільми в українському перекладі взагалі стали легендарними (як, наприклад, «Тачки»). Це вже не кажучи про власне український кінематограф, який упевнено розвивається і тішить усе кращими фільмами».
З таким твердженням справді важко не погодитись. Адже майже те саме свого часу було й навколо книговидання: обмеження ввезення російських книжок в Україну деякі сумнозвісні діячі намагалися представити як акт цензури.
Переконували, що українська видавнича сфера банально не готова забезпечити ринок, адже бракує перекладачів, редакторів. Та й сама мова начебто недостатньо розвинена для видання спеціалізованої медичної чи технічної літератури.
Натомість завершилося все тим, що український книжковий ринок нині явно перебуває на підйомі і в очікуванні нових викликів.
Зрештою, усі попередні успіхи україномовного культурного продукту створили сприятливий ґрунт для подальшої українізації. Мова впродовж усіх років незалежності була інструментом політичної боротьби й засобом мобілізації електорату, і майбутні виборчі кампанії, вочевидь, не стануть винятком із правила.
Але цього разу в української мови є всі шанси вийти переможницею з битви за права в рідній державі. Як уже було сказано, суспільство позитивно оцінило хід і наслідки українізації.
Крім того, групою фахівців, громадських діячів та політиків розроблено спільний — не ідеальний, але, безумовно, вдалий — законопроект 5670-д і досягнуто широкого консенсусу щодо його лобіювання.
Нарешті, сама влада, починаючи цієї осені президентську гонку, вочевидь, намагатиметься догоджати електорату й хизуватись успіхами. Цілком імовірно, що саме підтримка української мови разом із поглибленням євроінтеграційного курсу стануть стовпами виборчої кампанії.
Ярослав ГАЛАТА
