І попервах низка ЗМІ навіть оголосила, що буцімто відповідний крок за результатами засідання Ради національної безпеки та оборони Президент здійснив. Але одразу ж ця інформація була спростована.
Показово, що ще напередодні скасування «перемир’я» у столиці відбулося чергове народне віче, на якому громадяни були налаштовані доволі рішуче. Принаймні, більшість виступів зводилася до того, що 29 червня проводиться остання мирна акція протесту. У разі не відновлення силової боротьби мітингувальники висловлювали намір вдатися до радикальніших дій.
Увечері 30 червня кількасот активістів проводили також акцію під стінами Адміністрації Президента. Причому, тут вимагали саме запровадження військового стану, а не продовження АТО.
Скидається на те, що під час уже згадуваного засідання РНБО подібний сценарій, щонайменше, обговорювався. Це випливає зі слів секретаря Радбезу Андрія Парубія. Однак, на думку колишнього польового командира Майдану, нині такий сценарій лише пригальмував би процес потенційного знищення бойовиків.
«Якщо ми будемо впроваджувати військовий стан, то це повністю змінить структуру управління, його логіку. І насправді для ефективності проведення операції це буде неприпустима пауза, — заявив пан Парубій. — Саме тому на засіданні РНБО всі без винятку її учасники підтримали пропозицію продовжити активну фазу АТО, тому що за час її проведення парламентом надано всі необхідні повноваження для того, щоб усі підрозділи могли працювати ефективно».
Звичайно, з приводу неприпустимих пауз, до котрих може призвести зміна формату проведення боротьби з терористами, з паном Парубієм можна подискутувати. Зрештою, з 20 червня до 1 липня, упродовж десяти діб, пауза також була. Причому, значно більша, ніж та, що, як каже секретар РНБО, може виникнути в разі переходу до воєнного стану.
Нині хто тільки не говорить про те, що бойовики упродовж одностороннього «перемир’я» встигли неабияк перегрупуватися і посилити свої позиції. Лише один промовистий приклад: за словами міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, лише у Слов’янську на озброєнні бойовиків зараз перебуває десять танків. При цьому міністр припустив: якби пауза у воєнних діях протривала ще кілька днів, кількість танків могла б зрости до двадцяти...
Отже, можна припустити, що, ухвалюючи рішення про продовження саме АТО, найвище керівництво країни керувалося не лише побоюваннями виникнення чергової паузи. Можливо, у Президентській Адміністрації сподіваються на більшу дієвість антитерористичної операції. Пригадується, Петро Порошенко відразу після свого обрання на найвищу посаду в державі заявляв про недопустимість надмірного затягування АТО.
Нині вже очевидно, що «бліц-кригу» тут не вийде. Але не варто забувати також, що ухвалення будь-якого непростого рішення, з одного боку, вимагає максимальної інформації. А з іншого — велика кількість даних ускладнює таке рішення, миттєво звужуючи простір для швидких, різких дій. Від технократів доводилося чути, що навіть комп’ютер не здатен порівняти усі кількісні показними з якісними. То що ж говорити про людей.
Очевидно одне: станом на сьогодні Президент є єдиною людиною в державі, яка володіє всією доступною інформацією. І його рішення враховує всі можливі варіанти, всі можливі наслідки, про які можуть і не здогадуватися ті, хто раз по раз виступає з критикою щодо недостатньо рішучих дій на Сході України.
Вочевидь, не зайвим буде також відокремлювати власне антитерористичну операцію від тих дотичних до неї подій, котрі час від часу виникають на Донбасі. Найпоказовіший приклад стався 1 липня в Донецьку, під час буцімто захоплення приміщення обласного управління внутрішніх справ.
З одного боку, наче дуже добре, що бойовики почали серйозно конфліктувати між собою. У таких умовах здолати їх, вочевидь, буде простіше. Однак на ділі — не все так просто, оскільки вівторковий конфлікт чітко продемонстрував ще й фактичне місце донецької міліції у нинішніх реаліях.
Якщо до цих подій у когось іще могли залишатися сумніви стосовно зв’язку терористів з місцевою міліцією, то тепер усе остаточно з’ясувалося. Спершу більше ста бойовиків, підконтрольних терористові Безлеру (котрий уперше «засвітився» в Горлівці, а потім «відзначився» кількома показовими ультиматумами українським військовим) вільно увійшли в будівлю обласного УМВС. При цьому начальника донецької міліції Костянтина Пожидаєва (котрого вже давно пов’язують із Рінатом Ахметовим і якого з незрозумілих до кінця причин активно лобіює чинний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков) терористи взяли в полон.
У заручниках Пожидаєв пробув не більше години. Головного донецького міліціянта вдалося звільнити... силами інших терористів. На людей Безлера раптово налетіли інші терористи — з «Оплоту» (котрий уже зо два місяці охороняє приміщення Донецької мерії та місяць — резиденції Ріната Ахметова, не допускаючи там бедламу) і батальйону «Восток» (котрий наприкінці травня відзначився тим, що перепідпорядкував собі приміщення Донецької облдержадміністрації).
Після такої відвертої демонстрації «ху із ху», цікавіше було хіба що спостерігати за реакцією на події російських ЗМІ. Ці акули пропаганди заявили, що в Донецьку відбулася спроба захоплення влади «Донецької народної республіки». Назвавши вчорашнього соратника Москви «польового командира» Безлера і його банду... терористами. Фактично, це був перший випадок, коли прокремлівські журналісти назвали речі своїми іменами.
Звісно ж, не від щирості усе це було сказано. Бо далі був традиційний набір абсурдів, зокрема й заява про те, що «уряд ДНР» боровся з Безлером у рамках... власної антитерористичної операції. Виходить, донецькому «уряду», на відміну від уряду українського, проводити такі АТО Москва не боронить.
Утім, із путінською пропагандою давно все зрозуміло. Але певні нестиковки виникли й у вітчизняних інформаційних повідомленнях. Спочатку було сказано, що члени банд-угруповання «Батальйон Восток» напали на Донецьке обласне управління міліції, є заручники. А вже трішечки згодом надійшло уточнення, мовляв, «Восток», виявляється... захищав Донецьке облуправління міліції.
«Терористи на чолі з Ігорем Безлером хотіли повністю зруйнувати роботу донецької міліції. Інші угруповання, розуміючи, що остаточне руйнування роботи міліції призведе до настроювання громадської думки проти них, навпаки виступали проти дій Безлера», — зазначив радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Антон Геращенко.
Але в Донецьку відомо всім, що робота тамтешньої міліції зруйнована давним-давно. Більше того, будь-яка агресія на адресу місцевих підрозділів МВС не викликає у мешканців краю якихось надмірних негативних емоцій. Швидше — навпаки...
Після такої вельми двозначної ситуації лідер терористів (посаджений у Донецьк Москвою) Олександр Бородай зізнався, що контролює в Донецьку міліцію. І якихось аргументованих спростувань з боку керівництва МВС України досі, на жаль, не послідувало.
На цьому тлі, хоч-не-хоч, почнеш значно уважніше придивлятися до можливих ротацій у силовому блоці українського уряду. І поки що тут теж залишається величезна кількість запитань. Скажімо, чому Президент позавчора ввечері призначив відповідальним у своїй Адміністрації за реформування армії, СБУ та МВС Юрія Косюка? Та й кандидатура Валерія Гелетея на пост міністра оборони, м’яко кажучи, з першого погляду не надто сприймається...
Вочевидь, припущення, котре багато спостерігачів робили ще перед виборами, нині справджується. Йдеться про те, що в Петра Порошенка — надто вже коротка «лава запасних». Він справді не має потужної команди і, цілком імовірно, намагатиметься в нинішніх непростих умовах максимально впливати на події особисто. Добре це чи погано? Однозначної відповіді, мабуть, нині дати неможливо. Потрібно дочекатися, бодай, якихось результатів саме такої кадрової політики.
Яро­слав ГА­ЛА­ТА