Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Березень 03, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Лютий 2015 12:31

Фатальна помилка. П'ять років тому, 7 лютого 2010 року, в Україні відбувся другий тур президентських виборів, на яких главою держави було обрано нинішнього втікача

Rate this item
(0 votes)

На пер­ший по­гляд ні­чо­го осо­бли­во­го. При­най­мні, на той час ма­ло хто ду­мав, що са­ме ця по­дія зго­дом кар­ди­наль­но змі­нить хід віт­чиз­ня­ної іс­то­рії... Про­те ста­ло­ся са­ме так — п’ять ро­ків то­му укра­їн­ці, по су­ті, при­пус­ти­ли­ся не прос­то по­мил­ки, а по­мил­ки фа­таль­ної. З роз­ря­ду тих, які не про­хо­дять без­слід­но.

Фактично всі подальші події, котрі й досі відбуваються у нашій державі, так чи інакше пов’язані саме з тією загальнонаціональною помилкою. Так, так, саме загальнонаціональною. Адже як би не намагалися деякі одвічні опоненти Януковича списати всі біди виключно на «жителей Донбасса», зрозуміло: силами самих виборців цього шахтарського краю Янукович би не переміг. Відповідальність за його прихід до влади і за той курс, яким рухалася країна впродовж довгих чотирьох років, лежить не лише на земляках екс-президента. Хоча вони, звісно, сприяли цьому найбільше.
Показово, що український парламент, котрому, як і багатьом із нас, не чужий символізм, саме в ці дні ухвалив рішення про позбавлення пана Януковича звання президента України. Цей крок, можливо, для когось видається не таким уже й важливим, але насправді він — знаковий.
За неповний рік, що минув із моменту втечі Януковича з України, багато громадян спромоглися переосмислити дуже багато речей, зокрема й символічних. Приміром тих, де йдеться про необхідність позбуватися радянського минулого, уособленням якого тривалий час був Янукович та вся його команда.


Соціологи запевняють: щоб будь-які зміни в державі стали невідворотними, не менш ніж 20% громадян мають брати активну участь у її суспільно-політичному житті. За даними тих-таки соціологічних досліджень, у подіях на Майдані (в Києві та всіх областях) прямо чи опосередковано брав участь саме такий відсоток громадян. От ми й маємо пряму відповідь на запитання: чому Віктор Янукович не зумів добути свого президентського терміну.
Головний висновок найсвіжішої вітчизняної п’ятирічки зводиться до того, що українці зуміли прокинутися і скинути із себе імперські кайдани. Активні прошарки суспільства усвідомили себе та свою відповідальність за долю країни. Щоправда, дехто й досі не до кінця розуміє: як і куди спрямувати свою активність та енергію, через що виникають і, ймовірніше, надалі виникатимуть проблеми.
У будь-якому разі достеменним фактом є народження в державі громадянського суспільства. Експерти запевняють: це — єдина запорука побудови суспільства вільних індивідуумів. Питання тільки у питомій вазі в суспільстві цих активних громадян, які готові щось робити.
Вочевидь, Революція гідності, котра постала проти спроб Віктора Януковича узурпувати владу, незважаючи на свою масовість, самоорганізацію та кінцевий успіх, передусім стала революцією середнього класу. Рушійною силою Майдану були всі ті активні прошарки суспільства, які й роблять революції в сучасному світі: дрібні підприємці, студенти, офісні працівники. Тобто революцію робили саме ті, хто й мав її робити.
Але втечею Віктора Януковича з України Революція гідності, на жаль, не закінчилася. Нинішні події на сході нашої держави доводять: головні випробування для української нації ще попереду. І вже сьогодні в суспільстві гостро дискутуються питання: як бути і що робити після перемоги на Донбасі?
Можливо, де в чому ці питання є передчасними. Однак і формула: спершу треба перемогти ворога, а потім уже дбати про майбутнє, також не витримує жодної критики. Хоча б тому, що до збірного образу ворога нині входять не тільки російські військові окупанти, а й деякі мешканці міст і сіл Донецької й Луганської областей. Ті самі, котрі п’ять років тому були в авангарді обрання на найвищу державну посаду Віктора Януковича, і про яких згодом футбольні фанати створили знамениту кричалку «Спасибо жителям Донбасса...»
Зрозуміло, що все населення краю не може відповідати за одного пройдисвіта, але ж хтось у цьому винен? Хтось вибудував піраміду негативного відбору, яка винесла на вершину влади, м’яко кажучи, злочинців. Разом із тим, залишивши в самому низу справжню еліту, реальних патріотів, інтелектуалів, підприємців, котрі нині змушені були залишити свої домівки і стати біженцями.
Немає сумнівів у тому, що ті люди, котрі взяли до рук зброю й повернули її проти законної української влади, що прийшла на зміну режиму Віктора Януковича, мусять відповідати згідно зі статтями Кримінального кодексу. А от як далі поводитися з пенсіонерками, які виходили на вулицю із саморобними плакатами «Путин, введи войска»?
Відомий журналіст Юрій Макаров в одній зі своїх статей дуже влучно охарактеризував нинішній стан справ на Донбасі. Згідно з його дослідженнями, в цьому регіоні нині «є «вата» — палкі прибічники «русского мира», точніше сталінської моделі СРСР, а ще є «сінтепон» — пасивна маса обивателів, яких цікавить виключно матеріальний зиск від влади: яку пенсію платитимуть, які пільги обіцяють. Це можуть бути приємні, пристойні в побуті люди, просто їх так виховали».
Зважаючи на це, уже зараз на часі спокійна розробка концепції певної процедури, скажімо так, загальної люстрації. Бо ж мало позбавляти посад чиновників, котрі заплямували себе негідними вчинками. Відповідальність мають нести й ті, хто роками сприяв постійному приходу до влади саме таких особистостей.
Теперішній Донбас ділиться на дві частини — окупований і той, що залишається під контролем України. Частина цього «другого» Донбасу повернулася під український протекторат після окупації. І саме цей факт дає потенційну можливість розпочинати невідворотні зміни на цих територіях уже найближчим часом.
З визволеними землями слід буде проводити серйозну, ґрунтовну роботу — просто відвоювати їх мало. Потрібно ще зробити так, щоб Україну там сприймали лояльно.
В одному з інтерв’ю російським пропагандистам терорист Ігор Гіркін зізнався, що «обрав для нападу Донбас і, зокрема, Слов’янськ, бо шукав той регіон, де існувало якесь терористичне підпілля, і сподівався на підтримку місцевого населення».
Справді, не секрет, що Донбас, як і Крим, був практично інкубатором сепаратизму в Україні. Із сепаратистами там не тільки не боролися, по суті, їх там, навпаки, вирощували й оберігали. Ворожі Україні організації підтримували місцеві політики, їх щедро фінансували. А всі скарги патріотів до відповідних органів завжди залишалися без уваги.
Зараз ми нарешті бачимо в Україні реальну боротьбу з терористами. Таку, яка мала бути. Якби в Донецьку та Луганську діяли так само, як нині в Харкові та Одесі, ніякої війни там не виникло б, і мирні мешканці так і жили б спокійно у своїх будинках, а не ховались у підвалах. Але Янукович начебто спеціально готував Донбас для такого сценарію.
Народний депутат із Донеччини Єгор Фірсов справедливо зауважує: «Дивлячись на результат, визнаю головним нашим завданням на майбутніх звільнених територіях, як і на тих, що належать нам у цей час, тотальну чистку місцевої влади, максимально щільну люстрацію. Від того, чи зважимося ми на такий крок, залежить доля нашої країни. Чи збереже вона свою цілісність, чи втратить іще більше землі. Люстрація має охоплювати всіх. Іншого виходу просто немає. І ніякі труднощі не повинні зупиняти нас у цьому.
Головний аргумент її супротивників відомий: у тих, кого беруть замість них, зазвичай, немає досвіду. А який досвід у людей, котрі все життя пропрацювали на покидьків, зрадників та казнокрадів і замішані в їхніх схемах? У них за плечима посадові злочини, хабарництво, брехня. Багато з тих, хто сьогодні перефарбувався і став палким патріотом України, колись робили все, щоб цієї держави сьогодні не було на картах. Тому чистка на Донбасі, як і в інших потенційно небезпечних регіонах, має бути всеохоплюючою».
Вочевидь, передусім потрібно змінювати міліцію. Всі добре пам’ятають її бездіяльність навесні, коли терористи брали штурмом відділки та адміністративні будівлі. Правоохоронці Донеччини не захотіли зробити нічого проти незначних купок російських диверсантів і провокаторів, які розхитували ситуацію. Не захотіли, бо звикли працювати на бандитів і самі були їхніми ставлениками. Нині багато хто з тих «правоохоронців» воює на боці сепаратистів.
«Сьогодні в суспільстві присутній величезний запит на нові обличчя, — веде далі Єгор Фірсов. — Саме тому Донбасу необхідна ґрунтовна програма покрокових реформ. Інвестиційний план санації старого виробництва, яке вмирає, розрахованого на радянську економіку, й будівництва нових потужностей, ультрасучасних виробничих комплексів. До розробки такого плану потрібно залучати провідних економістів усього світу, своїми силами навряд чи обійдемось. Але реформи неодмінно проваляться, якщо їх візьмуться проводити старі корумповані кадри. Без чистки й люстрації ми обов’язково зіткнемося із саботажем, як уже бувало не раз.
Водночас ми реалісти й розуміємо, що нинішня влада, до якої я і сам маю пряме відношення, щосили цьому опиратиметься. Занадто велике лобі старих кадрів. Люструвати самого себе, звичайно, ніхто не хоче. Тому в цій справі не обійтися без громадянського суспільства та його активності. Народ, як це вже було не раз, повинен продавлювати необхідні реформи і лобіювати їх».
Словом, виходить так, що нині всі ми маємо ніби спокутувати власну ж провину, допущену п’ять років тому. Робити це — непросто. Але іншого шляху в України та її громадян, мабуть, просто не залишається.
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».