— На армії це, звісно, позначалося негативно?
— Спочатку, принаймні на початку 90-х, ніякого негатива вона не відчувала, оскільки та техніка, озброєння, що дісталися нам після розпаду СРСР, функціонували цілком нормально. Проте, як не парадоксально це звучить, ні на перших порах нашої незалежності, ні пізніше армія майже не отримувала більш сучасних зразків озброєнь.
— Говорячи про технічну занедбаність українського війська, слід не забувати і про фінансово-економічні проблеми держави, які не могли не позначитися на його озброєнні.
— А цього ніхто і не заперечує. Заради справедливості зазначу, що всі ці негаразди, про які ви кажете, викликані не лише об’єктивними факторами, а й суб’єктивними. Наприклад, корупційними діяннями вищих чиновників.
Утім, не відхилятимемося від теми. Так ось, річ ще й у тім, що перші керівники нашої держави, знаючи, скільки нам дісталося танків, літаків, очевидно, наївно вважали, що весь цей скарб експлуатуватиметься 50–70 років, тобто на час їхнього керування країною армія буде «в шоколаді».
Більш того, в галузі обороноздатності країни вони виявилися поганими стратегами. Адже той, хто думає про майбутнє, насамперед піклується про її обороноздатність, з усіх сил старається, щоб армія володіла хоча б мінімумом технічного потенціалу, який би дозволив їй дати гідну відсіч потенційному агресору. Тим паче що Україна не була членом будь-якої організації колективної безпеки і було зрозуміло, що у випадку виникнення будь-яких непередбачуваних обставин сподіватися на чиюсь допомогу не варто.
— Але ж протягом усіх цих років у війську відбувалися реформи, котрі, як запевняли керівники військового відомства, все більше поліпшували нашу обороноздатність...
— Маю багато друзів, знайомих, які служать у Збройних Силах. Із відгуків офіцерів середньої ланки, а це капітани і майори, тобто люди, які служать не в штабах, а у військах, знаю, що то за «реформи» були: вони зводилися до банального скорочення особового складу і розформування цілих частин. Тому нинішньому керівництву держави, Міністерства оборони можна лише поспівчувати.
— Україна спроможна самотужки вирішити проблеми, пов’язані з переозброєнням армії? Маю на увазі наш оборонно-промисловий комплекс, котрий, як відомо, за часів колишнього Союзу посідав у ньому друге місце, поступаючись лише оборонці Російської Федерації.
— Можливо, повністю задовольнити потреби війська він і не зможе сьогодні, оскільки протягом усіх цих років нищився бездумно, але все ж здатен багато чого запропонувати захисникам країни. Головне — зосередитися на окремих напрямах виробництва техніки і озброєнь, де ми «попереду планети всієї».
Це, зокрема, бронетанкова техніка, авіаційні ракети, радіолокаційні системи. Останні, до речі, є одними з кращих у світі. Згадайте часи президентства Леоніда Кучми, коли американці звинуватили його у продажу Іраку радіолокаційної станції «Кольчуга» і дуже наполегливо шукали її.
Чому? А тому, що вона хоч і не стріляє і не збиває літаків чи інших цілей, але виявляє їх на пристойній відстані. Тому американці перед вторгненням до цієї країни побоювалися, що вона є на озброєнні армії Саддама Хусейна і попереджуватиме засоби ППО про літаки США.
Нині всі підприємства, що спеціалізуються на виробництві продукції військового призначення, об’єднані в державному концерні «Укроборонпром», створеному у 2011 році. А це понад 130 заводів. Як державних, так і акціонерних товариств. На жаль, наш ОПК, як і армія, теж перебуває в занепаді, і для того, щоб дати йому друге дихання, потрібні великі гроші.
Свого часу була розроблена Державна цільова програма реформування та розвитку ОПК до 2017 року. За прогнозами її авторів, для цього потрібно було понад 10 мільярдів гривень. Із цієї суми тодішні урядовці передбачили менше 3 мільярдів із державного бюджету, а решту планували залучити як кредити та приватні інвестиції.
Теперішньому уряду доведеться вирішувати і цю проблему, бо в протилежному разі армія залишиться взагалі без танків, бронетранспортерів та іншої техніки.
— А придбати за кордоном її не можна?
— Можна. Правда, тоді той же БТР чи танк коштуватимуть значно дорожче, ніж ті, що можна виготовити у нас. Якщо держава не знайде потрібних коштів на реформування вітчизняного ОПК, то звідкіля вони візьмуться у неї на закупівлю техніки?
— Гадаю, нашим читачам буде цікаво дізнатись, що саме може запропонувати вітчизняний виробник вітчизняному війську?
— Багато чого. Приміром, бронетранспортер марки БТР-4Е. Він розроблений харківським державним підприємством і оснащений 30-мм гарматою, виготовленою на Кам’янець-Подільському заводі точної механіки, протитанковим ракетним комплексом, гранатометом і кулеметом, теж виробленими в нашій країні. Нещодавно вони надійшли на озброєння військ, які беруть участь в антитерористичній операції, і, за відгуками військовиків, за своїми тактико-технічними характеристиками значно перевищують своїх попередників.
Варто зазначити, що харків’яни продовжують наполегливо працювати над розробками бронетехніки, у тому числі тієї, яка безпосереднього відношення до ведення бойових дій не має, але яка конче потрібна армії. Йдеться про броньовану санітарну евакуаційну машину БСЕМ-4С та броньовану медичну машину БММ-4С. Вони розроблені на базі бронетранспортера і здатні перевозити 4–12 поранених.
Нещодавно відбулися успішні випробування протитанкового ракетного комплексу «Корсар», який вражає нерухомі і рухомі цілі, в тому числі з надто міцним броньованим захистом. І хоча він називається протитанковим, його можна використовувати і для знищення швидкісних десантних кораблів, і навіть вертольотів та безпілотних літаючих апаратів. Він, на відміну від іноземних аналогів, досить зручний у користуванні і невибагливий до кліматичних умов: його можна використовувати при температурі від -40 до +60°С. Для порівняння: американські комплекси працюють лише при температурі до -20°С.
Харківський завод імені Малишева виготовляє новітні танки «Оплот» і бронетранспортери. Між іншим, на цьому підприємстві розроблено цілу низку проектів, реалізація яких спроможна модернізувати чимало наших танків.
— Але ж як не модернізуй «Запорожця», а до «Мерседеса» йому все одно далеко...
— Так, згоден. Але коли ми говоримо про військову техніку, то подібні порівняння, скажу вам, не зовсім доречні, бо легковик і бойова машина — це, як кажуть в Одесі, різні речі. Наприклад, модернізований Т-64 за своїми тактико-технічними показниками може зрівнятися з російським Т-90 — основним танком Російської армії. Головна його родзинка — можливість установлювати на башті 2 бойових модулі, в тому числі і зенітну гармату. До того ж він має посилений бронезахист, систему динамічного захисту, оснащений модернізованим двигуном, потужність якого становить майже 900 кінських сил.
Зовсім недавно МО прийняло на озброєння Збройних Сил десантно-транспортний вертоліт МІ-8СБ-В. Він призначений для виконання авіатранспортних, пошуково-рятувальних робіт, авіаційного спостереження, перекидання армійських підрозділів у задані райони.
Миколаївське підприємство є одним зі світових лідерів у сфері виробництва газотурбінних двигунів для військових кораблів. А у Миколаєві та Херсоні, як ви знаєте, будують сучасні військові кораблі різного призначення. На жаль, здебільшого для інших країн.
Якщо говорити про стрілецьку зброю, то і тут ми не пасемо задніх. Так, на одному з київських підприємств розробили снайперську гвинтівку, яка за своїми якостями (продемонстрованими, до речі, її розробниками) не поступається широко розрекламованій снайперській гвинтівці Драгунова російського виробництва.
Однак, як часто це буває, для запуску її в серійне виробництво потрібні гроші. Сума не така вже й велика, але і її немає. Поки що. В планах столичних зброярів — піхотний кулемет «Маяк», розроблений на базі кулемета Калашникова, проте з кращими технічно-бойовими показниками. Словом, у наших оборонців є чимало цікавих розробок. Справа за фінансовою допомогою з боку держави.
— Наш оборонно-промисловий комплекс тісно пов’язаний із військово-промисловим комплексом Росії, яка погрожує нам, правда, поки що на неофіційному рівні, розривом цього співробітництва. Чи не станеться так, що після цього наш ОПК опиниться ще у гіршому становищі?
— Розрив співпраці — це завжди не є доброю ознакою. Та попри всі погрози росіян це не завдасть нам колосальних збитків: за висновками експертів, у галузі військової техніки і озброєнь ми втратимо не більше 15% свого річного експорту. Але разом із тим наші сусіди відчують весь негатив своїх погроз, якщо вони реалізуються. Скажімо, всі, хто дивився військовий парад у Москві, бачили протитанковий ракетний комплекс «Хризантема», яким так захоплювався коментатор. Однак при цьому він не сказав, що при виготовленні комплексу використовуються комплектуючі з України.
Не так давно Росія імпортувала з нашої країни понад 20% урану, який використовувала у своїй ядерній галузі.
— Але ж росіяни в разі розриву цих контрактів можуть звернутись до міжнародних судів...
— Хай звертаються. Проте і ми можемо це зробити. Причин більш ніж достатньо. Приміром, із приводу окупації Криму: втрата півострова принесла нам значно більші збитки, аніж Росії розірвання контрактів.
Потрібно негайно переорієнтовуватися на інші ринки збуту продукції ОПК. Нагадаю, що наприкінці 90-х років ми продали Пакистану понад 300 танків Т-80, виручивши за них понад 500 мільйонів американських доларів. Утім, ідеологічні догми, віра у так звані братерські відносини з Росією не дозволили попереднім керівникам країни продовжити пошук нових ринків збуту. До того ж із боку сусідньої країни на нас чинився шалений тиск. Були, мабуть, і якісь інші причини, про які ми ніколи не дізнаємось.
Ну а щодо виробництва техніки і озброєнь, які ми не в змозі самостійно випускати, то слід кооперуватись з іншими країнами. Подібна практика існує в усьому цивілізованому світі. Там бал правлять не запевняння у дружбі і спекуляція так званим спільним історичним минулим, а партнерські і взаємовигідні відносини.
Проблеми з поставками газу повинні навчити наше керівництво мислити стратегічно, не бути політично та ідеологічно заангажованими. Скажіть, коли б ми отримували енергоносії з різних джерел, Росія могла б диктувати нам свої умови, висуваючи політичні вимоги? Ні.
— Скільки років може знадобитись Україні для переозброєння українського війська? Коли наші солдати і офіцери відчують, що держава не лише декларує наміри, а й наполегливо працює над покращенням обороноздатності країни?
— На це запитання може відповісти лише вище керівництво держави (усміхається). Ну а якщо серйозно, то, зважаючи на заяви Президента Петра Порошенка, Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, сподіваюсь, що чекати цього довго не доведеться. Особливо з огляду на нинішню ситуацію, у якій опинилася Україна. Втім, коли формуватиметься бюджет Міністерства оборони, побачимо, як нова влада виконує свої обіцянки.
— Разом із тим у нас вистачає проблем, розв’язання яких потребує грошей...
— Цілком згоден. Але якщо ми форсованими темпами не відновимо бойової готовності українського війська, яке, як показують нинішні події, на сьогодні є єдиним гарантом нашої державності, то, повірте, всі проблеми зникнуть. Разом із незалежною державою Україна.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ