Рішення Президента викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Комісар одного з районів столиці вважає його «несерйозним, непродуманим, оскільки кожен повинен займатися своєю справою».
— Там, «нагорі», вважають, що ми тут ложкою мед їмо, — каже підполковник Микола М. — Але у нас роботи стільки, що хоч греблю гати. Візьміть хоча б ту ж саму мобілізацію військовозобов’язаних!
Коли ж я навів конкретні приклади того, як деякі його колеги «відмазували» і продовжують «відмазувати» від призову громадян, мобілізовуючи не завжди тих, кого потрібно, що в кожному районі існує відповідна такса, за яку можна відкупитись, то почув у відповідь:
— А хто сьогодні без гріха? Усі беруть, і ми беремо...
Подібні «виправдання» чув ще від кількох військкоматівців, але переважна більшість офіцерів підтримує рішення Петра Порошенка.
— Коли ми вступали до військових училищ, то клялися захищати Батьківщину до, як мовиться, останнього подиху, — говорить полковник Володимир Кидонь, військовий комісар міста Києва. — Під цими словами малася на увазі й участь у бойових діях. Звісно, тоді до можливості таких дій ніхто серйозно не ставився. Але якщо настала година «Х», то потрібно брати до рук зброю і виконувати присягу, яку дають раз у житті.
За словами Володимира Івановича, важливо, щоб при цьому його колеги, вирушаючи в район бойових дій, призначалися на ті посади, які відповідали б їхнім військовим званням, щоб не порушувалася стосовно них соціальна справедливість, наприклад, не зменшувався розмір грошового забезпечення тощо.
У суспільстві рішення Президента теж здебільшого схвалюють.
— З великою повагою ставлюся до всього українського офіцерства, але чому один майор має місяцями перебувати під обстрілами «градів» та «смерчів», захищаючи рідну землю, а інший у цей час сидить у теплому кабінеті? — обурюється Оксана, дружина командира батальйону, який ось уже 4 місяці поспіль «не вилазить» із фронту. — У всіх є дружини, діти, батьки врешті-решт, і всім їм потрібні їхні чоловіки, батьки і сини, котрі ризикують своїм життям заради всіх нас.
До речі, на сьогодні понад 20 офіцерів військкоматів, згідно з розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України, вже проходять службу в зоні АТО, досить успішно командуючи підрозділами. Їхні колеги виконують інші обов’язки, зокрема, ведуть облік поранених і загиблих тощо.
Військові експерти вважають, що участь у бойових діях піде лише на користь кожному військовослужбовцю, особливо офіцеру.
— Чим більше їх пройде через цю війну, тим краще, — вважає полковник Анатолій Костюк. — Тоді матимемо чималий резерв людей у погонах, які, як мовиться, понюхали пороху і мають уявлення про те, як потрібно вести себе, коли над головою свистять кулі, вмітимуть командувати підлеглими за таких екстремальних умов. Схоже, спокійного життя нам ще довго не бачити, і саме ці люди будуть золотим резервом Верховного Головнокомандувача.
Свого часу таким резервом вищого радянського керівництва були «афганці», що набули бойового досвіду в боях за Амудар’ю, і влада змушувала їх використовувати його в різних «гарячих точках». Або та ж Чечня. Офіцери, генерали, які там воювали, теж є своєрідним золотим фондом Путіна. Правда, використовує він їх цинічно для задоволення своїх хворобливих амбіцій.
Упевнений: українська влада ніколи не використовуватиме своїх бойових офіцерів для реалізації злочинних наказів. Уся наша історія свідчить, що ніколи українці не вели загарбницьких війн, ніколи не зазіхали на чужі землі. А ось свою захищали. Нині, зважаючи на реалії, цьому ремеслу потрібно вчитися. У тому числі і в боях...

Сергій ЗЯТЬЄВ