— Ні, неправда, — каже пан Валентин. — В Україні ведуться відповідні розробки. Найбільш вагомі з них стосуються, безумовно, ракетної техніки. Важливо, що Україна як ракетна держава може виробляти ракети без допомоги будьяких партнерів.
Це є дуже важливою ознакою. У нас фактично з’явилася новітня школа ракет близької дальності на державному конструкторському бюро «Луч», де ще з 2000х років почали розробляти та виготовляти протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) і тандемні боєприпаси (пристрій із двома або більшою кількістю етапів вибуху).
Вони високоточно вистрілюються через канал ствола. З’явився такий постріл, як «Комбат», — танкова керована ракета, який потім трансформувався у різні проекти. На сьогодні є ціла лінійка ПТРК, серед яких найбільш відомі «Скіф» та «Корсар».
На нещодавніх стрільбах, коли відстрілювали американські Javelin, якраз використовували ці два протитанкових ракетних комплекси. Вони довели, що не гірші за американські, і вразили цілі так само — 100% влучання на дальності в майже 2 км.
Ведуться роботи щодо ракетної системи залпового вогню «Вільха», яка вже на стадії державних випробувань здатна на дальності 70 км вразити 12 цілей одночасно — в радіусі 2 км. Дуже потужна зброя, це фактично зброя майбутнього для нашого війська. Можливо, вже наприкінці цього року українська армія отримає це озброєння.
Так само КБ «Луч» веде розробку крилатої ракети «Нептун», яка може стати зброєю стримування, тобто системою, яка може вражати цілі далеко в тилу противника. Зараз вона має дальність до 300 км.
Участь України в міжнародному режимі контролю за ракетними технологіями (РКРТ) дозволяє нам виробляти для потреб української оборони ракети дальністю до 500 км. Сподіваюся, що наші зброярі використають ці можливості.
У майбутньому я не виключаю, що Україна може створити ракету дальністю до 1,5 тис. км, і тоді вона зможе долетіти до Москви. Це буде справжньою зброєю стримування.
— Потужності вітчизняного ОПК здатні забезпечити потреби української армії?
— Велика кількість зброї лише розроблена, скажімо ракети. Багато озброєнь уже постачаються, багато є на озброєнні. Зокрема, радари. Не так добре у нас ще з танками — новітні ще не потрапляли у війська, а новітні ракети лише почнуть постачатись у ЗСУ.
Загалом, Україна здатна себе забезпечити десь на 60–65%, тому що раніше вона ніколи не виробляла бойових літаків, ударних або будьяких інших безпілотників, зенітноракетних комплексів і зараз лише опановує ці напрямки.
Тому об’єктивно це не може бути дуже швидко, але якщо буде політична воля і буде фінансування, то, я впевнений, у майбутньому рівень забезпечення власними силами потреб армії може досягти рівня 70%, що є дуже високим показником: Франція та Німеччина забезпечують себе самі на 80–85%.
— Скажіть, Україна може гідно протистояти Росії у військовому плані?
— Якщо ми говоримо про великомасштабну війну — це одне, якщо ж про створення зброї стримування Росії — це інше. На моє переконання, Україна буде здатна стримувати російську агресію.
Стримувати чим? Наявністю такої потужної зброї, яка може нанести серйозні ураження і забезпечити відмову Росії від масштабної війни з Україною внаслідок катастрофічних людських утрат — це є важливим питанням.
Що стосується протистояння у великій масштабній війні, то я такого сценарію не розглядаю. Безумовно, Росія як країна, котра володіє ядерною зброєю — як тактичною, так і стратегічною, — не може розглядатися для нас як країна, з якою ми плануємо воювати.
Навіть США, які мають суміжний та зіставний ядерний потенціал, не розглядають можливості масштабної війни з Росією. Але створювати систему стримування ми здатні і можемо це зробити. Це треба робити і це фактично робиться.
— Що саме слід розуміти під системою стримування?
— Система стримування — це ракети, які мають солідну дальність, потужні Сили спецоперацій, включно з підрозділами з кібербезпеки, а не тільки спецназ, потужна інтеграція в міжнародну архітектуру безпеки та здатність впливати на ситуацію через світові економічні та політичні важелі.
Крім того, безперечно, це — потужні розвідувальні органи, потужна контррозвідка, що важливо для протидії на етапі мирного часу або так званого особливого періоду. Ось такі напрямки посилення української обороноздатності.
— Те, що відбувається сьогодні в нашій країні, дуже нагадує ті події, які Ви описали у своїй книзі «Східна стратегія»...
— Головна думка «Східної стратегії» — це те, що Кремль не відступиться від ідеї приборкати або зруйнувати Україну. Це відбувалось у часи, описані в романі, 2006–2010 роки. І так відбувається сьогодні. Якщо ми знаємо, як діятиме ворог, ми зможемо краще підготувати себе.
Ворог є досить сильним, але не варто робити ілюзій щодо його неперевершеності. В цілому Путін є слабкою особистістю, просто йому вдалося спіймати момент для самоствердження на тлі ще більш слабких безликих світових політиків.
— У цій же книзі багато уваги приділено російській агентурі в Україні. Невже нею опутана вся наша країна?
— На превеликий жаль, так. Я можу назвати близько десятка підприємств чи навіть редакцій ЗМІ, де за всіма ознаками присутня російська агентура чи так звані агенти впливу.
Вистачає їх і в українському політикумі.
— Чи може Росія піти на нас широмасштабним наступом з усіх сторін, зокрема з території Білорусі, Придністров’я і Криму? Погодьтеся, що у Кремлі можуть розглядати і такий сценарій...
— Росія в разі нападу буде йти п’ятьма шляхами: з РостованаДону, з Воронежа, з північного напрямку на Чернігів, з Криму та з Придністров’я. Окрім того, ми передбачаємо можливість використання і території Білорусі.
З одного боку, Україна нібито у кільці, а з іншого — Путін не має резервів і ресурсів для ведення такої війни. Тому все залежить від нас.
Якщо суспільство і армія продемонструють готовність до найгірших сценаріїв, Путін війну не почне. Тим більше, враховуючи арифметику наступів, йому буде потрібно передбачати загибель чи поранення від 30 до 50 тисяч росіян. А це вже загрожує внутрішнім колапсом.
— Наполеон писав, що одним із головних чинників, які часто призводять до поразок, є недооцінювання свого противника. Звідси й запитання: на Донбасі нам протистоїть сильне військове угруповання? Ми спроможні його здолати?
— Бойовики Донбасу хоча і є професійним угрупованням Росії, не є сильним противником України. Низький рівень мотивації та акценти на грабунок, оскільки певна частина — це напівкримінальні або кримінальні структури, роблять угруповання слабким.
Але проблема в тім, що Кремль поступово здійснив ротацію, і командний склад сьогодні переважно російські офіцери. Вони також мають слабку мотивацію, але за ними стоїть регулярна російська армія.
Який урок для України? Підготувати сильну мотивовану армію (а це може бути лише професійна армія) і використовувати її як вагому частину комплексного системного антипутінського впливу.
Тобто поруч з армією треба мати потужні структури для ведення інформаційної протидії, розвідувальні структури, жорсткий контррозвідувальний режим, кіберпідрозділи, а також Сили спеціальних операцій як асиметричну можливість.
— Сьогодні у суспільстві обговорюється питання ймовірного вступу України до Північноатлантичного блоку, а Верховна Рада — за пропозицією Президента України — збирається закріпити наміри України стати членом НАТО і в Конституції.
— Особисто я підтримую членство нашої країни у цьому блоці. Але хотів би про інше сказати. Допоки справа дійде до реального вступу, ми могли б зробити такий собі суперхід — розмістити на території України, наприклад, базу національної протиракетної системи США, поставивши тут заслін із підрозділів Patriot, поставити тут заслін із підрозділів НАТО. І тоді, будь ласка, можна приходити в НАТО.
І я точно знаю, що тоді ми будемо більш захищені, ніж балтійські держави, ніж Болгарія, навіть більше, ніж Греція, тому що у нас своїх потужностей і своїх сил, уже апробованих війною, досить.
Звісно, що Росія тупала б ногами, бризкала слиною тощо. Але це — політика, це — захист держави. Однак, щоб прийти до цього, як проміжний крок, ми повинні стати союзниками США. Наприклад, як Ізраїль, і отримувати не 300 мільйонів доларів допомоги, а мільярд і більше. Щороку.
— Нещодавно виповнилося 100 днів із початку проведення антитерористичної операції у новому форматі — операції Об’єднаних сил. Які Ви бачите плюси і мінуси ООС?
— У цілому вона така, яка є, і ситуацію можна назвати мистецтвом можливого. Чому? Тому що наші підрозділи діють у рамках певних умов, які не завжди відповідають можливостям нашої сучасної армії.
Зокрема, це і обмеження за Мінськими угодами, і позиція української влади поводитися більш ніж стримано. З позитивного — можна справедливо зазначити, що реагування українських підрозділів на провокації, атаки і обстріли російського угруповання на Донбасі в принципі є активним.
І це реагування — на рівні рот, батальйонів і навіть бригад — різко зросло. Взагалі, можна сказати, що починаючи десь із червня 2015го (коли був запеклий бій під Мар’їнкою) ситуація почала змінюватися в кращий бік, коли українські війська доситьтаки активно, вміло і продумано реагують на ситуацію.
— Дякую за цікаву і змістовну розмову.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ