Проблеми комплектування ЗС, інших військових формувань нашої держави фізично здоровим особовим складом, придатним до виконання функціональних обов’язків, постійно висвітлюються на шпальтах нашого видання. Тому можемо стверджувати, що вони існують стільки, скільки існує українське військо. Адже щороку воно поповнювалося сотнями, якщо не тисячами молодих людей, непридатних до служби. Але то було у мирний час.
Нині ж українці, яких мобілізують, воюють із ворогом, перебуваючи у польових умовах, коли давні хвороби лише загострюються. До того ж на них випадають моральні та фізичні навантаження значно більші, аніж у мирному житті.
Однак складається враження, що і з початком антитерористичної операції у цій царині мало що змінилося, хоча міністр оборони, начальник Генерального штабу неодноразово наголошували на необхідності прискіпливих медоглядів, які б «унеможливили потрапляння до армії хворих і немічних». Та, схоже, посадові особи, відповідальні за цей напрямок роботи, не надто переймаються сумлінним виконанням покладених на них обов’язків.
— Лише під час третьої хвилі мобілізації фахівці військово-лікарських комісій оглянули понад 108 тисяч військовозобов’язаних, — говорить начальник Центральної військово-лікарської комісії МО України полковник медичної служби Роман Шевчук. — З них близько 55 тисяч визнані придатними до армійської служби. Тимчасово непридатними — 6 тисяч, обмежено придатними — 5 тисяч, непридатними до служби у мирний час, але обмежено придатними у воєнний — більш як 22 тисячі. Як громадян, котрі взагалі не в змозі захищати країну, визнано понад 2 тисячі. Їх виключили з військового обліку. На додаткове обстеження направили 18 тисяч.
Якщо ж говорити загалом про фізичний стан запасників, які пройшли медичні огляди, то під час 3 мобілізаційних хвиль із понад 376 тисяч осіб придатними до служби були визнані лише 148 тисяч, тобто менше половини.
Армії потрібні здорові вояки
Всі ми знаємо про ті недоліки, які виявилися в державі і її війську з початком бойових дій на Сході України. Зокрема, про застаріле озброєння, відсутність на перших порах бронежилетів і кевларових шоломів, дефіцит продуктів харчування тощо. А ось про те, що десятки тисяч українців, які є військовозобов’язаними і перебувають на відповідному обліку як потенційні захисники країни, відомо здебільшого лише військовим медикам і безпосереднім командирам таких вояків.
— У моєму підрозділі були молоді чоловіки, не спроможні подати снаряди до гармати, — розповідав командир артилерійської батареї капітан Андрій М., із відомих причин не бажаючи бачити своє прізвище на сторінках газети. — Адже кожен із них важить кілька десятків кілограмів. А чоловіки мали неврологічні захворювання, зокрема радікуліт, з яким не завжди зайвий раз і поворухнешся.
Слова капітана підтверджує начальник клініки неврології Національного військово-медичного клінічного центру полковник медичної служби Анатолій Ткачов.
— Десятки наших пацієнтів із числа учасників АТО, як показали обстеження, мали застарілі хвороби, — говорить Анатолій Володимирович. — Те, що вони опинилися в армії та ще й в районі бойових дій, на совісті призовних комісій, а якщо точніше, то лікарів, які входять до їх складу і проводять медичні огляди.
Подібні зізнання можна почути від багатьох командирів і фахівців військових госпіталів, де лікуються бійці з АТО. Постає закономірне запитання: хто винен, що до армії потрапляють такі «дужі легені»?
Коли дізнаєшся про подібні ганебні факти, то на думку відразу спадають медпрацівники, які засідають у призовних комісіях. Але є ще чимало чинників, через які армія отримує кволе поповнення, що не може не позначатися на виконанні нею бойових завдань.
Невійськові втрати військового відомства
За нашою інформацією, яка не викликає жодних сумнівів, минулого року через захворювання, не пов’язані з проходженням служби, 1270 мобілізованих для захисту України були визнані непридатними і обмежено придатними до військової служби. Правда, це з’ясувалося вже тоді, коли вони опинилися в районі бойових дій.
Та, незважаючи на цю обставину, всіх їх комісували. Ну а командуванню після цього довелося ламати голови над тим, ким їх замінити. Як, скажімо, екіпаж танка буде виконувати завдання без того ж механіка-водія? От і доводиться офіцерам вишукувати заміну, висмикуючи бійців з інших підрозділів і додаючи головного болю вже їхнім командирам. Отаке замкнене коло!
Окрім морального забарвлення, проблема, про яку йдеться, має ще й фінансово-матеріальне: мобілізація хворих обходиться в копійку для Міністерства оборони. Наприклад, у 2014 році лише з числа тих бійців, які проходили лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі, що у Києві, було звільнено майже 260 осіб. Тут вони провели більш як 5 тисяч ліжко-днів.
Зважаючи на те, що один день перебування у цьому медзакладі на той час коштував 262 гривні, нескладно підрахувати, що витрати військового відомства становили майже 1,5 мільйона гривень. І це без урахування вартості аналізів і досліджень, а також лікувальних препаратів, а вони також недешеві.
Приміром, проведення обов’язкових аналізів (щонайменше двічі — під час прийому на лікування та перед випискою) вартує близько 600 гривень. Електрокардіограма обходиться в 49 гривень, ехокардіограма — 213 гривень, магнітно-резонансна томографія (МРТ) — 632 гривні. Що вже казати про вартість медикаментів, ціни на які зростають ледь не щодня!
Що робити?
Мобілізація протягом 2014–2015 років висвітлила багато проблем як нашої армії, так і всього нашого суспільства. А ще вона зайвий раз підтвердила гасло «Народ і армія — єдині». Тільки не у тім сенсі, який закладений у ці слова, а в дещо іншому: хвора нація не може мати фізично здорового війська.
На одного українця, як свідчить статистика Міністерства охорони здоров’я, припадає по 2–3 хвороби, а в деяких випадках і більше. Лідирують серцево-судинні, захворювання крові, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, нервової системи, інфекційні. За статистикою Центральної військово-лікарської комісії, вони ж превалюють і серед мобілізованих!
З огляду на сказане постає цілком закономірне запитання: що робити? Адже, і це відверто визнають перші особи держави, антитерористичній операції поки що не видно ні кінця, ні краю. Отже, армія і надалі потребуватиме поповнення. А це значить, що система мобілізації вимагає певних змін. Зокрема, щодо визначення придатності українців до армійської служби.
Практично всі хворі, яких призвали, а потім комісували, звинувачують у цьому військові комісаріати. До них дійсно у суспільства накопичилося багато запитань. Але у даному випадку не варто винити лише їх. Нагадаю, що відповідальність за проведення призовних кампаній — згідно з чинним законодавством — покладається на місцеві органи влади. А військкомати є лише учасниками цього процесу, хай і не останніми. Наприклад, комісії очолюють не військові комісари, а заступники голів державних адміністрацій районів, міст і областей, а перші є їх членами.
Нагальною проблемою є вкрай незадовільне забезпечення більшості медичних кабінетів на призовних дільницях медичним і санітарно-технічним майном. А доукомплектування медичною технікою та інструментами потребують понад 500 призовних дільниць! Знаю, що Міністерство оборони протягом десятиліть б’ється як риба об лід над вирішенням цієї проблеми.
— Ми зверталися до обласних, міських і районних органів влади з проханням виділити кошти для більш-менш пристойного обладнання цих дільниць, але все безрезультатно, — розповідав мені Василь Михайлець, який до недавнього часу очолював Центральну військово-лікарську комісію військового відомства. — А важелів впливу на них у нас, звичайно, немає.
Існує проблема укомплектування призовних комісій грамотними і досвідченими лікарями: керівники медичних закладів часто делегують до них тих своїх колег, професійний рівень яких залишає бажати кращого, фахівців пенсійного віку, що теж позначається на виконанні ними своїх функціональних обов’язків.
— У нас і так не вистачає лікарів, через що в коридорах поліклініки щодня вишукуються довжелезні черги, — відверто зізнався у розмові зі мною головний лікар однієї з районних лікарень, що на Вінниччині. — А я змушений виділяти своїх працівників для роботи у комісії. Але кращих, вибач, не відправляю туди...
Отаке відверте зізнання. Коли ж я нагадав цьому пану, що через таку його «сумлінність» до війська потрапляють хворі громадяни, місце яких на лікарняних ліжках, а не в танках чи на блокпостах, він відповів:
— Комусь же треба служити. Але мене це не стосується: я відповідаю за медичне обслуговування жителів свого району, а не за комплектування армії...
Подібних поглядів, на жаль, дотримується не лише він. Не є таємницею і той факт, що окремі члени призовних комісії за хабар «відмазують» од війська фізично здорових, гребучи (інше слово у даному випадку важко підшукати) з будь-кого, у тому числі з хворих.
За інформацією військової прокуратури, левову частку хабарників серед тих, хто вирішує, мобілізувати громадянина до армії чи ні, становлять саме медики. Проте фактів, коли б хтось із них поплатився хоча б кількома роками позбавлення волі, навести важко. Їх просто немає. А шкода, бо це слугувало б уроком для інших.
Інколи помилки таких горе-лікарів коштують життя: на Рівненському полігоні, де військовозобов’язані перед тим, як відбути в район АТО, проходили перепідготовку, помер 38-річний чоловік. Як потім з’ясувалося, він мав проблеми із серцем, про що говорив і лікарям. Та його, як і Максима з Леонідом, теж «не почули»...
Сергій ЗЯТЬЄВ
