— За не­знач­ний про­мі­жок ча­су для обо­ро­но­здат­но­сті ук­ра­їн­ської дер­жа­ви зроб­ле­но в де­сят­ки ра­зів біль­ше, аніж за по­пе­ред­ні 20 ро­ків, — пе­ре­ко­на­ний вій­сь­ко­вий екс­перт Ва­лен­тин Бад­рак. — Хо­ча, звіс­но, є і пев­ні не­до­лі­ки.
Але ни­ні, на­пе­ре­до­дні 24-ї річ­ни­ці Зброй­них Сил Ук­раї­ни, не ак­цен­ту­ва­ти­ме­мо на них ува­ги, а звер­не­мо­ся до кон­крет­них цифр, фак­тів, які є свід­чен­ням про­ти­леж­но­го.

«Наші сол­да­ти не пус­ти­ли во­ро­га до сво­їх хат...»
Щоб читач краще зрозумів, в якому стані перебувала наша армія навесні 2014 року, звернуся до офіційної статистики, оприлюдненої першими особами країни. Так ось, за словами Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, зі 142 тисяч військовослужбовців ЗС лише 5 тисяч були готові до виконання завдань за призначенням. Аналогічна ситуація була і з технікою та озброєннями.
Путін, приступаючи до реалізації своїх планів щодо захоплення Криму, а потім Донбасу та інших регіонів, де мав наміри насадити «русский мир», чудово знав про це. Якщо погортати зарубіжні видання того часу, то можна побачити на їх шпальтах судження політиків, експертів із приводу того, куди дійдуть російська війська — «лише» до Києва чи й Галичину приберуть до своїх рук. Та попри всі труднощі ми вистояли.
Звісно, що своє вагоме слово сказали впливові світові політики, насамперед США і Європейського Союзу, українська дипломатія. Але не на диктофон її представники зізнаються, що російсько-сепаратистська орда була зупинена насамперед завдяки українському війську.
— Це — наші українські хлопці, які в одну мить стали солдатами, босі і роздягнені, голодні, не дали просунутися цій заразі далі, — переконаний колишній високопосадовець МЗС України, який зараз очолює дипломатичну місію в одній з європейських країн. — На жаль, занадто дорогою ціною: вчорашнім трактористам, педагогам, підприємцям за злочинну бездіяльність тих, хто роками нищив ЗС, довелося розплачуватися власними життями.

2015-й — рік ста­нов­лен­ня ук­ра­їн­сько­го вій­ська
У нашій країні полюбляють присвячувати кожен черговий рік якимось подіям, структурам тощо. Але ще не висихало чорнило під відповідним розпорядженням Президента чи Прем’єр-міністра, як про це забували. Тож коли 2015-й був оголошений роком української армії, мало хто вірив, що за словами послідують конкретні справи, спрямовані на його зміцнення. Проте факти, як мовиться в таких випадках, річ уперта. І вони переконують, що одними лише голослівними заявами наші можновладці не обмежилися. Судіть самі.
За офіційними даними військового відомства, влітку минулого року Україна мала у своєму розпорядженні 8 бригад (полків), 50 батальйонів, особовий склад яких з урахуванням резервів становив 32 тисячі. Частини і підрозділи налічували на озброєнні 210 танків, 900 БМП і бронетранспортерів, 530 реактивних систем залпового вогню та артилерійських систем і мінометів.
Буквально через рік, влітку 2015-го, до складу Збройних Сил вже входили 25 бригад, 150 батальйонів, в яких було понад 70 тисяч солдатів і офіцерів. А озброєні вони були 360 танками, 1400 броньованими машинами і більш ніж 1000 систем залпового і звичайного вогню.
Перед початком путінської агресії чисельність ЗС становила 142 тисячі військовослужбовців, а нині українське законодавство визначає її у 250 тисяч. У стадії формування перебувають сили спеціальних операцій, основним завданням яких буде боротьба з терористичними угрупованнями, зазнають реорганізації високомобільні десантні війська. Незважаючи на бойові дії в країни, побільшало в армії і контрактників.
Можна і далі апелювати до цифр. Утім, цих, гадаю, достатньо, щоб зрозуміти: держава хоча і з великим запізненням, але нарешті повернулася до армії обличчям, наші керівники усвідомили стару істину: якщо не годувати свого війська, то доведеться годувати чуже.
Мені можуть закинути, мовляв, до ЗС надійшло чимало старої техніки, яка десятиліттями була на зберіганні і тому, трапляється, танк чи бронетранспортер не завжди може зрушити з місця. Цілком згоден. Але ж абсолютна більшість, як розповідають солдати й офіцери, готові до виконання завдань. Врешті-решт, коли б це було не так, то так звана лінія розмежування, яка тепер розділяє наших військових і бойовиків, пролягала б у інших місцях, та й карта України була б іншою...
Зауважу, що війська отримали багато і нової техніки: за державним замовленням придбано близько 1600 абсолютно новітніх та модернізованих зразків озброєння, вироблених на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу. Це, наприклад, засоби нічного бачення, бронетранспортери, станції радіолокаційного спостереження, які за своїми тактико-технічними характеристиками в рази перевищують ті, які були на озброєнні. У Міноборони кажуть, що переозброєння триватиме і наступного року.
Торік армію — принаймні в багатьох випадках, що визнають Президент України, міністр оборони і начальник Генерального штабу ЗС України, одягали волонтери і всі небайдужі люди. Сьогодні ж вона практично забезпечена одностроями. Про це кажуть і звичайні бійці, які повертаються до своїх домівок.
Ще не так давно матері, дружини, відправляючи синів і чоловіків до війська, змушені були купувати для них бронежилети, шоломи. Натомість під час останніх хвиль мобілізації такої ситуації ми не спостерігали: цього року МО асигнувало на їх придбання мільярд гривень.

У цен­трі ува­ги — за­хис­ник кра­їни
Протягом усіх років існування української держави і її війська перша завжди економила на його утриманні. Насамперед на особовому складі, тобто простих солдатах і офіцерах. Ця традиція нам дісталася від колишньої Радянської армії. де — знаю з власного гіркого досвіду — солдат завжди був на останньому місці. Так, за виведення танка з ладу офіцера карали суворіше, аніж за травмування з вини командування солдата чи сержанта.
До речі, українські військовики вже давно змушені були обмундировувати себе власним коштом, оскільки склади почали пустувати ще років 10–15 тому...
Коли ж почалися події у Криму, а згодом на Донбасі, цьому явищу було покладено край. Якщо, приміром, у 2013 році бюджет МО становив 14 мільярдів гривень, то вже наступного, 2014-го, — майже 26 мільярдів. На поточний рік з урахуванням змін — понад 54 мільярди. Нескладно підрахувати, що порівняно з минулим роком кошторис МО зріс на 21,5 мільярда гривень, або у 1,8 разу.
Через брак коштів наші військовики зразка 2014 року мали на озброєнні шоломи радянського виробництва — за своїми якостями, тобто спроможністю захистити солдата від ворожої кулі, дуже схожі на ті, в яких в роки Другої світової воювали наші діди і батьки. Сьогодні вони отримують кевларові шоломи, до яких додаються тактичні окуляри, балаклава.
Бронежилети 2-го класу захисту змінили бронежилети 4–5-го класу, бійців почали забезпечувати речами, про які раніше мріяти не могли. Приміром, наколінниками і налокітниками, які додають зручності при виконанні завдань, тактичними рюкзаками, персональними аптечками і сучасними берцями. Загалом комплект обмундирування українського військовослужбовця за багатьма характеристиками став наближеним до того, який має його колега з країни НАТО (хоча, відверто кажучи, є ще певні недоліки, над усуненням яких працюють виробники). Вартість його становить близько 40 тисяч.
Лише цього року військовослужбовці Збройних Сил отримали понад 130 тисяч кулезахисних шоломів та бронежилетів, 250 тисяч комплектів польової форми, близько 100 тисяч спальних мішків.
У військовому відомстві кажуть, що на наступний планується збільшити військові видатки. Принаймні за словами директора департаменту фінансів Міноборони Івана Марка, бюджетний запит МО становить майже 87 мільярдів, тобто 3,8% від прогнозованого ВВП. Левову частку грошей — близько 22 мільярди, тобто вдвічі більше, аніж у поточному, планують витратити на постачання до ЗС нових і модернізованих зразків техніки і озброєння, а на підготовку військ — 6,4 мільярда — втричі більше, ніж у цьому.
Основними показниками бюджетного запиту, за словами головного фінансиста МО, є підготовка і злагодження 20 бригад сухопутних військ, забезпечення майже 400 льотних екіпажів нальотом до 80 годин на рік, а також наплавність кораблів ВМС до 40 діб на рік.

За­мість епі­ло­гу
Було б несерйозно стверджувати, що за неповні 2 роки Збройні Сили України настільки зміцніли, що можуть на рівних конкурувати з кращими арміями світу. Наприклад, американською, німецькою.
— Треба бути реалістами і тверезо дивитися на речі, — переконаний військовий експерт Валентин Бадрак. — Зважаючи на реальності, насамперед фінансові можливості і ті завдання, які, приміром, стоять перед США, цього ніколи не станеться. Втім, за великим рахунком, нам цього і не треба. Нам необхідна армія, спроможна відстояти державний суверенітет і територіальну цілісність України, захистити наш народ від імовірного противника. Хто він — усім добре відомо. І дуже добре, що цей противник визнаний на державному рівні. Його ми добре знали, але воліли мовчати.
Більш сильний, підступний у нас ніколи і ні за що не з’явиться. Це — аксіома. Ось виходячи з неї і потрібно діяти. Ми лише на початку шляху до сучасної армії, здатної адекватно реагувати на виклики зі сходу. Ще дуже і дуже багато потрібно зробити для її створення. Але ми разом із тим на єдиному вірному шляху.
Дай Бог, щоб у нашого політичного керівництва вистачило сили волі, прагнення не звернути з нього. Адже йдеться про спроможність захистити Україну, її народ, унеможливти потрапляння до «братерських обіймів» сусідньої держави, у яких ми перебували понад 350 років. А зробити це здатна тільки українська армія.
Сергій ЗЯТЬЄВ, фото автора