— Він був створений у 1949 році, а його першими членами стали США, Бельгія, Канада, Данія, Франція, Люксембург, Ісландія, Італія. Нідерланди, Норвегія, Португалія і Великобританія. Ці країни об’єдналися в одну організацію, щоб протистояти військовій загрозі з боку Радянського Союзу, яка із закінченням Другої світової війни почала наростати.
— Чи мають рацію ті політики, які стверджують, що НАТО і досі намагається панувати у світі, а всі розмови про миролюбність є нічим іншим, як прикриттям справжніх намірів?
— Ні, це неправда. Насправді цей блок ніколи не панував у всьому світі, бо протягом десятиліть існував Радянський Союз і Варшавський договір — блок, до якого входили соціалістичні країни. Зрозуміло, що першу скрипку в ньому грав саме СРСР, зважаючи на його військовий, економічний потенціал. Тому кожен з них мав свою сферу впливу. На всіх континентах планети. Між нами весь цей час велася неоголошена війна. Холодна. Слава Богу, що не переросла в «гарячу».
— За ким була б перемога?
— Гадаю, переможців не було б...
— А хто, відверто кажучи, все ж таки був сильніший?
— Однозначно на це запитання не відповісти. Якщо брати до уваги кількісні показники армій країн — членів НАТО і Варшавського договору, то, звичайно, перевага була на боці «клятих імперіалістів», як, до речі, і матеріально-технічне забезпечення.
Обидва блоки трималися на своїх лідерах — СРСР і США. Американці мали значно більше військових баз за кордоном, ніж ми. Вважається, що за своїми можливостями ми були рівні, але вони все ж були «рівнішими».
Це — за військовими показниками. Ну а щодо фінансово-економічних, то тут, безумовно, лідирували натівці. Бо ж нам, щоб підтримувати на більш-менш пристойному рівні паритет, доводилося економити на всьому. Мав багато знайомих, які з Архангельська їздили до Москви по ковбасу. А це понад 20 годин дороги! Американці, коли я вже у 90-ті розповідав їм про це, щиро не вірили...
— Навіть зараз дехто каже, що натівці говорять про добрі наміри, а приховують свої, хижацькі, які так і не змінилися після закінчення так званої холодної війни.
— Я ніколи не ідеалізував ні американців, ні їхніх союзників: військова організація є військовою організацією і створюється не для благодійної діяльності. Але щодо намірів, то... Російська Федерація вустами господарів Кремля запевняла нас у добрих почуттях до українців, готовності завжди підставити нам плече. Більш того, у Будапештському меморандумі саме Росія стала одним із гарантів нашої безпеки, взявши на себе відповідні зобов’язання. Що з того вийшло — усі ми сьогодні бачимо.
А руку допомоги нам простягли саме країни НАТО, яке протягом багатьох років було нашим офіційним ворогом. До речі, американці, які, як відомо, грають у НАТО першу скрипку, ніколи не кидають у біді своїх союзників. Візьміть для прикладу Ізраїль.
У наші голови довго втокмачували, що НАТО — це таке собі страховисько, яке лякає увесь цивілізований світ. Запитання: чому ж під крило цього «страховиська» побігли практично всі країни Європи? Чому вчорашні члени Варшавського блоку самі попросилися до його складу? Натомість ніхто не побажав вийти. І чому до Росії не поспішає ніхто «притулитись», окрім Північної Кореї та їй подібних? Навіть деякі країни СНД пручаються від вступу до різних, нав’язаних Путіним, союзів.
— Росіяни майже відкрито кажуть, що НАТО — їх головний ворог, і тому намагаються усіляко мінімізувати загрози з його боку.
— Росія — це така країна, в якої завжди багато ворогів. У Радянського Союзу, правонаступником якого вона стала, усі країни, уряди яких не поділяли його політики, були ворогами. Нинішня Росія теж записує до своїх недругів усіх, хто не згоден з її політикою. Ось і Україну записала. У Кремлі, напевно, недругами вважають і вчорашніх союзників по Варшавському договору, але сказати про це відкрито не наважуються, оскільки подібними зізнаннями можна нажити великих неприємностей.
Путінська Росія в геополітичному сенсі втратила все, що тільки можна було втратити. Особисто у мене твердження господаря Кремля про те, що з Росією завжди рахувалися і змушені будуть рахуватися, викликають посмішку.
— Якщо можна, конкретизуйте, будь ласка.
— Після розпаду СРСР російська влада виступала категорично проти вступу соцкраїн до блоку. І що з того вийшло? Весь він у НАТО. Потім Єльцин казав, що «Литва, Латвія та Естонія ніколи не стануть членами Північноатлантичного альянсу». І що? Усі вони теж там.
У Європі залишилося всього кілька країн, на які Путін має деякий вплив і тому намагається тримати їх у своїх «дружніх обіймах». На превеликий жаль, Україна внаслідок різних причин опинилася серед них. Події на сході — остання спроба втримати Україну від її реальних кроків до інтегрування в європейські та військові структури. Втративши нас, Путіну доведеться зізнатись у тому, що як «собиратель земель русских» він не відбувся.
Президент Росії шкодує за розпадом Радянського Союзу, називаючи цю подію найбільшою трагедією минулого століття, і своєю поведінкою намагається копіювати вождів Радянського Союзу, можливо, цим самим натякаючи на те, що Росія — це СРСР у новому форматі. Я не відчуваю ніяких симпатій до держави, громадянином якої колись був. Але скажу так: сьогоднішня Росія — це жалюгідна карикатура на свого попередника. У всіх відношеннях. У неї залишився фактично єдиний аргумент, який не може не братися до уваги міжнародною спільнотою, — ядерна зброя.
Якщо завтра ціни на газ та нафту опустяться до тієї позначки, до якої вони впали на початку 80-х, то «велику Росію» чекає, можливо, доля СРСР. У Росії вистачає розумних людей, які чудово розуміють це. Але поки що їхня думка не превалює в цій країні.
— Нещодавно Путін заявив, що під час об’єднання Німеччини керівництво блоку обіцяло не розширюватися на схід.
— Це — маячня: ніхто й нічого подібного ні тоді, ні потім не говорив. Російський президент не вперше перекручує факти перед усім світом, а то й відверто бреше. Ви ж пам’ятаєте його слова про заблукалих російських десантників на території Луганщини та багато інших «одкровень».
Загалом складається враження, що влада нашого північного сусіда живе в якомусь ірреальному світі. Свідченням цього можуть слугувати і заяви деяких депутатів Держдуми про те, що ФРН... анексувала НДР! Уже навіть Михайло Горбачов назвав це маячнею.
— Чи не щодня чуємо запевнення керівників США, інших країн — членів НАТО у підтримці України. Чому ж тоді жодна з них не дасть нам сучасної зброї, за допомогою якої можна було б достойно протистояти російсько-терористичній орді?
— Не скажу, що із-за кордону ми отримуємо дуже велику допомогу, ні. Але, водночас, не правильно було б стверджувати, що Захід не надає нам ніякої підтримки. Як моральної, дипломатичної, так і фінансово-економічної. Зрозуміло, що було б краще, аби США, їх союзники по НАТО поставляли нам сучасні танки, ракетно-артилерійські системи, засоби розвідки та багато іншого озброєння. Але маємо те, що маємо. Хочеться сподіватися, що не за горами той час, коли отримуватимемо і щось суттєвіше: все до цього йде. Принаймні нещодавно з таким проханням до президента Барака Обами звернулася група колишніх високопоставлених військових і дипломатів.
— Якщо завтра провести референдум про вступ України до Північноатлантичного альянсу, то як, на вашу думку, проголосують наші громадяни?
— Люди, які мають голови на плечах, уміють розрізняти, де чорне, а де біле, віддали б, звісно, свої голоси за членство в цьому блоці. Ми знаємо, що російське телебачення зомбує росіян, і вони вірять, що у нас розпинають малюків, а Хрещатиком розгулюють бандерівці з гранатометами і кулеметами. А хіба українців, які донедавна дивилися російські канали, не зомбували? Чи не зомбують і досі тих, хто, маючи антени, продовжує дивитися російське ТБ? При всій повазі до людей старшого покоління, до яких і сам належу, частина наших громадян і досі перебуває в полоні ілюзій, стереотипів і не бажає з ними розпрощатись на 24-му році незалежності України.
Я не знаю, коли відбудеться референдум щодо нашого вступу до НАТО, але щиро сподіваюсь, що в ньому братимуть участь і теперішні підлітки, які на той час уже матимуть право голосу. Позбавлені ідеологічних стереотипів, вони, гадаю, проголосують за майбутнє своєї країни, за свою безпеку.
Сусідів не обирають. І Росія залишиться нашим сусідом доти, допоки існуватиме світ і сонце. Щоб наші міста і села не опинялися під «градами і «ураганами», Україна має увійти до Північноатлантичного альянсу. Принаймні, на сьогодні я не бачу іншої, реальної можливості убезпечитися від різних «сюрпризів» «братів-росіян».
— Ви багато спілкувалися з політиками країн — членів НАТО, військовими. Звідси й запитання: нам дійсно готові відчинити двері для вступу?
— Дивне запитання: на нього вже багато разів відповіли вищі посадовці Альянсу, президенти країн, які входять до нього, в тому числі і США. Суть їхніх відповідей позитивна для України. Але для того, щоб опинитись у цьому блоці, потрібно відповідати певним критеріям.
— Яким?
— Країна, яка намагається мати надійні гарантії безпеки, має дбати про демократію, прозорість судової системи, демонструвати бажання жити в мирі і злагоді зі своїми сусідами, не мати військових конфліктів із ними. Доводиться визнавати, що на сьогодні ми не готові серйозно порушувати це питання перед блоком.
— Як Ви вважаєте, втручання Росії в події на сході нашої країни не змусить Північноатлантичний блок замислитися, а чи варто і далі розширюватись?
— Я вважаю, що влада путінської Росії давно готувала ці події, як і в Криму. Сценарій того, що зараз відбувається на Донбасі, писався не один і не два дні. Це — по-перше.
А по-друге, участь РФ у подіях на сході не вплине на позицію блоку: він її давно не боїться і довів, що розмовляти з ним із позиції сили — марна справа. Навіть для такої країни, як Росія. Зайвим підтвердженням цього може слугувати намір розмістити у країнах Східної Європи командні центри, які опікуватимуться підготовкою навчань швидкого реагування НАТО. А при виникненні надзвичайних ситуацій вони візьмуть на себе функції керування і зв’язку між військовими підрозділами.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ