«Від­ша­ру­ван­ня сіт­ків­ки», «дис­тро­фія сіт­ків­ки» — діа­гно­зи, здат­ні на­ля­ка­ти на­віть не ду­же обі­зна­ну лю­ди­ну. Ми здо­га­ду­ємо­ся, що сіт­ків­ка ока — ек­ран, на який транс­лю­єть­ся весь нав­ко­лиш­ній світ. 
По-на­уко­во­му, «сіт­ків­ка — це най­тон­ший шар нер­во­вої тка­ни­ни, що ви­сти­лає очі зсе­ре­ди­ни у зад­ній час­ти­ні оч­но­го яб­лу­ка. Во­на скла­дає­ть­ся з міль­йо­нів світ­ло­чут­ли­вих клі­тин (фо­то­ре­цеп­то­рів), які пе­ре­тво­рю­ють світ­ло­ві сиг­на­ли на елек­трич­ні, що, у свою чер­гу, пе­ре­даю­ть­ся по нер­во­вих во­лок­нах зо­ро­во­го не­рва в мо­зок, де від­бу­ває­ть­ся роз­шиф­ров­ка і пе­ре­тво­рен­ня їх у зо­ро­ві об­ра­зи пред­ме­тів са­ме та­ки­ми, як ми їх ба­чи­мо». 
От­же, без сіт­ків­ки — і ні ту­ди і ні сю­ди. Од­не сло­во, її слід бе­рег­ти.

Що­ро­ку в Ук­раї­ні сот­ні ти­сяч осіб ста­ють жерт­ва­ми до­маш­ньо­го та ген­дер­но обу­мов­ле­но­го на­силь­ства. Про це го­во­рять фа­хів­ці, по­си­ла­ючись на ста­тис­ти­ку пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. І вод­но­час за­сте­рі­га­ють: та­ка ста­тис­ти­ка є не­пов­ною. Лю­ди, які по­тер­пі­ли че­рез на­силь­ство в сім’ї, не по­спі­ша­ють роз­по­ві­да­ти про свої проб­ле­ми і про­си­ти про до­по­мо­гу.
Пра­ців­ни­ки На­ціо­наль­ної га­ря­чої лі­нії із за­по­бі­ган­ня до­маш­ньо­му на­силь­ству, тор­гів­лі людь­ми та ген­дер­ній дис­кри­мі­на­ції, яка пра­цює при ГО «Ла Стра­да-Ук­раї­на», на­зи­ва­ють та­ку си­ту­ацію па­ра­до­ксаль­ною. Бо й са­мі пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни вва­жа­ють за кра­ще не по­мі­ча­ти проб­лем до­маш­ньо­го на­силь­ства.
Про це під час ін­тер­в’ю на­го­ло­си­ли пре­зи­дент ГО «Ла Стра­да-Ук­раї­на», док­тор юри­дич­них на­ук, про­фе­сор Ка­те­ри­на Лев­чен­ко та ди­рек­тор Де­пар­та­мен­ту пра­во­вої, со­ці­аль­ної та гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги цієї ор­га­ні­за­ції, ад­во­кат Ма­ри­на Ле­гень­ка.

У бра­зиль­сько­му міс­ті Ріо-де-Жа­ней­ро, яке ще кіль­ка тиж­нів то­му бу­ло сто­ли­цею 31-х літ­ніх Олім­пій­ських ігор, стар­ту­ва­ли Па­ра­лім­пій­ські іг­ри, які три­ва­ти­муть до 18 ве­рес­ня. Це­ре­мо­нія від­крит­тя Па­ра­лім­пі­ади від­бу­ла­ся в ніч на 8 ве­рес­ня за ки­їв­ським ча­сом.

На змаганнях сильних духом спортсменів з обмеженими можливостями будуть розіграні медалі у 22 видах спорту (всього 528 комплектів нагород). Боротися за визнання й перемогу будуть 4350 спортсменів зі 170 країн світу.
Збірну України на Паралімпіаді представляють 172 учасники, які виступлять у 15 видах спорту.
Тим часом, у Росії президент Володимир Путін розкритикував рішення Міжнародного паралімпійського комітету про відсторонення від участі у змаганнях російської збірної і заявив, що Росія проведе для своїх паралімпійців окремі змагання.

Чемпіон світу у важкій вазі британець Тайсон Ф’юрі узгодив дату матчреваншу з українським ексчемпіоном Володимиром Кличком. Поєдинок відбудеться в англійському Манчестері 29 жовтня.
28річний Ф’юрі здобув за очками сенсаційну перемогу над Кличком у Дюссельдорфі в листопаді минулого року. Британець здобув таким чином титули за професійними версіями WBA, WBO та IBF, які належали багаторічному чемпіону з України.
«Нарешті дата матчреваншу зафіксована. Я виправлю свою помилку 29 жовтня на «Манчестер Арені». Побачимося там!» — написав Кличко в мережі мікроблогів Twitter 7 вересня.

Де­що не­спо­ді­ва­ни­ми ви­яви­ли­ся ре­зуль­та­ти пер­шо­го ту­ру від­бір­но­го тур­ні­ру чем­піо­на­ту сві­ту з фут­бо­лу 2018 ро­ку в гру­пі І. Усі три мат­чі за­вер­ши­ли­ся з ні­чий­ним ра­хун­ком 1:1 — так зі­гра­ли, ні­би змо­вив­шись, Ук­раї­на — Іс­лан­дія, Хор­ва­тія — Ту­реч­чи­на та Фін­лян­дія — Ко­со­ве.

Звісно, вітчизняних шанувальників футболу найбільше цікавив перший поєдинок збірної України під орудою легендарного в минулому форварда Андрія Шевченка. На тренерській лаві він лише починає доводити професійну придатність, і годі було сподіватися для цього кращого лакмусового папірця, ніж організована й мотивована команда Ісландії — колишній європейський аутсайдер, який здивував усю Європу фантастичним виступом на континентальній першості у Франції.

Наш спів­роз­мов­ник — Все­во­лод Тка­чен­ко, доб­ре зна­ний на те­ре­нах Ук­раї­ни та по­за її ме­жа­ми письмен­ник-пе­ре­кла­дач, ен­цик­ло­пе­дист, по­ет, лі­те­ра­ту­роз­на­вець, на­уко­вий ре­дак­тор, до­слід­ник лі­те­ра­тур­но­го пе­ре­кла­ду, на­уко­вий кон­суль­тант і ре­цен­зент, гро­мад­ський і куль­тур­но-осві­тній ді­яч, го­ло­ва Твор­чо­го об’­єд­нан­ня пе­ре­кла­да­чів НСПУ.

У доробку майстра художнього слова — твори 250 авторів, перекладених із 15 мов, що представляють 38 національних літератур. Географічно — це обшири п’ятьох континентів, а хронологічно — тисячоліття світової поезії. Ткаченко — перекладач і упорядник антології «Поезія Африки» та персональної антології «Сад божественних поезій. Тисячоліття франкомовної любовної лірики».

Ви­раз­ні тво­ри на­род­но­го ху­дож­ни­ка Ук­раї­ни Олек­сан­дра Гу­ба­рє­ва від­зна­че­ні ви­со­кою про­фе­сій­ною май­стер­ніс­тю. 
Йо­го осо­бис­тий енер­гій­ний і під­не­се­ний стиль од­ра­зу упіз­на­ва­ний і, без пе­ре­біль­шен­ня, відо­мий кож­но­му з ди­тин­ства за чис­лен­ни­ми ілюс­тра­ці­ями у жур­на­лах та кни­гах. 
Юві­лей­на ви­став­ка «Зу­стрі­чі без про­щань» у Ки­їв­сько­му бу­дин­ку ху­дож­ни­ка ши­ро­ко роз­кри­ває ба­га­то­гран­ний та­лант майс­тра.

Олександр Іванович Губарєв народився 1 вересня 1926 року в Дніпропетровську. Навчався в Дніпропетровському художньому училищі. У 1955 р. закінчив з відзнакою Київський державний художній інститут за спеціальністю «художник-графік». Серед його вчителів були знані митці Василь Касіян, Олександр Пащенко та Іларіон Плещинський.

У Ко­лон­ній за­лі ім. М. В. Ли­сен­ка На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни за­вер­шив­ся фес­ти­валь «Літ­ні му­зич­ні про­ме­ні», в яко­му взя­ли участь про­від­ні ор­кес­тро­ві ко­лек­ти­ви кра­їни.

Національний академічний духовий оркестр України представив програму «Класика у джазовому вимірі», що поєднала різні музичні напрями і дозволила по-новому поглянути на добре відомі музичні твори. Епіграфом до зустрічі стала Classic go rhythm («Класика у ритмі») Г. Райнова, в якій тонко передано відчуття польоту.
Заслужена артистка України Валентина Матюшенко (сопрано) у супроводі оркестру виконала «Аве Марію» Дж. Каччіні, «Поему» З. Фібіха, «Адажіо» Т. Альбіоні, Con te partiro («З тобою») Ф. Сарторі. Велике захоплення у слухачів викликали теми з 10-ї сцени балету «Лебедине озеро» П. Чайковського та хору з опери «Князь Ігор» О. Бородіна.

10 ВЕ­РЕС­НЯ — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО КІ­НО

Мож­на ба­га­то в чо­му не по­го­джу­ва­ти­ся з Ле­ні­ним, але що­до кі­не­ма­то­гра­фа «вождь про­ле­та­рі­ату усь­ого сві­ту» та­ки не по­ми­лив­ся. Кі­но вже дав­но за­па­ну­ва­ло на всій пла­не­ті, й без ньо­го не­мож­ли­во уяви­ти ни­ні на­ше жит­тя.

Щороку в другу суботу вересня відзначаємо День українського кіно. Фактично це свято є професійним днем працівників кінематографії, але відзначають його й мільйони українських глядачів. До речі, з’явилося воно завдяки президентському указу від 12 січня 1996 року.
70 років своєї історії українське кіно було частиною радянського. У ці часи, попри політику націоналізації, централізованого держуправління та цензури кінематографа, українське кіно пережило кілька хвиль свого найбільшого розквіту — у часи ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) у 20-х та «українського поетичного кіно» 60-х ХХ ст.

Для лю­дей, кот­рі упо­до­ба­ли со­бі хо­бі у вже до­во­лі до­рос­ло­му ві­ці, ця за­бав­ка — на­че лю­бов ви­про­бу­ва­них жит­тям бать­ків до сво­го за­піз­ні­ло­го ди­тин­ча­ти, на­ро­джен­ня яко­го во­ни ду­же дов­го че­ка­ли. 
Пес­ту­ва­ти сво­го дов­го­очі­ку­ва­но­го улюб­лен­ця щас­ли­ві бать­ки не по­ли­ша­ють на­віть то­ді, ко­ли ча­до ви­ру­шає у са­мо­стій­не жит­тя.

Любов до нього з часом лише зміцнюється. Схожі на щасливих батьків, чиї найкращі почуття не вгасають з роками, й ті, кого свого часу захопила пристрасть до якогось важливого у їхньому житті заняття — справи, яка посправжньому відкрила для них новий, лише їм досяжний світ, в якому вони почуваються затишно і комфортно...