— Чи здатні особисті селянські господарства, які здають молоко на переробку, вижити в умовах економічної кризи, коли національна валюта знецінилися майже втричі, а закупівельні ціни на молоко зросли лише на лічені відсотки?
— Спочатку трохи загальних даних. Нині в Україні близько 1,2 млн домогосподарств тримають корів, здають молоко і виживають за рахунок цього. А це десь 4 млн сільських жителів. Тому можна сказати, що з цього сектора галузі тваринництва годуються 25–30% сільських мешканців.
Для них питання цінової політики щодо закупівлі молока від населення не є пересічним. Ціни на все зростають, а на молоко залишаються такими, як і два-три роки тому. Станом на 1 вересня вони становлять 2,5–2,6 грн. Це приблизно 10 центів. В Європі ціна на молоко — 45–46 центів, і там фермери незадоволені цим та піднімають заворушення. Європейські уряди активно реагують на голос аграріїв — вони одразу виділили 500 млн євро на дотації тваринникам у зв’язку з коливанням цін, в першу чергу на молоко.
У нас узагалі ситуація із цим досить плачевна.
— Чому закупівельні ціни на молоко, яке здають на переробку домогосподарства та сільгосппідприємства, суттєво різняться?
— Насамперед є об’єктивні чинники. Сільгосппідприємства — зареєстровані юридичні особи, платники податку на додану вартість. З ними молокопереробні підприємства можуть офіційно укладати угоди. І тут усі розрахунки досить прості.
Власники особистих селянських господарств — не юридичні особи, вони навіть не мають статусу сільськогосподарських товаровиробників, не є платниками податку на додану вартість. Цей чинник фактично на 20% знижує для них закупівельні ціни. Уже багато років це питання не вдається врегулювати. Хоча дослідження чітко доводять, що фізичні особи, особисті селянські господарства перебувають у невигідних, часто дискримінаційних умовах у податковому відношенні порівняно з господарствами, які є юридичними особами.
Інший вагомий чинник полягає в тому, що якість молока у сільгосппідприємств усе-таки краща. Вона першого ґатунку, екстра, і це позначається на ціні. У власників же особистих селянських господарств молоко йде другого-третього ґатунку, тож і ціна знижується.
— Чому роздрібні ціни на молоко останнім часом зросли на 45%, а закупівельні ціни для населення лише на 8%?
— Питання тут навіть складніше. У роздріб ціни на молоко зросли цього року на 45%, а в оптовиків на 21%. При цьому закупівельна ціна для сільгосппідприємств збільшилася на 19%, а для населення — лише на 8%. Чому?
Організовані виробники можуть відстоювати свої інтереси. Переробним підприємствам вони здають великі партії молока, тому можуть вести й предметні розмови щодо ціни. А незгуртованих селян захищати нікому. Тому часто їм не просто дають низьку ціну, а можуть навіть не розраховуватися за поставлене молоко або затримувати розрахунки на кілька місяців. Часто вони взагалі опиняються у безвиході: або продають молоко за безцінь, або в них його зовсім не братимуть. І що вони тоді з ним робитимуть?
Ціни в роздрібній торгівлі зросли на 45%. Так уже склалося: завжди той, хто продає, знімає навар. І нині торговельні мережі знаходять різні варіанти, щоб підвищувати ціни. На жаль, ця маржа до виробника не доходить.
— Що робити у випадках, коли торговельні мережі вчасно не розраховуються за куплене молоко з його переробниками, а ті, відповідно, накопичують борги перед особистими селянськими господарствами?
— На мою думку, зараз такі заплутані відносини є не просто проблемою на рівні реалізаторів-переробників-виробників. Це питання державної політики.
Торговельні мережі досить часто не відчувають відповідальності перед своїми постачальниками. У Європейському Союзі порядок розрахунків за кожну групу товарів досить чітко регламентовано відповідними циркулярами. Наприклад, за молоко — до 30 днів, бо цей товар не може довго лежати на полицях. Хліб — ще менше. У тій же Білорусі ухвалено закон, який чітко регулює порядок дій торгівлі, в тому числі супермаркетів, у розрахунках із постачальниками.
У нас це не регламентовано, і на державному рівні цим поки що ніхто не займається. Ну хіба що Торгово-промислова палата України спільно з Антимонопольним комітетом пропонують підписати меморандум про взаємну ввічливість між виробниками та торговельними мережами. Це стосується не тільки молока, а й інших видів продовольства.
Але поки що в цих питаннях хаос. І такою ситуацією повною мірою користуються недобросовісні ділки. Скажімо, селяни часто-густо здають молоко для молокопереробних підприємств через посередників, під чесне слово, без будь-якого документального підтвердження. А потім селянам відмовляються сплачувати, мовляв, нема документів — нема й розрахунків. Такі приклади були на Чернігівщині, нещодавно про таке ж повідомили з Хмельниччини, з інших регіонів.
Уже не вперше ми багато говоримо про те, що селяни повинні здавати молоко суто через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи з чітким документальним оформленням. Тоді якщо молокопереробне підприємство оголосить себе банкрутом чи втече з ринку, принаймні, будуть підстави звертатися до суду. Без документів таких підстав нема.
Договірні умови суттєво впливають і на якість молока. Селяни здають молоко до сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, а він уклав договір про постачання з молокопереробним підприємством. У цьому договорі зазначено вимоги до якості. І селяни ставляться до цього більш відповідально. Сьогодні дехто із селян радіє, що не має таких договірних відносин: тихцем можна здати закупівельникам молоко слабкої якості, і це проходить. Проблеми з’являються пізніше: коли такий самий недобросовісний закупівельник не платить обіцяних грошей.
Тобто проблема багатостороння. Але вихід один — налагодження системи збуту молочної продукції через офіційні заготівельні організації, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Там, де працює ця система, є чітке документальне оформлення цих операцій, є вимоги до виробника, до переробника, там можна відстоювати свої інтереси.
— А чи підвищуватимуть переробники молока та його реалізатори вартість своїх послуг, якщо закупівельна ціна від населення зросте до 4 гривень за літр?
— Вартість послуг переробники визначають за власними калькуляціями залежно від складових собівартості — пального, ресурсів, заробітної плати, вартості логістичних послуг тощо.
Великі молокопереробні підприємства часто посилаються на дорогу логістику заготівлі молока. Дехто з них транспортує молоко на відстань 300–400 км. За дорогого пального ціни тут відповідні. Так, за деякими підрахунками, якщо нині у селянина молоко купують за 2,6 грн, то транспортні витрати можуть досягати 1 грн на кожен літр.
Часто після переробки молокопродукти везуть назад — за ті ж 300 км. Можна уявити, як це лягає на ціну продукції, що доходить до споживачів.
Вихід один: диверсифікувати переробку. У кожному регіоні, в кожному районі слід створити хоча б невелике молокопереробне підприємство, кооперативне, приватне, будь-яке. Поки що у нас діє монополізація молокопереробки.
— Чи позначиться на зростанні ціни реалізації молока здорожчання закупівельної ціни?
— Однозначно молоко може подорожчати. Населення виробляє десь 60% молока, велика частина його здається на переробку. Тож якщо буде запроваджено нижній поріг ціни у 4 грн, це підвищення майже на 80%. Переробники неодмінно включать це у собівартість, підвищать вартість молока і так само воно дійде до роздрібної торгівлі. Це буде ланцюг, нікуди ми від цього не дінемося.
— Що станеться з тваринницькою галуззю, якщо Верховна Рада не наважиться на ухвалення закону про підвищення мінімальної ціни на молоко від населення?
— Зараз у тваринницькій галузі важка ситуація. Особливо це стосується великої рогатої худоби. За статистикою, станом на 1 вересня кількість поголів’я дійних корів зменшилася порівняно з минулим роком на 6%. Це приблизно 140 тис. із 2 млн 250 тис. корів. Буваючи у селах, спілкуючись із кооперативами, можу також підтвердити: люди вирізають худобу.
Причин багато. Ціна на молоко не окуповує витрат. Закупівельні ціни мають бути вищими щонайменше вдвічі.
Суттєво підвищується вартість утримання худоби. Корми, витрати на заготівлю, перевезення, пальне, електроенергія — все це коштує дуже дорого. До того ж цього року через погодні умови, посуху люди майже не заготовили сіна. Комбікорми купувати досить дорого, ціна піднялася на 30–50%.
Вагомим є і соціально-економічний чинник, який позначається на ситуації в секторі молочного тваринництва. Люди старшого покоління, які тримали корів, уже не можуть дати їм ради, а молодь не бачить перспектив у цій справі, тому й не хоче нею займатися. Тож невипадково вже є села, де взагалі нема корів, де скоро дітям будуть корову в зоопарку показувати.
— Що ж робити у такій складній ситуації?
— Україні потрібна комплексна державна програма підтримки відродження, не побоюся тут сказати прямо, та розвитку тваринництва, в першу чергу великої рогатої худоби. Треба визначити регіони, де це можна робити з найбільшою віддачею, де є для цього всі умови.
Також слід визначити заходи щодо формування системи переробки молочної продукції на місцях, у регіонах, у районах. На сьогодні в багатьох країнах на пострадянському просторі активно використовують контейнерні молокопереробні цехи на 3–5 тонн. Завдяки державним програмам приватні підприємці, кооперативи беруть їх у лізинг на 5–10 років із подальшим викупом. Це — реальні речі, і ними треба займатися.
Так само комплексна державна програма повинна передбачити допомогу людям і для поліпшення стану утримання худоби, в автоматизації процесу доїння тощо. Нині в Україні є випадки, коли сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи за допомогою донорських проектів придбали мобільні доїльні установки, в результаті чого корів можна доїти прямо на полі — одразу по кілька. І тоді молоко якісне, там нема доступу до повітря, витримуються всі санітарно-гігієнічні норми, і воно йде за вищою ціною. На жаль, це поки що поодинокі випадки, але за ними майбутнє!
Підготовка закону про нову мінімальну закупівельну ціну на молоко від населення показує, що зараз на державному рівні є розуміння необхідності підтримки тваринницької галузі. Головне — від розуміння перейти до власне підтримки.
Та­рас ТЕР­НІВ­СЬКИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань