Для грузинів гість — від Бога
— Для моєї батьківщини туристична галузь не просто важлива, а стратегічно важлива, — сказав під час зустрічі Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Михаїл Уклеба. — Завдяки цьому до державного бюджету надійшло понад 1,7 мільярда доларів, а доля ВВП становила 6,5%. Ми активно пропонуємо різноманітні варіанти культурного, пригодницького, зеленого, винного туризму. Взялися за розвиток також оздоровчих і бальнеологічних курортів.
Цього сезону особливо зосередили увагу на чорноморських регіонах — Аджарії й Мегрелії. Хочемо, аби ваші співвітчизники побували в чудових, але поки що незнайомих для багатьох місцях. Приміром, у Самегрело з морським курортом Анаклія, монастирськими та історичними комплексами чи гірській Сванетії, де на висоті 2300 м над рівнем моря живе й процвітає найвисокогірніше поселення в Європі Ушгулі, внесене до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Після таких та інших відкриттів статистичні показники стануть ще виразнішими. Нині Україна посідає п’яте місце серед країн, чиї громадяни регулярно відвідують Грузію, а також лідирує серед тих, що не межують із нашою державою, — наголосив пан Михаїл.
— Зі щирим серцем і симпатією зустрічаємо й приймаємо українських гостей, бо споконвічно дотримуємося гасла: гість — від Бога, — приєднався до розмови Георгій Сігуа. — Стараємось, аби їх було щоразу більше. Для цього й пропонуємо суперцікаві туристичні продукти, співпрацюємо з перевіреними та надійними авіакомпаніями. Маю на увазі «Міжнародні авіалінії України», «Дніпроавіа». Вони, до слова, вже збільшили кількість рейсів із Києва, Дніпропетровська, Харкова. На Тбілісі, Батумі є нові рейси авіакомпанії «ЯнЕйр», а «ВізЕйр» ввів додаткові рейси. Все тому, що до нас, як співається в пісні, «только самолётом можно долететь», причому без візи.
З першими позитивними емоціями ваші співгромадяни зустрічаються в наших аеропортах, коли бачать синьо-жовті стяги. Біля них фотографуються, знімки демонструють скрізь і всім, а на додачу про це ще й розповідають, як і про українські прапори в містах на балконах житлових будинків.
Звісно, це особливості нинішніх часів, бо ще у сиву давнину потрапити до Колхіди, тобто античної Грузії, причин було теж чимало. Одна з них — знайти й привласнити золото. Як повідомив в «Одіссеї» Гомер, апетит на дорогоцінності прокинувся у греків, котрі, сівши на «Арго» в компанії з Ясоном і аргонавтами, подалися морем грабувати колхів: забирати у них чарівне золоте руно.
Як усе відбувалося, продемонстрували в одній із радянських кінострічок, а нині — під час екскурсій натхненно розповідають гіди. Кажуть, в основі цього давньогрецького міфу — унікальна традиція місцевого населення добувати жовтий метал за допомогою овечої шкури, на дні якої осідало змите в бурхливій гірській річці золото. Тим, хто цікавиться історією й мистецтвом, радять у жодному разі не обминати численних музеїв, де у великій кількості представлені артефакти із золота.
Утім, то не єдина дивина (щоправда, поки що мною почута, а не побачена). Ті ж, хто вже відвідував Тбілісі, Батумі, Кутаїсі, та ще й не раз, згадують про поїздки за враженнями в унікальні міста в печерах. Найзнаменитіші — Уплісцихе («Панська фортеця»), Вардзія, заснована за часів цариці Тамари тисячу років тому, монастир ассирійського просвітителя Давида Гареджа.
— У них печери знамениті не тільки містами. Є й ціла система підземель із ріками, озерами, казковими сталактитами, де особливо полюбляє бувати молодь, — поінформував активний спелеотурист із Києва Денис Дмитренко. — Я з друзями дуже добре знаю печери в Солотвино на Закарпатті та кілька на Тернопільщині, а от грузинські тільки почав освоювати. Найбільше їх у них на заході. Вже ознайомлювався з каньйонами й печерами Сатаплія, де зберігся відбиток сліду динозавра. Вчені підрахували, що ті створіння мешкали там 300 млн років тому. Як бачите — задовго до нас (сміється).
Нещодавно дізнався, що на курорті Цхалтубо, куди за радянських часів їздили лікуватися мої дідусь із бабусею, теж є печери глибиною в 1 км. Збираюся з друзями й там побувати. Взагалі Грузія ідеально підходить для пригодницької відпустки, коли встигнеш і зможеш підкорити високу гору, з вершини спуститися на дельтаплані, взяти участь у рафтингу по бурхливих річках чи велотурі дикими стежками, на конях можна подолати маршрут, прокладений караванами ще за часів Шовкового шляху. Аби все добре склалося, раджу зайти в один із численних православних храмів і помолитися. Вони пронизані Божим духом, величчю архітектури, фресок і мозаїк.
Враження — навігатор туризму
Серед зрозумілих усім слів зараз на узбережжях Батумі, Кобулеті, Урекі, Анаклії та їхніх околиць домінує слово «бум». Курортний сезон, що завирував ще в травні, вже по-справжньому став високим. Виявляється, серед гостей чимало тих, кого вже вважають постійними клієнтами. Вони знають про велику популярність Батумі, яке, до слова, є батьківщиною пана посла Михаїла Уклеби, тож ще задовго до літа бронюють житло.
Оглянувши діапазон пропозицій, зрозуміла, чому там завізно. Великий вибір готелів і готельчиків, хостелів, квартир задовольняє попит будь-яких візитерів відповідно до їхніх запитів і бюджету. Кажуть, вибір даху над головою такий же широкий, як і Батумі.
Гостям пропонують готелі сімейного типу або 2-, 3-, 4-зіркові міжнародних категорій за доволі демократичними цінами. П’ятизіркові готові забезпечувати будь-які побажання та вимоги клієнтів. Без смачних сніданків, що входять у ціну за проживання, ні на пляж, ні на екскурсії йти не радять.
Коли показали меню, що привезли із собою як сувенір, апетит у мене розігрався. Чого лишень там не було! Свіжоспеченого хліба тільки три різновиди: мчаді — кукурудзяний у формі балабушки, лобіані — начинений вареною квасолею з ароматними спеціями і, звісно ж, улюблений усіма нами хачапурі із сиром.
На закуску викладено всі різновиди грузинських сирів, овочеві, м’ясні страви із зеленню, горіхами та соусами ткемалі, баже, аджику. Назви десертів інтригують, а потім пробуджують бажання збігати на Бессарабський або Володимирський ринок у Києві подивитися, чи не привезли ще чурчхелу — горіхи, нанизані на нитку й обваляні в спеціальному тісті з виноградного соку з борошном. Із подібного, виявляється, готують ласощі пеламуші.
Кондитери звернули увагу, що грузинські національні десерти й солодощі переважно готують із фруктів та горіхів, а не так, як ми — з масла та яєць. Тому жирів там менше. Про сорти, назви, рецепти кави в меню теж сказано, тож коли захочете і зможете, їдьте, куштуйте, а ще й валяйтеся на пляжі, занурюйтесь у тепле Чорне море.
Любителі себе показати й на інших подивитися прогулюються новим бульваром, що простягнувся на 7 км на набережній і став однією з принад сучасного курорту. Батумі нинішній вважають центром розваг усього узбережжя. Протягом року там влаштовують велику кількість різноманітних мистецьких і спортивних заходів. Місцева публіка досі згадує концерти Пласідо Домінго, Хосе Каррераса, Стінга, Енріке Іглесіаса, Кріса Боті.
Хто зі знаменитостей незабаром до них приїде, поки що мені не розповіли. Сподіваюся, не менше про це, а й про усе нове, що звели в Батумі, Тбілісі європейські зодчі за час президента М. Саакашвілі, розповість глибокий знавець київської старовини, архітектор Галина Савчук. Їй діти до дня народження зробили презент: на вигідних умовах купили авіаквитки до Тбілісі й назад, тож пані взялася за складання туристичного маршруту, а де мешкатиме — підкаже Інтернет.
Той, хто не встиг осісти в Батумі, не залишиться на околицях цивілізації. За 25 км від нього живе і процвітає Кобулеті. Завдяки природним лікувальним особливостям, вологому клімату його визнають одним із найкрасивіших, найкомфортніших курортів, де спокійна атмосфера, багатий приморський парк, бари, кафе, ігрові майданчики. Готелі теж нові, з усіма зірочками. Запрошують приїжджих і сімейні готелі.
Перетворення не обминули прибережну Анаклію з фортецею 1703 року. Нині це — курорт, що швидко розвивається й уже став туристичним центром, де влаштовують фестивалі, конкурси.
Коли починають говорити про не дуже відоме нам Урекі й згадують про єгиптян, греків, індійських йогів, одразу зацікавлюєшся: що там такого дивного? Виявляється, магнітний пісок, подібного якому немає у світі. Лікувальні властивості магнітної енергії вони якраз знають давно, бо позбавлялися багатьох хвороб. Прибережний пісок знімає запалення, болі в суглобах, регенерує тканини, зміцнює імунну систему. Цим, а також чистим морем приваблює численних відпочивальників.
Гостинні господарі готелів сімейного типу знайомлять із грузинськими звичаями, кухнею, вином, безкінечними тостами під час надімі — святкового застілля. Один із них я почула від колеги Володимира Царука, який уже не один раз прочісував усю Грузію. Тост звучить так: «Гагвімарджос!», тобто: «За нашу спільну перемогу!»
Київ і Тбілісі хоч і не міста-побратими, але між собою схожі
— Ми любимо приймати гостей, але раді, коли наші співгромадяни теж удома не засиджуються, — розповідає пан Михаїл Уклеба. — В Україну прилітають і з туристичними групами, і самостійно. Зазвичай починають мандри з Києва. Тут стільки всього цікавого, що, думаю, скоро за статистикою наші показники зрівняються.
Я хоч і недавно працюю в Україні, але дещо вже побачив і полюбив. Аби все оглянути, а потім розказати, треба чимало часу. Подобається ваша столиця, особливо її старовина. Коли гуляю Подолом, де що не вулиця, то історія, дізнаюся і про походження їхніх назв, приміром Верхній і Нижній Вал, і про зодчих, котрі зробили їх мальовничими. Там кожний квартал — пам’ятка, як, до слова, і в нас у Тбілісі. Знаю, що оберігати їх дуже непросто. Особливо складно відповідальним за це у такий напружений час.
Утім, упевнений, Європа, як і нам, підставить своє плече підтримки. Немарно ж однією з окрас вашої столиці є колона Магдебурзького права. Взагалі, кожна пам’ятка архітектури до себе притягує й вимагає особливої уваги. Хіба можна швидко ознайомитися, наприклад, із 400-літньою Києво-Могилянською академією? Щоправда, її ювілей відзначатимуть наступного року і тоді сюди приїдуть гості з усіх усюд, однак що там відбувалося протягом століть і хто там навчався, варто знати вже тепер. Взагалі, увагою хочу охопити весь Київ.
Це вже зумів зробити колишній тбілісець Гія Міміношвілі, відомий художник-кераміст, котрий досконало дослідив усі принади нашої «матері міст руських», бо з 1990-го мешкає тут і виховує двох синів.
Від нього я дізналася, що активними пропагандистами свого й українського туризму є члени грузинського земляцтва в Києві. Тепер я знаю, що в церкві Всіх Святих на території Києво-Печерської лаври щонеділі відбувається служба грузинською мовою. Для цього періодично прилітає священик. Парафіяни доволі добре ознайомилися з усією Лаврою, тому для своїх гостей як гіди-професіонали проводять там екскурсії. Вони вважають комплекс не лише важливим релігійним осередком, а й основою основ, туристичним центром.
— Не було такого, аби хтось зі знайомих, прилетівши до Києва, не пішов у Лавру, — поділився пан Гія. — Завжди їх вожу також у Софію, Михайлівський Золотоверхий, до Золотих воріт. Звідти йдемо до мого улюбленого Історичного музею, місця, де стояла Десятинна церква, а з Пейзажної алеї показую Поділ із його церквами, монастирями, Дніпро. Всім хочеться туди спуститися, тож і вирушаємо через Андріївський узвіз, не обминаючи його художніх галерей, Музей Івана Кавалерідзе, Михайла Булгакова.
Особливо публіці подобається своєю незвичністю Музей однієї вулиці та Музей-аптека. Обійшовши всю Контрактову площу, наслухавшись міфів і легенд, тільки тоді сідають відпочивати. Якщо в Києво-Могилянській академії є виставка, я обов’язково туди йду хоч сам, хоч із ким, адже зазвичай там представляють твори авангардного мистецтва.
Оце дивлюся на Гостинний двір, і душа болить, — продовжує митець. — Куди поділася чудова бібліотека, що там була під опікою «Укрпроектреставрації»? Скільки цікавого я там розшукав і прочитав. Сподіваюся, що все-таки відновлять статус Гостинного двору як пам’ятки архітектури та містобудування національного значення. Там можна відкрити такий музей, що черги з відвідувачів стоятимуть. Треба перейняти досвід у французів, голландців, інших європейців. Тоді й унікальна бібліотека зі своїми фондами повернеться. Вона ж там була понад два десятиліття.
Звісно, туристам про це не розказують. Та вони й самі не розпитують, бо споруда стоїть обгороджена високим парканом. Їм пропонують, гуляючи центром столиці, віднайти подібність із Тбілісі. Виявляється, вулиці Трьохсвятительська, Прорізна своїм колоритом, архітектурними стилями, бруківкою ідентичні з вулицями грузинської столиці. А район Татарки, як говорить Гія Міміношвілі, своїм рельєфом, затишною атмосферою, дерев’яною церквою, розташуванням будинків нагадує тбіліський район Сололакі.
Що ж, аби переконатися в цьому, варто вирушити в Тбілісі. Там, кажуть, зустрічають фразою «Гвестумред!» — «Ласкаво просимо, будьте нашим гостем!» У нас також справжніх друзів вітають щиро.
Олена СЕДИК
