— Чому Регіональна конференція в Європі називається «Пекін+25»?
— Конференція ООН, яка відбулася 1995 року в столиці Китаю, отримала назву «Пекінська». Її підсумковий документ, відповідно, увійшов до історії як Пекінська платформа дій. І це добре знаний документ як у професійному середовищі, так і серед громадських організацій у різних країнах, зокрема в Україні.
Пекінська конференція стала однією серед низки відповідних заходів ООН, які розпочалися ще 1975 року. У той період питання боротьби за права жінок були дуже актуальними. Вони не вирішувалися «автоматично», за них потрібно було боротися, і міжнародна спільнота зосереджувалася на цьому.
Для України Пекінська конференція була дуже важливою. Якщо на попередніх трьох українські жінки входили до спільної делегації СРСР, то тепер вони представляли незалежну державу. А от очолював делегацію чоловік — тодішній віце-прем’єр Іван Курас, бо жінок на відповідних посадах у нас ще не було. Паралельно відбувався й Форум неурядових організацій, в якому брала участь велика група громадських активісток. Я також була серед них.
Після Пекіна всесвітніх конференцій щодо становища жінок більше не проводилося. До певної міри це було пов’язано з тим, що Пекінська платформа дій окреслила досить широкі та важливі питання, втілення яких мало позначитися на розвитку державної гендерної політики в різних країнах.
Але чи всі вони виконані і чи втратили актуальність на тепер? Сьогодні ми підсумовуємо зроблене, «Пекін+25» — це своєрідний тренд, який символізує і зміни, що відбулись, і наступні завдання.
— Якими були основні цілі Пекінської платформи дій?
— Серед головних можна назвати 12 цілей. Вони концентруються навколо таких тем: «Жінки та бідність», «Освіта та професійна підготовка жінок», «Жінки та охорона здоров’я», «Насильство щодо жінок», «Жінки і збройні конфлікти», «Жінки і економіка», «Участь жінок у роботі директивних органів і в процесах прийняття рішень», «Інституційні механізми поліпшення становища жінок», «Права людини, жінок», «Жінки та засоби масової інформації», «Жінки та навколишнє середовище», «Дівчата».
Світ розвивається і багато питань вирішуються. Однак жодна зі згаданих цілей не втратила актуальності за ці 25 років. Причому йдеться і про країни, які розвиваються, і про розвинені країни.
— Чому так відбувається?
— Втілення цілей зачіпає глибинні процеси суспільного розвитку. Належні зміни потребують необхідних ресурсів, а також подолання багатьох традицій, історичних особливостей та стереотипів.
Наприклад, тема жінок і бідності. Ми вже багато років говоримо про фемінізацію бідності. Серед людей, які отримують найнижчу зарплату і живуть на межі злиднів, відсоток жінок значно перевищує чоловіків. Із цим пов’язані розриви в оплаті за рівну працю між жінками і чоловіками, так звані гендерні розриви. Поки що ситуацію не вдається кардинально змінити.
Говорячи про освіту та професійну підготовку жінок, ми маємо згадати про те, що досі існують заборони на професії для жінок.
Жінки та охорона здоров’я. Йдеться не тільки про питання материнства та репродуктивних прав, дитячої та материнської смертності, але й про питання здоров’я нації в цілому. Це також залишається актуальним.
Наступна тема — насильство щодо жінок. Є домашнє насильство, від якого здебільшого потерпають жінки. Гендерно зумовлене насильство — це насильство, обумовлене статтю. Питання сексуальних домагань і зґвалтувань. Питання примусових і ранніх шлюбів, інші види насильства.
Для України є дуже актуальною тема жінок і збройних конфліктів. 5 років ми боремося з агресією проросійських найманців на Сході України та дипломатичними інструментами — з окупацією Криму. І знаємо, що серед цивільного населення від війни найбільше страждають жінки. І ми підтримуємо позицію ООН про необхідність залучати якомога більше жінок до миротворчих процесів, вирішення конфліктних ситуацій.
Не менш важливою залишається й тема жінок та навколишнього середовища. Вона також порушувалася під час Регіональної зустрічі в Женеві. Змінюється клімат, змінюється ландшафт, змінюється економіка, змінюються джерела води, джерела їжі.
Давайте не забувати, що велика частина населення планети займається сільським господарством, а воно залежить від клімату. Ці кліматичні зміни, проблеми, пов’язані з погіршенням стану навколишнього середовища, сьогодні відчуває й Україна. Один Чорнобиль чого вартий для нас!
Є багато питань у темі жінок та економіки. Жінки недостатньо залучаються до процесів управління, зокрема підприємствами. Тож невипадково в Україні привертають увагу до важливості ухвалення закону щодо гендерних квот при формуванні наглядових рад, керівних органів державних підприємств.
— Однак останнім часом на керівних політичних посадах у нашій країні жінок значно побільшало.
— Лише через 22 роки після Пекіна в Україні була виконана одна з рекомендацій Конференції про покладання функцій голови національного механізму забезпечення гендерної рівності на посадову особу максимально високого рівня.
2017 року такими функціями було наділено віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Тоді це була Іванна Климпуш-Цинцадзе, сьогодні — Дмитро Кулеба. А також запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики.
Однак інституційний механізм ще не працює повною мірою. Лише в 53 центральних органах виконавчої влади з 66 призначені уповноважені особи-координатори з гендерних питань, хоча це передбачено Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Так само не в усіх обласних держадміністраціях — відповідальні особи в 22 з 25. Замало інституалізованих форм співпраці з громадянським суспільством, насамперед із жіночими організаціями. В країні відбувається кадрове перезавантаження влади, тому цей інституційний механізм необхідно зміцнювати.
— Чи багато проблемних для України питань висвітилося завдяки Регіональній європейській зустрічі «Пекін+25»?
— Знаєте, попри проблеми та недоліки Україна задіяла дуже багато позитивних змін після Пекінської конференції. Готуючись до Женевської зустрічі, ми змогли це оцінити. 2005 року було ухвалено Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Так, нам потрібні були 10 років для цього, але законодавчі зміни відбулися. Невдовзі в нашій країні почали розробляти Національні плани дій, а потім Державні програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Гендерна політика стала вагомою складовою державної політики. Ми почали займатись антидискримінаційною експертизою, гендерно орієнтованим бюджетуванням, питаннями протидії сексизму, посиленням обізнаності у сфері прав жінок і гендерної рівності. Ми подбали про інтеграцію гендерної політики в різних сферах. Досягнень справді дуже багато, вони є результатом тісної співпраці держави з громадським сектором.
У Женеві я мала виступ на сесії, присвяченій проблемам освіти, і розповідала про те, що вже п’ятий рік поспіль ми здійснюємо антидискримінаційну експертизу шкільних підручників, розробили з цього приводу методичні рекомендації. Така наша практика дуже зацікавила колег з інших країн.
Однак серйозним пробілом залишається наше невміння добре презентувати себе на субрегіональному, на регіональному і міжнародному рівнях. Хоча наш досвід уже можна поширювати! І це той урок, який ми винесли з Женевської зустрічі.
Інший серйозний висновок стосувався підтримки громадських організацій. В Україні сформовано сильне громадянське суспільство, активність та експертний потенціал багатьох громадських структур є потужними. Але, на відміну від багатьох інших країн, у нас немає фінансової підтримки громадських організацій з боку держави. Хоча неправильно покладатися суто на волонтерську роботу.
Під час підготовки до зустрічі «Пекін+25» ми побачили, що серйозними залишаються гендерні стереотипи. Що наявність гендерних компетенцій не є обов’язковою умовою для прийняття на державну службу. Що у нас немає сталої системи підготовки кадрів у цій сфері, що гендерні курси та програми не включені до системи підготовки всіх фахівців і ми лише започатковуємо роботу з формування гендерних компетенцій у фахівців сектора безпеки та оборони.
А також ми побачили, що протидія гендерно обумовленим перетворенням, намагання їх ліквідувати та скасувати закони, які гарантують гендерну рівність, спроби ліквідувати структури, які цим займаються, — все це не є винятково українськими проблемами. Вони притаманні й іншим країнам регіону, тож ми маємо згуртовуватись і разом їх долати.
— Як на Регіональній європейській зустрічі працювала українська делегація?
— Її очолював Постійний представник при відділеннях ООН та інших міжнародних організацій у Женеві Юрій Клименко. Я була заступницею керівника делегації. До неї також входили заступник міністра соціальної політики Сергій Ніжинський, директорка Департаменту міжнародних організацій Міністерства закордонних справ Євгенія Філіпенко, голова Національної ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська.
Також брав участь Олексій Жмеренецький — народний депутат України, співголова міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» у Верховній Раді. Були представники міжнародних організацій — ООН «Жінки», ПРООН, дуже велика делегація неурядових організацій.
Україна була добре візуалізована. Громадські організації мали український стенд, де постійно тривав діалог з учасницями з інших країн. Презентували себе під час регіональних зустрічей, виступів. Український інститут, створений у структурі Міністерства закордонних справ, організував захід, присвячений просуванню питань гендерної рівності через сучасне мистецтво.
Були й інші заходи, робота дуже активно велася в кулуарах. Ми мали двосторонні зустрічі з делегаціями Швейцарії, Білорусі, Узбекистану, Молдови, Німеччини, Австрії, інших країн, з віце-прем’єром Киргизстану. Ми підкреслювали, що наша держава як член Організації Об’єднаних Націй готова докладати всіх зусиль у сфері забезпечення гендерної рівності.
— На зустрічі в Женеві Україна представила Національний звіт, присвячений виконанню положень Пекінської платформи. Хто його готував?
— Цей Звіт готував український уряд. Інформацію, матеріали до нього надавали всі центральні органи виконавчої влади. Паралельно коаліція громадських організацій підготувала свій Звіт. Це дуже важливо, що громадянське суспільство виступило згуртовано в цьому процесі. І їхній Звіт з’явився вже перед самою Регіональною зустріччю, тож містив найсвіжішу інформацію.
Наприклад, там відображені результати виборів до парламенту, після яких рівень представництва жінок у Верховній Раді зріс із 12% до 20,5%. У доповіді громадських організацій міститься понад 150 рекомендацій уряду, Верховній Раді, громадським, міжнародним, донорським організаціям — що потрібно робити для подальшого впровадження Пекінської платформи. Українські громадські організації переклали свій Звіт англійською мовою, надрукували та поширили його на зустрічі. Це було дуже добре!
— Під час Женевської зустрічі актуальності набуло питання щодо необхідності встановлення балансу між жінками різних вікових груп. Чим це зумовлено?
— Один зі слоганів, під яким проходила конференція, — Generation Equality — «Рівність поколінь». Це справді дуже актуальне питання. З одного боку, воно пов’язане з ейджизмом — дискримінацією за ознакою віку. Така дискримінація може стосуватись і молоді, і старших людей. А для гендерної політики дуже важливо, щоб думка людей різних вікових груп була почута, їхні інтереси враховані.
Важливою є наступність поколінь. Питаннями гендерної рівності займається багато досвідчених фахівчинь у цій сфері, але тепер до неї приходить і чимало активної молоді. Важливо, щоб жінки старшого віку, які працюють у громадських організаціях, передавали свій досвід наступницям і ці процеси були сталими.
Водночас люди старшого віку теж мають величезну купу питань. Наприклад, є Всесвітня організація вдів. Не в усіх країнах вдови мають повні майнові права, тож цим питанням опікуються громадські структури.
В Україні немає таких проблем, проте ми маємо, наприклад, ті, що пов’язані з умиранням села. Тому що сьогодні в українських селах здебільшого мешкають жінки старшого віку. Всі ці питання не повинні залишатися поза увагою.
— Де і коли відзначатиметься 25-річчя ухвалення Пекінської платформи? Які ще гендерні ювілеї припадають на 2020 рік?
— Наступного року ми відзначатимемо багато ювілейних дат. Про 25-річчя Пекінської платформи йтиметься під час 64-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок, яка проходитиме 9–20 березня в Нью-Йорку. В цей час там традиційно відбуваються такі заходи.
У 2020 році буде також 20 років ухвалення Резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки. Мир. Безпека». Відзначатимемо 10 років створення ООН «Жінки». П’ять років — відколи були прийняті «Цілі Сталого Розвитку», які є амбітними для всього світу. І де Ціллю № 5 є гендерна рівність.
Також виповниться 15 років Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Ювілейні дати — це гарна нагода розповісти про зрушення, які відбуваються, а заразом подбати і про нові плани, спрямовані на вирішення наявних проблемних питань.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
