Свій недобрий внесок у зростання кількості інвалідів додали бойові дії на Сході України, де щодня калічаться як військові, так і мирні жителі. Про це розповіла в Полтаві Юлія Шипілова, яка тимчасово виконує обов’язки директора програм Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні.
В обласному центрі обговорювали проблеми створення для інвалідів безбар’єрного середовища, що є запорукою участі українців з обмеженими фізичними можливостями у суспільно-політичному житті. Зокрема, доступності до політичного та виборчого процесів.
Саме з цих питань на Полтавщині реалізували пілотний проект, який мав на меті не лише вивчити діяльність регіональної влади щодо полегшення життя інвалідам, але й спонукати владу до практичних заходів щодо створення умов для повноцінного життя інвалідів.
Взяти участь в обговоренні цього дуже важливого для суспільства питання до Полтави спеціально приїхав Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Адміністрації Президента України Валерій Сушкевич.
«Полтавщина може стати взірцем того, як вирішувати проблеми доступності. Основа співпраці тут — постійний діалог з організаціями людей з інвалідністю, щоб чути їх проблеми.
Це особливо вражає на тлі ситуації, коли попри ініціативи Президента України профільні відомства на рівні держави не поспішають впроваджувати нормативи доступності, зокрема у процесі підготовки до виборів. Тому ваша область може бути базою для напрацювання маси проектів доступності європейського зразка, які стануть неоціненним дороговказом для всієї України...» — зазначив столичний гість, відкриваючи захід.
Правда, як стало зрозуміло з доповіді Ю. Шипілової, така висока оцінка полтавській владі прозвучала з вуст Уповноваженого Президента України певним авансом. У залі неодноразово як приклад байдужого ставлення місцевих чиновників до інвалідів переказували історію полтавської жінки-інваліда, яка 15 років не могла вийти з власної квартири, бо пересувається лише на інвалідному візку. А сходи в багатоповерхівці, де вона мешкає, не обладнані пандусом.
Коли терпець у нещасної пенсіонерки увірвався від незлічених за ці роки відписок чиновників, вона власним коштом збудувала пандус з окремим виходом зі своєї квартири на першому поверсі. На що витратила майже 70 тисяч гривень своїх заощаджень.
Попередньо зібравши всі дозвільні документи, жінка замовила проект на невелику прибудову та пандус. Але одна із сусідок поскаржилася на неї до обласної Державної архітектурно-будівельної інспекції. Її спеціалісти, котрі зазвичай дуже мляво і неохоче реагують на повідомлення про самовільну забудову на вулицях міста, виявили нечувану оперативність та швидко покарали жінку, оштрафувавши інваліда на сім тисяч гривень, причепившись до якоїсь дрібниці.
А точніше, до того, що поміж обов’язкових 55 (!) дозвільних документів та всіляких довідок, які зібрала інвалід, щоб прибудувати простий пандус, не виявилося ще одного якогось папірця.
Випадок у Полтаві набув широкого резонансу в Україні. І не в останню чергу завдяки втручанню В. Сушкевича. Після того як громадськість стала на бік жінки-інваліда та вголос засудила дії байдужих чиновників, ті таки скасували своє рішення та повернули гроші обділеній долею полтавці. До речі, керівника ДАБІ днями правоохоронці самого спіймали при отриманні хабара за видачу дозволу на будівництво...
Але це лише поодинокий випадок, який стосується проблем однієї людини з обмеженими фізичними можливостями. А активісти Міжнародної фундації виборчих систем протягом січня-квітня 2016 року системно вивчали на Полтавщині питання, які можуть допомогти виявити больові точки у відносинах людей з інвалідністю та влади і суттєво обмежити права більшості калік. У тому числі реалізацію їхнього конституційного права на участь у виборчому процесі.
Протягом майже чотирьох місяців активісти IFES вивчали рівень доступності інфраструктури для інвалідів на Полтавщині. Зокрема, обстежили 1269 об’єктів — закладів освіти, охорони здоров’я, культури, адміністративних будівель тощо.
Висновки зробили невтішні: більшість пристосувань, що начебто мають полегшити життя інвалідам, зроблено з порушенням будівельних норм і стандартів. А деякі з них навіть узагалі небезпечні для життя людей, котрі не можуть самостійно рухатися.
Кричуща ситуація виявилася під час вивчення доступності виборчих дільниць для інвалідів. Активісти перевірили майже півтори тисячі виборчих дільниць у різних районах Полтавщини, зокрема в сільській місцевості. Результати красномовно свідчать, що державні органи та органи місцевого самоврядування, схоже, не мають наміру створювати на дільницях умови для того, щоб вони стали доступними для людей з інвалідністю.
Інакше як розцінити те, що з вищезазначеної кількості виборчих дільниць лише три (!) виявилися повністю доступними для людей з обмеженими фізичними можливостями. Решта або взагалі недоступні через відсутність пандусів, підйомників, спеціально обладнаних туалетів, необхідних покажчиків тощо, або доступні тільки частково.
«Наша перевірка довела, що людям з інвалідністю дуже важко дістатися до виборчих дільниць і проголосувати самостійно.
У державному реєстрі виборців такі люди, як правило, помічені трьома літерами — «НСП» (не можуть самостійно пересуватися) і їм надається можливість проголосувати на дому.
Міжнародна практика свідчить, що люди повинні мати рівні можливості доступу до виборчих дільниць, а не чекати вдома, доки хтось дозволить собі прийти до них і надати можливість реалізувати їхнє конституційне право», — зазначила Ю. Шипілова.
Між нами та вами — лише одна мить...
На нараду запросили й тих, заради кого, власне, зібралося у просторій залі Полтавської ОДА керівництво області та всіх районів Полтавщини. Інваліди, яких попросту називають «спинальниками» і котрі, не змірившись з вироком долі, присвятили себе громадській діяльності, приїхали до обласного центру з Горішних Плавней (колишній Комсомольськ), Кременчука, Карлівки тощо.
Ірина Твердохліб, заступник голови обласного комітету доступності, прикута до інвалідного візка вже 23 роки, висловила своє ставлення до проблеми з доступністю. До речі, з її ініціативи влітку цього року у Полтаві чиновників обласної та міської рад всадили в інвалідні візки, щоб ті побували у «шкурі» візочників і спробували на інвалідних колясках потрапити до державних установ, магазинів тощо. І навіть наважитися з’їхати у підземні переходи, а потім вибратися звідти крутими сходами на вулицю.
Вражень посадовці того дня набули, як кажуть, на все життя. І. Твердохліб зазначила, що останніми роками влада зглянулася на проблеми інвалідів на Полтавщині і намагається виправити ситуацію. Перш за все — полегшити для них доступність до громадських місць торгівлі, відпочинку, лікарень, транспорту тощо. Але зроблено далеко не все, що можна було б зробити. Й нині сотні візочників безвилазно сидять по своїх квартирах, бо не можуть із них виїхати на вулицю.
А якщо таки виберуться за поріг, то не дадуть собі ради на дворі, де скрізь перед ними на перешкоді стають високі бордюри, розбиті тротуари, недоступний громадський транспорт без пандусів та з недоброзичливими водіями та кондукторами.
Жінка завершила свій виступ словами, які ще довго «висіли» у гнітючий тиші зали. Звернувшись до присутніх, І. Твердохліб попросила чиновників, від яких залежить полегшення життя інвалідів, пам’ятати, що між ними і людьми з інвалідністю — всього одна мить. Мовляв, сьогодні ви здорові, самовпевнені і сповнені планів на майбутнє, а завтра і для вас усе в житті може миттєво і непоправно змінитися на гірше...
Про те, як живеться інвалідам у сільській місцевості, розповіла жінка-візочниця з райцентру Карлівка. Проблем у тамтешніх інвалідів набагато більше, ніж у їхніх товаришив по нещастю в обласному місті. За її словами, місцеві працівники соціальних служб узагалі не розуміють прагнення інвалідів до безбар’єрного життя.
Якось жінка спробувала дізнатися у відділі соціального захисту, коли ж нарешті будуть установлені пандуси там, де необхідно інвалідам. Їй відповіли, що таких активних, як вона, у них немає... Інваліди у райцентрі переважно сидять по хатах та квартирах, а коли їм щось потрібно, до них приходять соціальні працівники.
Можливо, тому, припустила активістка з Карлівки, коли у сусідньому з райцентром селі Климівка ремонтували місцевий клуб, витративши на це з бюджету майже 700 тисяч гривень, не знайшли кількох тисяч для облаштування пандуса.
Тож інваліди, які пересуваються у колясках, не можуть потрапити до середини приміщення, де зазвичай розміщують єдину в селі виборчу дільницю. Через це їм доводиться голосувати вдома. А це дуже принизлива процедура, констатувала жінка.
«До тебе додому приходять чужі люди, видають бюлетень і безцеремонно тичуть пальцем, вказуючи навпроти прізвища якого кандидата ти мусиш поставити галочку. І ставити таки доводиться, адже ти не можеш вийти з кімнати, у тебе вдома немає кабінки для голосування, — розповіла представниця інвалідів райцентру.
Більш того, у селі або навіть у райцентрі ти, як безпомічна людина, повністю залежиш від тих, хто до тебе прийшов зі скринькою. Адже таких «ходоків», як правило, добирають із соціальних працівників. Сьогодні ти відмовишся проголосувати, як тобі наказують, а завтра доведеться звертатися по допомогу саме до них...»
Активісти IFES зазначили, що проблема доступності для людей з інвалідністю, за результатами їхніх досліджень, характерна не тільки для Полтавської області, але й для всієї України. До речі, констатували на нараді, на Полтавщині вона не найгірша порівняно з іншими регіонами.
Аналіз доступності для інвалідів виборчих дільниць, які у нас зазвичай облаштовують у школах, ПТУ, клубах, Будинках культури тощо, показав і те, що ці приміщення недоступні для інвалідів не лише під час виборів, але й у повсякденному житті. Тому влада має постійно турбуватися про те, щоб люди з обмеженими фізичними можливостями мали змогу користуватися громадським транспортом, закладами харчування, безпечно пересуватися вулицями, самостійно відвідувати бібліотеки, заклади культури, школи, лікарні, суди тощо.
Аби таке стало реальністю, вже досить розмов, а слід почати конкретну роботу з полегшення життя тим, кого воно щодня випробовує на міцність. І хто фізично немічний, але сильний духом і прагне повноцінного життя.
* * *
Почуте та побачене на нараді, схоже, таки справило враження на керівництво Полтавщини. Голова Полтавської ОДА Валерій Головко зазначив, що хоча за півроку з часу моніторингу активістами ситуації на Полтавщині з доступністю для інвалідів у районах чиновники таки заворушилися і ситуацію почали виправляти, роботи вистачить усім на найближчі 2-3 роки. Тим більше що йдеться про школи, лікарні, заклади культури, соціальної сфери, в яких найчастіше розміщаються виборчі дільниці. А тому мова не лише про вибори, а й про щоденне буття людей з особливими потребами.
«Йдеться про життя людей, які мають певні обмеження, проте мають повне право на повноцінне існування. І ми з вами повинні забезпечити його, — наголосив В. Головко. — Найгірше тут — байдужість. Я хотів би, щоб ви вийшли з цієї зали небайдужими і змінили ставлення до наших земляків — людей з інвалідністю. Наше завдання — виправити ту ганебну ситуацію, що існує. Ми повинні взяти домашнє завдання, яке зробили експерти в рамках проекту і зробити його нашим пріоритетом у роботі...»
І розпорядився, аби його заступники, оцінюючи результативність діяльності голів РДА, у майбутньому обов’язково враховували те, як у районі створюються необхідні умови для людей з обмеженими фізичними можливостями. А на керівників районів, які нехтують цим напрямком роботи, готувати подання на негайне звільнення з посади...
А голова Полтавської облради Олександр Біленький, якого дуже зачепила історія жінки-інваліда з Полтави, котру оштрафували за її прагнення дихати свіжим повітрям, до того ж вона мала для облаштування пандуса збирати понад півсотні різних дозволів, заявив, що особисто проведе експеримент у трьох районах Полтавщини. Тобто спробує сам отримати дозвіл на прибудову пандуса, щоб переконатися, чи зможе він, здорова людина, пройти всі ці «кола пекла» і зрозуміти механізм і логіку роботи наших чиновників.
«Давайте додамо сюди ще недосконале законодавство та бюрократичні процедури — і матимемо нестерпне життя для людини з інвалідністю. Отримати 55 узгоджень, аби прибудувати пандус, важко і людині без інвалідності, — констатував О. Біленький. — За моєї ініціативи активно працює робоча група, до якої увійшли представники громадських організацій людей з інвалідністю. Наше завдання одне — не чекати законів або вказівок зверху, а відшукати реальний механізм спрощення бюрократичних процедур...»
...Недавно Україна зробила черговий крок назустріч цивілізованому ставленню до людей з обмеженими фізичними можливостями. Після якого їх уже не називатимуть образливим словом «інвалід». Принаймні на офіційному рівні.
Згідно з підписаним Президентом України Законом «Про внесення зміни до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї», ухваленим Верховною Радою 7 вересня 2016 року, вносяться зміни до офіційного перекладу українською мовою Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу.
Зокрема, термін «інвалід» замінюється на «особа з інвалідністю». Експерти зазначають, що реалізація цього закону в Україні та приведення національного законодавства, що регламентує питання, які стосуються осіб з інвалідністю, у відповідність зі світовими стандартами дозволить коректно і недискримінаційно ідентифікувати людей, які втратили дієздатність, загальноприйнятим у цивілізованих країнах терміном «особа з інвалідністю».
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
