* * *
Війна на Донбасі справді оголила дуже багато непростих проблем, які тепер болять нашому суспільству. Приміром, фінансування пільг із виснаженого війною бюджету. Як тим, хто вижив у бойні із сепаратистами, так і сім’ям тих, чиї родичі наклали голови у боротьбі за цілісність України. Уряд начебто потурбувався про гарантії: 27 травня 2015 року Кабмін виділив мільярд гривень на закупівлю житла для учасників АТО та сімей загиблих воїнів. Одночасно профільним міністерствам доручили невідкладно розробити відповідні бюджетні програми та забезпечити потрібне фінансування.
«Швидко, в прозорому режимі, закуповувати житло, щоб ми до вересня вже забезпечили перший етап», — поставив тоді завдання голова уряду Арсеній Яценюк.
Крім цих грошей, урядовці знайшли можливість із державної скарбниці виділити додатково ще 140,5 млн грн на забезпечення житлом військовослужбовців. Тепер у Міноборони стверджують, що виділених грошей достатньо, щоб закупити понад три тисячі квартир.
«Ефективне та цільове використання цих коштів дасть можливість у 2015 році збудувати та придбати 3058 квартир, у тому числі 2907 — за бюджетні кошти та 151 квартиру — за небюджетні», — повідомила днями начальник управління комунікацій та преси Міноборони підполковник Оксана Гаврилюк.
При розподілі грошей на придбання житла для учасників АТО окремим рядком прописано витрати на забезпечення сімей тих, хто не повернувся з поля бою. Зокрема, Міністерство соціальної політики України виділило 300 мільйонів гривень на забезпечення житлом сімей загиблих учасників антитерористичної операції. Про це розповів на своїй прес-конференції 11 вересня 2015 року заступник міністра соціальної політики Василь Шевченко.
Отже, держава начебто справді подбала про те, щоб родини загиблих учасників АТО, які не мають житла або потребують покращення умов проживання, не залишилися без даху над головою, і виконала свій обов’язок перед такими сім’ями. Але від закарбованого на папері до зробленого в житті у нас часто дуже далека відстань, яку іноді не можуть подолати навіть ті учасники бойових дій, які повернулися живими з окопів на сході країні і ще можуть постояти за себе у суперечках щодо пільг із чиновницьким братством.
А от пригнічені горем члени родин загиблих воїнів, котрі, втративши годувальників, залишилися сам на сам із житловою проблемою, далеко не завжди можуть розраховувати на те, що дах над головою їм забезпечать відповідно до закону та обіцянок уряду.
Про це днями говорили на спеціальній нараді у Полтавській облдержадміністрації, де аналізували забезпечення сімей загиблих в АТО воїнів житлом. Полтавщина вже дорого заплатила за криваве протистояння на Сході України. На сьогодні у Книзі пам’яті, яку ведуть в обласній раді, можна знайти 102 прізвища найкращих синів Полтавщини, які загинули у боях або померли від ран.
Уперше з проблемою виділення житла родині загиблого учасника АТО громадськість області зіткнулася на самому початку антитериростичної операції, коли на під’їзді до Слов’янська бойовики розстріляли групу бійців полтавської «Альфи». Тоді загинув капітан Геннадій Біліченко і було поранено двох його товаришів. На похорон до Полтави приїхав сам тодішній віце-прем’єр-міністр України Віталий Ярема. Можливо, це якимось чином посприяло тому, що родині загиблого офіцера доволі швидко влада обласного центру виділила квартиру.
На жаль, перша жертва гібридної війни не стала останньою: на Полтавщину продовжували надходити чорні звістки про загибель інших краян. Якщо організацію похорону героїв брала на себе влада та командування частин, в яких вони служили, то вирішення проблем із житлом для сімей загиблих розтягнулось у часі.
На нараді начальник управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Олександр Панков повідомив, що в області вже обстежено житлові умови 92 родин учасників АТО, які загинули на Сході України. За результатами аналізу на Полтавщині 22 родини потребують поліпшення житлових умов і 21 родину вже взято на квартирний облік.
Забезпечення житлом родин загиблих здійснюється за бюджетною програмою «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання житла в житлових будинках, що прийняті в експлуатацію, та на вторинному ринку». Згідно з цією програмою на придбання житла сім’ям загиблих бійців Полтавщини виділили 7,1 мільйона гривень. Із цієї суми по районах області вже розподілили 4,6 мільйона гривень. Їх планують витратити на придбання житла для 12 сімей.
В області створено комісію з питань забезпечення житлом учасників АТО, зокрема бійців, які отримали інвалідність у результаті бойових дій, та родин полеглих захисників. На черговому засіданні комісії минулого тижня було вирішено виділити 1,2 мільйона гривень для забезпечення житлом чотирьох сімей у Зінківському та Гадяцькому районах.
Це — перспективи. У реальності на сьогодні на Полтавщині житло отримали всього п’ять родин загиблих учасників АТО — у Кременчуці, Комсомольську, Миргороді та Полтаві. Решті, очевидно, доведеться чекати житла невизначений час, бо перешкоджає цьому чимало бюрократичних перепон. У тому числі заплутаний і занадто складний механізм виділення грошей на придбання квартир родинам загиблих учасників АТО і навіть постановку їх на чергу, зокрема в сільській місцевості. Як дізналися чиновники ОДА, восьми родинам загиблих воїнів у сільрадах відмовили у постановці їх на чергу на отримання житла.
«Там не ведеться будівництво, як у містах, — пояснив кореспонденту «ДУ» О. Панков. — На квартирну чергу ставлять за місцем реєстрації. І згідно з порядком використання коштів, затвердженим Кабміном, гроші виділяють на придбання квартири саме на тієї адміністративній одиниці, де зареєстровано родину загиблого учасника АТО. А ми повинні прийняти куплену квартиру у власність і за затвердженим порядком передати родині.
У великих містах давно існують квартирні черги і там немає проблеми, пов’язаної з їхнім створенням. У містах обстежують умови проживання родин і в разі потреби одразу ставлять їх на чергу. У сільській місцевості ніколи не було таких черг, адже житлове будівництво централізовано там не ведуть: селяни самі зводять собі будинки. Тому для посадовців органів місцевого самоврядування утворення черги — своєрідний психологічний бар’єр, через що вони і не хочуть починати цю справу. А якщо немає черги на житло, немає начебто і проблеми...»
Чому б родинам загиблих просто не виділяти гроші на покупку квартир з розрахунку, приміром, середньої вартості одного квадратного метра у відповідному регіоні? У такому разі можна було б уникнути всіляких бюрократичних процедур, черг тощо. Певної відповіді на це на нараді не почули. Натомість говорили про занадто складну процедуру постановки на квартирну чергу.
Схема така: обласний військкомат надає до ОДА списки загиблих учасників АТО, обласні чиновники переправляють їх до райдержадміністрацій, де мають разом із сільрадами обстежити умови проживання родин загиблих. Потім ці списки з актами про обстеження повертають до ОДА, де приймають рішення про те, чи потребує родина житла. Якщо так, то рідним загиблого потрібно зібрати пакет необхідних документів і передати їх в облдержадміністрацію. Після чого вирішується питання постановки на чергу. Але це питання за належністю ухвалюють не в ОДА, а виконкоми міських та селищних рад. Приблизно таким складним шляхом надходять і гроші на придбання житла для сімей загиблих у АТО.
Цю занадто забюрократизовану процедуру можна було б виправдати, якщо б можна було б побачити результат, констатують громадські активісти, котрі взяли на себе тягар допомоги родинам загиблих учасників АТО. Так, Людмила Пономаренко — активіст Координаційної ради громадських організацій допомоги ветеранам і учасникам АТО — переконана, що систему надання житла родинам загиблих в АТО слід негайно змінювати.
«Я оцінюю цю ситуацію як катастрофічну! Проблема не нова і не можна її розглядати в контексті тільки учасників АТО. Як ми знаємо, крім учасників АТО, є ще пільговики з числа афганців, які теж ще не всі отримали житла. І зараз їх намагаються, так би мовити, пересварити між собою. Афганці обурюються тим, що учасникам АТО дають позачергово квартири, а вони, мовляв, чекають уже багато років, але житла так і не отримали. Торік так було з чорнобильцями тощо. Але ж пільг у них ніхто не забирав і не забере. Влада маніпулює за принципом: поділяй та володарюй...»
Громадська активістка переконана, що необхідно змінювати саму систему надання житла родинам загиблих воїнів: ця процедура повинна бути прозорою, не заплутаною, як нині, та швидкою. А для цього потрібен системний підхід і державницька позиція тих, хто відповідає за цю ділянку роботи.
«У держави до цього часу немає ефективної державної програми з надання житла військовослужбовцям. У тому числі добровольцям, яких зараз намагаються позбутися і замовчують узагалі, що вони брали участь в АТО. На мою думку, крім державної програми, повинна бути ще й обласна програма, до якої необхідно залучати кошти місцевих бюджетів, — переконана Л. Пономаренко. — Такого немає, ніхто не турбується про цих хлопців.
Те, що дали кілька квартир, скоріш нагадує окозамилювання, адже в процентному відношенні тих, хто потребує житла, значно більше. Перш за все це родини загиблих учасників АТО. І навіть цю категорію пільговиків держава не в змозі забезпечити. І ми маємо бити на сполох, щоб пільги з надання житла родинам загиблих стали реальністю, а не просто були прописані на папері. Не допустити того, щоб родини загиблих ходили по інстанціях і оббивали пороги...»
Процес надання житла родинам загиблих, констатує Л. Пономаренко, ускладнюють чимало бюрократичних процедур, до яких у нас звикли і без яких чиновники не уявляють своєї роботи. Громадські активісти пропонують сім’ям загиблих в АТО надавати цільові безпроцентні кредити на покупку житла під гарантії держави. Можна за бажання знайти й інші шляхи, які прискорять реалізацію права на отримання житла родинами загиблих героїв. Проте каже активістка: «Зараз усі зайняті виборами: одні вже йдуть, інші ще не прийшли, а родини загиблих кинуті напризволяще. Я навіть не можу спрогнозувати, коли всім, хто потребує і має право, нададуть житло...»
На нараді своє слово сказав і глава Полтавської ОДА Валерій Головко, який уважно слухав доповідь про ситуацію з виділенням житла родинам загиблих. На думку керівника регіону, вирішення проблеми можна прискорити, якщо налагодити скоординовану роботу всіх установ, де відповідають за виділення житла учасникам АТО. Крім того, потрібно звертати увагу й на штучні перешкоди, які виникають перед родинами загиблих на шляху до отримання житла від держави. В. Головко розповів про недавній випадок, який стався у Кременчуці. Там родина загиблого в АТО військовослужбовця отримала страхову суму — близько 600 тисяч гривень і на ці гроші купила собі квартиру. Але як тільки про це дізналися чиновники, родину загиблого одразу зняли з квартирної черги: мовляв, квартира у вас уже є...
«Юристам необхідно вивчити всі аспекти цієї справи і з’ясувати — чи праві в цій ситуації посадовці, які зняли родину з квартирної черги?» — наказав очільник Полтавщини.
* * *
Як бачимо, процес надання житла родинам загиблих в АТО воїнів може розтягнутися на невизначений час. І не стільки через хронічну нестачу коштів у державній скарбниці, скільки через чиновницьку неповороткість та їхнє небажання відійти від накатаних схем, за якими процес забезпечення житлом, зокрема афганців та чорнобильців, розтягнувся на довгі роки. Правда, військове відомство таки намагається прискорити справу і в міру можливостей налагодити бодай якусь систему, котра б допомагала справі.
Так, міністр оборони України Степан Полторак ще 29 червня 2015 року під час зустрічі з дружинами та матерями загиблих бійців у Закарпатській ОДА зазначив, що найближчими місяцями житлове питання сімей загиблих військовослужбовців, які перебували на квартирному обліку, буде вирішено. Міністерство оборони закупить квартири, що відповідатимуть потребам кожної сім’ї, з урахуванням їхніх побажань.
С. Полторак також на нараді з головами районних та міських держадміністрацій в Ужгороді продемонстрував рішучість покласти край байдужості своїх підлеглих, котрі відповідають за забезпечення житлом сімей загиблих. Зокрема, звільнив із посади начальника управління капітального будівництва Західного регіону.
«Людина, яка не володіє ситуацією згідно зі своїм напрямом, не має займати таку відповідальну посаду. Я глибоко переконаний: у такі складні часи, які переживає країна, ніхто не має права на таку безвідповідальність», — заявив міністр.
Посадовець потрапив під міністерське невдоволення через те, що очільник військового відомства занадто довго чекав відповіді на своє запитання: скільки родин загиблих військовослужбовців отримали житло та скільки ще чекають? Проте відповідальний за це начальник управління капітального будівництва Західного регіону не зміг назвати точної кількості, назвавши міністру лише число сімей, які перебувають у загальній черзі...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ

м. Полтава, фото автора