Наука і техніка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Серпень 04, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Субота, 11 Травень 2019 12:14

З Антарктичної осені – в українську весну

Rate this item
(0 votes)

Нагадаємо читачам «Демократичної України», що у номері нашого тижневика за 22 березня в публікації під заголовком «Антарктична естафета триває» ми анонсували старт 24-ї української антарктичної експедиції.
А зовсім нещодавно, наприкінці квітня, у столиці України зустрічали учасників 23-ї експедиції, які прибули до Києва двома групами: спочатку — науковці-сезонники і фахівці-ремонтники, а через дві доби — зимівники.

Щоб зустріти українських полярників, уночі в аеропорту «Київ» (Жуляни) зібралися не тільки їхні рідні та співробітники Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ), але й чимало учасників зимівель попередніх експедицій.

Кореспондент «Демократичної України» тієї ночі виявився в аеропорту одним-єдиним представником засобів масової інформації: мабуть, колег з інших ЗМІ — ані газетярів, ані телевізійників, ані співробітників інформагентств — чомусь не зацікавила така непересічна подія, як повернення українських дослідників з Антарктиди.
Літак, що виконував рейс із Рима, здійснив посадку в Києві за розкладом — і от у зоні прибуття аеропортівського терміналу з’явилися довгоочікувані зимівники на чолі з начальником станції у 23-й експедиції Віктором Ситовим. Традиційні хліб-сіль на вишитому рушнику, обійми, поцілунки — і шампанське з тостом за щасливе повернення експедиції.
На запитання кореспондента «ДУ» у терміналі аеропорту «Київ» першим відповідав очільник розташованого в Одесі Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів, кандидат географічних наук Віктор Ситов — вельми досвідчений дослідник Антарктики.
У листопаді 1995-го — січні 1996-го він входив до складу п’ятірки передової групи, котра приймала у британців їхню наукову базу «Фарадей» (вона з 6 лютого 1996-го стала українською станцією «Академік Вернадський»).
Згодом Ситов чотири рази зимував там по року — у 3-й, 7-й, 10-й експедиціях і от тепер — у 23-й, кожного разу поєднуючи професійні справи щодо гідрометеорологічних спостережень та організаційно-управлінські функції начальника станції.
Віктор Миколайович, зокрема, розповів, що учасники зимівельного персоналу 23-ї експедиції, яка завершилася, повністю виконали на Галіндезі та інших навколишніх островах і прилеглих акваторіях плани різноманітних фундаментальних і прикладних наукових досліджень.
На жаль, не обійшлось і без тривожних подій, викликаних тим, що наприкінці травня 2018-го (тобто приблизно через півтора місяця після початку зимівлі 23-ї експедиції), коли в Антарктиді вже розпочалася зима й тамтешні акваторії (протоки між островами та інші навколишні морські водні простори) скувала крига, довелось евакуювати зі станції одного з її дванадцяти полярників — захворілого біолога-житомирянина 44-річного Миколу Весельського.
Виручила міжнародна антарктична солідарність: до української станції «Академік Вернадський» крізь замерзлі навколишні акваторії пробився американський криголам «Лоуренс М. Голд», на якому Миколу Весельського доставили на розташований кількома сотнями кілометрів північніше острів Кінг Джордж, де є аеродром, з якого чилійським літаком хворого українського науковця транспортували до Пунта-Аренаса — міста на крайньому Півдні Чилі, де лікували протягом тижня у тамтешньому госпіталі.
Після цього Весельський кількома авіарейсами потрапив із Чилі в Україну, пройшовши у Києві ретельне медичне обстеження, і, як розповів нині Микола Францович, він поступово відновив стан свого здоров’я.
— У січні 2019-го (це — антарктичне літо), — веде далі Віктор Ситов, — на станцію «Академік Вернадський» прибули семеро науковців-сезонників (біологи, геофізики, метеорологи), а також група з п’яти фахівців-ремонтників.
Одні з них оновили у кількох місцях покриття даху на житлово-лабораторному корпусі, а інші зайнялися великим паливним баком, з якого — задля виконання ремонтних робіт — залишки дизельного пального тимчасово перекачали в один із двох старих баків, які залишились у спадок від колишніх британських господарів їхньої антарктичної бази «Фарадей».
...Ясна річ, річна зимівля 23-ї антарктичної експедиції (як і будь-якої з попередніх) — це не лише повсякденна цілеспрямована праця у нелегких природних умовах, а ще й різноманітні свята.
Серед них — і державні (День Незалежності та інші), і загальні — Новий рік (відзначається на станції «Академік Вернадський» зазвичай двічі — спочатку за київським часом, а потім — через шість годин — за місцевим), Різдво, Великдень тощо і найпопулярніше в Антарктиді (на тамтешніх станціях різних країн) свято Мідвінтер (Midwinter, що перекладається з англійської як «середина зими», — 22 червня, коли в Антарктичному регіоні нашої планети — найкоротший день і найдовша ніч).
До традиційної програми цього свята завжди входить купання у вельми холодній морській воді (при її температурі близько мінус 1,5°С), а обов’язкова «форма одягу» — плавки і... краватка.
А ще відзначаються персональні дні народження полярників. Оскільки зимівля на острові Галіндез триває протягом дванадцяти місяців, а іноді й трохи довше, кожен із зимівників (і 23-я експедиція тут не виняток) святкує там чергову річницю своєї появи на світ.
Між іншим, цього разу у начальника станції Віктора Ситова був не звичайний день народження, а ювілей: 20 листопада 2018-го колеги по зимівлі щиро поздоровили Віктора Миколайовича з його 60-річчям.
Тієї ночі, коли в аеропорту «Київ» (Жуляни) ми зустрічали українських полярників, які повернулися додому, тим самим авіарейсом, що й одинадцять зимівників 23-ї антарктичної експедиції, прилетів разом із ними і один із сезонників — оператор засобів зв’язку Роман Братчик, вельми досвідчений фахівець своєї справи.
На «Академіку Вернадському» Братчик ретельно перебрав і чітко відрегулював усе тамтешнє технічне обладнання засобів зв’язку. Але не обмежився цим, Роман ще використав завезену на станцію два роки тому і змонтовану там тарілку антени, призначеної для налагодження у перспективі на «Академіку Вернадському» сучасної системи телекомунікації «через космос» і швидкісного Інтернету.
Він також спромігся зробити так, що тепер українські полярники на Галіндезі, які до цього взагалі були позбавлені можливості дивитися супутникове телебачення, отримали змогу приймати телевізійні передачі з Чилі.
Зрозуміло, що іспанська мова, якою розмовляють чилійці, не найпоширеніша іноземна мова серед українських дослідників Антарктиди, проте тепер вони матимуть змогу дивитися на телеекрані, скажімо, трансляції футбольних матчів, які відбуваються у Чилі, і тамтешні розважальні та інші телепередачі, що таким чином урізноманітнить дозвілля наших полярників.
А зустрічали Романа Братчика нині в аеропорту «Київ» його дружина Світлана Краковська, котра у 1997–1998 роках працювала метеорологом на станції «Академік Вернадський» у зимівлі 2-ї української антарктичної експедиції, де і познайомилася з Романом.
Хоча завдяки майстерності Романа Братчика вдалося використати тарілку антени на якусь частку її можливостей, однак, ясна річ, закуповувалась і доставлялася на острів Галіндез ця антена космічних телекомунікацій для виконання значно більш широких і відповідальних завдань. Перш за все — для налагодження на станції системи швидкісного Інтернету і сучасного супутникового телебачення.
Саме заради цього НАНЦ (як замовник) свого часу уклав угоду з Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ»). Його фахівці у галузі телекомунікації на виконання згаданої угоди розробили для НАНЦ відповідний проект, який і мав реалізовуватися на острові Галіндез.
Але не так сталося, як гадалося: в лютому 2018-го Міністерство освіти і науки України поміняло керівництво Національного антарктичного наукового центру, і новий його очільник (в. о. директора НАНЦ Євген Дикий) чомусь забракував проект, розроблений фахівцями НТУУ «КПІ».
На моє запитання — «Чому?», поставлене у березні 2019 року після завершення церемонії проводів із Києва учасників 24-ї антарктичної експедиції, Євген Олександрович безапеляційно назвав той проект фахівців НТУУ «КПІ» неякісним і таким, що не відповідає поставленим завданням. Через це рішення Євгена Дикого повноцінне використання згаданої тарілки антени для потреб супутникового зв’язку і супутникового телебачення та швидкісного Інтернету відкладено «на потім»...
Викликало подив також припинення цілеспрямованої співпраці між Національним антарктичним науковим центром і розташованим у Києві Інститутом медицини праці Національної академії медичних наук України.
З року в рік кандидати на потрапляння до складу зимівників чергової української антарктичної експедиції проходили у клініці згаданого Інституту глибоке й всебічне обстеження всіх параметрів, які характеризують стан здоров’я і функціонування різних систем організму претендентів.
Одразу ж після повернення з Антарктиди до Києва — зимівників прямо з аеропорту привозили до тієї ж клініки Інституту медицини праці НАМНУ для повторного — вже післяекспедиційного — обстеження за аналогічною програмою, що дозволяло виявити ті чи інші зрушення в організмі кожного полярника під впливом річної праці у нелегких природних умовах Антарктиди.
Проте нове керівництво НАНЦ припинило співробітництво з Інститутом медицини праці НАМНУ. Тож медичне обстеження здоров’я претендентів у зимівники 24-ї антарктичної експедиції проводилося не у клініці згадуваного вже профільного науково-медичного закладу — Інституту медицини праці НАМНУ, а у поліклініці... Міністерства внутрішніх справ України. Не хочу говорити щось негативне про кваліфікацію лікарів тієї відомчої поліклініки МВС (і, скоріше за все, вони — хороші лікарі), але ж у них зовсім інший профіль обстежень.
А коли в Україну повернулися з Антарктиди полярники 23-ї експедиції, то очікуваного післязимівельного медичного обстеження чомусь узагалі не було...
Після того як полярники 23-ї експедиції передали станцію «Академік Вернадський» своїм колегам з 24-ї експедиції, розпочалася кількаетапна операція транспортування зимівників 23-ї, сезонників, ремонтників з Антарктиди у зворотному напрямі — додому.
Оскільки на судні «Мері Голд», яке здійснювало транспортування українських полярників, було замало вільних місць для розташування всіх учасників антарктичної експедиції, довелося вивозити людей зі станції «Академік Вернадський» не одним, а двома рейсами.
Одну групу (в. о. директора НАНЦ Євгена Дикого, науковців-сезонників та ремонтників на «Мері Голд»)  було доставлено на розташований кількома сотнями кілометрів північніше острів Кінг Джордж, де є аеродром. Далі — вже чилійським літаком — до Пунта-Аренаса, а звідти — рейсовими авіалайнерами за повітряними маршрутами — через Сантьяго-де-Чилі і Рим — до Києва.
Іншу ж групу — зимівників 23-ї експедиції — транспортували другим рейсом «Мері Голд», курс якого спрямовувався на чилійський порт Пунта-Аренас (тобто без заходу судна на острів Кінг Джордж).
Зазвичай така морська подорож від антарктичного острова Галіндез до Пунта-Аренаса, що на крайньому Півдні Чилі, триває три-чотири доби. Але цього разу — через те що у протоці Дрейка безупинно бушував дуже тривалий і вельми сильний (7–8 балів) шторм, рейс судна «Мері Голд» від станції «Академік Вернадський» до Пунта-Аренаса тривав значно довше звичайного — майже тиждень. А далі зимівників очікував уже згаданий повітряний маршрут: Пунта-Аренас — Сантьяго-де-Чилі — Рим — Київ.

Вадим ФЕЛЬДМАН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».