Нагадаємо, що конверсійна ракета «Дніпро» — дітище того сaмого конструкторського бюро «Південне», що в Дніпропетровську, де свого часу (ще у роки існування СРСР) було розроблено грізну бойову ракету «Воєвода», на базі якої згодом і створили мирний космічний носій.
У такій трансформації взяло участь розташоване в тому ж Дніпропетровську виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод», котре раніше було серійним виготовлювачем бойових міжконтинентальних балістичних ракет. А надання на комерційних засадах пускових послуг за допомогою «Дніпрів» здійснює міжнародна компанія «Космотрас».
Старт ракети-носія «Дніпро» з 33 супутниками відбувся 19 червня з пускового комплексу бази «Ясний», що в Оренбурзькій області Росії, й пройшов цілком успішно, мовою фахівців — у штатному режимі.
До речі, при підготовці ракети і космічних апаратів до старту та під час самoго пуску не лише обійшлося без небажаних відхилень технічного чи технологічного характеру, а й без будь-яких інших негативних ситуацій: і українські творці «Дніпра», і персонал пускового комплексу російської бази «Ясний» попри нинішню дуже напружену ситуацію у відносинах двох держав співпрацювали злагоджено і професійно.

Роз­по­ча­ла­ся до­слід­ниць­ка вах­та на ор­бі­ті
Серед тих 33 космічних апаратів, які виведено на орбіти ракетою-носієм «Дніпро», є супутники з України (той, що згадувався на початку нашої розповіді), США, Росії, різних європейських, африканських та азіатських країн.
Варто зазначити, що 21 із 33 космічних апаратів, виведених цим пуском у космос, належать до класу наносупутників, тобто мають невеликі розміри (приблизно 10х10х10 сантиметрів) і невелику масу (майже один кілограм).
Наносупутником є і створений у НТУУ «КПІ» апарат РоlyITAN-1. У його проектуванні, конструюванні і виготовленні брали участь молоді вчені та інженери різних підрозділів цього вищого навчального закладу, які, використовуючи власні оригінальні розробки, створили вузли, системи, агрегати супутника. Зокрема, факультет радіоелектроніки (кремнієві фотоперетворювачі), теплоенергетичний факультет (стільникові панельні вуглепластикові конструкції), радіотехнічний факультет (антени та інші засоби радіозв’язку і управління) й інші.
Вирішити фінансові проблеми пошуку коштів на проектування, конструювання й виготовлення наносупутника допомогли київським політехнікам меценати з Фонду імені академіка Володимира Михалєвича, заснованого членами родини видатного українського вченого-кібернетика, та деякі бізнес-структури.
У НТУУ «КПІ» не лише створили свій наносупутник, але й розробили програму наукових досліджень і технологічних експериментів, які реалізовуватимуться за допомогою бортових приладів і пристроїв цього космічного апарата.
Приміром, перевірятиметься функціонування в космічних умовах сонячних датчиків, сонячних джерел живлення енергетики супутника, цифрових телекомунікаційних каналів для передачі управлінських команд на борт космічного апарата та інформації з нього — на наземний пункт прийому (в НТУУ «КПІ») тощо.
Навколоземна сонячно-синхронна орбіта, на якій зараз працює український наносупутник, проходить на відстані приблизно 700 кілометрів від поверхні нашої планети, а один його оберт навколо неї триває близько 98 хвилин.
Ва­дим ФЕЛЬД­МАН
Фо­то КБ «Пів­ден­не»