Один із ключових моментів інтерв’ю був пов’язаний із тим, що (цитуємо зі згаданої публікації у «ДУ») «протягом останніх місяців почали ширитися чутки про те, що нібито Бразилія, мотивуючи свій намір економічними та деякими іншими причинами, взагалі збирається розпочати процес денонсування українсько-бразильського міждержавного договору 2003 року».
Також у тій самій серпневій публікації нашого тижневика під однією з ілюстрацій, що зображувала, яким українські проектувальники уявляють собі майбутній наземний комплекс для експлуатації «Циклонів-4» на космодромі Алкантара та прилеглу інфраструктуру, ми дали тривожну за тональністю фразу із запитання: «Невже все це залишиться тільки у таких красивих картинках?»
Денонсація договору... Навіщо?
На жаль, найгірші побоювання щодо цього справдилися. У Державному космічному агентстві України кореспондент «ДУ» дізнався, що в нашу країну з Бразилії надійшло офіційне повідомлення про те, що там ухвалено рішення про денонсування міждержавного договору 2003 року. Це означає, що бразильська сторона виходить зі спільного з Україною космічного проекту, для виконання якого і було вісім років тому, в 2007-му, сформовано бінаціональну компанію «Алкантара Циклон Спейс».
Прокоментувати цю сумну новину та її ймовірні наслідки для обох держав ми попросили вже відомого читачам «ДУ» досвідченого експерта Едуарда Кузнецова.
— Бразильська сторона, — говорить Едуард Іванович, — після приблизно дворічного за тривалістю періоду туманних обіцянок, позиційних хитань і нещирих перемовин з українськими партнерами прийняла декрет про припинення дії міждержавного договору з Україною, укладеного в 2003-му щодо співробітництва у спільному космічному проекті. Таке рішення, на мою думку, є непродуманим і невиваженим.
Для самої Бразилії воно не принесе нічого хорошого й напевне дуже відчутно утруднить її шлях у клуб космічних держав. І для України денонсація Бразилією договору 2003 року зі зрозумілих причин є малоприємним фактором. Адже перекреслюються наші плани щодо отримання незалежного (зокрема, від Росії) бразильського приекваторіального космодрому для запусків українських ракет-носіїв із космічними апаратами різних країн і різного призначення, що давало Україні чималий позитивний поштовх у подальшому розвитку вітчизняної ракетно-космічної галузі та її підприємств, котрі отримували б від замовників кошти, зароблювані за рахунок виготовлення ракет-носіїв та надання пускових послуг.
«Шлюб» не склався...
— Припинення одним із двох партнерів спільної праці над міждержавним проектом, який мав би стати обопільно корисним, принесе чималі втрати обом, — веде далі Е. Кузнецов. — Даруйте за алегоричне житейське порівняння, але це — як часом трапляється у сім’ї. Спочатку — світлі надії, ентузіазм, спільні плани. А після раптового розлучення — моральні й психологічні травми, судові процеси, поділ майна тощо. Потім кожен із колишнього подружжя починає своє подальше життя майже з чистого аркуша. І єдине, що кожен із двох набуває за цей час, — це досвід (хоча й гіркий) та уроки на майбутнє.
Тож ми усвідомили, що слід більш уважно та прискіпливо обирати партнера, з яким можна ділити не лише перемоги і пов’язану з ними радість, але й негаразди та труднощі, і, підтримуючи один одного, йти наміченим шляхом до спільної мети.
— Шкода, але у нас із Бразилією космічний «шлюб» не склався, оскільки вона виявилася неготовою до високих відносин і, так би мовити, не витримала пресингу з боку «злої свекрухи», — зауважує Едуард Іванович.
Вплив російського фактора
— Нам відомо, що Росія, яка вже має пусковий комплекс для своїх ракет-носіїв «Союз» на космодромі Куру Європейського космічного агентства, розташованому у Південній Америці трохи на північ від екватора — у Французькій Гвіані, тепер прагне спокусити Бразилію на те, щоб на її космодромі Алкантара, що трохи на південь від екватора, було споруджено комплекс для запусків російських ракет-носіїв «Ангара», — наголошує Едуард Кузнецов. — І неважко зрозуміти: в тому, що бразильська сторона після тривалих коливань пішла-таки на денонсацію українсько-бразильського міждержавного договору про космічне співробітництво, велику роль відіграло проросійське лобі в Міністерстві оборони Бразилії.
Воно (це лобі) перемогло здоровий глузд. Адже, на мій погляд, на космодромі Алкантара могли б розміститися й функціонувати обидва стартових комплекси — і той, що призначався для українських ракет «Циклон-4», і той, що для російських ракет «Ангара» (бо ці космічні носії належать до різних класів ракетної техніки).
Але, мабуть, головна мета російського впливу на Бразилію у цій сфері була іншою — взагалі витіснити наш «Циклон-4» з приекваторіального космодрому Алкантара, оскільки ця українська ракета-носій могла б стати серйозним конкурентом для російських ракет-носіїв «Союз», котрі мають запускатися з того комплексу, який є на згаданому європейському приекваторіальному космодромі Куру, що у Французькій Гвіані. І, як виявилося, протистояти цьому тиску Росії Бразилія не змогла.
До речі, нинішня ситуація, породжена денонсуванням Бразилією українсько-бразильського міждержавного договору 2003 року, що сталося, судячи з усього, не без зовнішнього впливу наших конкурентів на світовому ринку космічних пускових послуг, — це далеко не єдиний в історії подібний випадок у цій сфері.
— Як красномовний приклад того, коли у досить жорсткій конкуренції на цьому ринку часом використовуються, скажімо так, неоднозначні методи, — говорить Едуард Кузнецов, — варто нагадати те, що сталося у 90-х роках ХХ століття під час запуску з космодрому Байконур української ракети-носія «Зеніт-2», який мав вивести на навколоземні орбіти одразу 12 супутників Globalstar. У ті часи декому дуже не сподобалося, що відома американська компанія Space System Loral, котра була розробником космічних апаратів для глобальної телекомунікаційної системи Globalstar, обрала — за результатами тендера, в якому взяли участь провідні фірми з різних країн, — саме українську ракету-носій для виведення в космос таких супутників.
Тоді кілька років спільної праці партнерів врешті-решт призвели до старту «Зеніта-2» (з дванадцятьма супутниками під головним обтічником ракети), який відбувся на Байконурі 9 вересня 1998-го. На жаль, той пуск виявився аварійним — і всі 12 супутників було втрачено. Й у тогочасній російській пресі одразу ж з’явилися публікації, в яких йшлося про нібито ненадійність української ракети-носія «Зеніт-2».
Проте згодом спільна українсько-російська аварійна комісія, сформована для того, аби з’ясувати, чому це сталося, виявила: до аварії ракети призвів раптовий збій у роботі системи керування, розробником якої був... розташований у Москві російський науково-виробничий центр НПЦ АП. Тобто претензії до українських творців ракети виявилися безпідставними. Але піднятий навколо всього цього галас зробив-таки свою неправедну справу: подальші запуски всіх інших супутників Globalstar, які мали б виконуватися українськими «Зенітами», замовники передали іншим — на російські ракети «Союз» і американські ракети «Дельта-2».
І таке неподобство сталося у досить далеких 1998–1999 роках, коли міждержавні відносини Росії та України були хоча й не зовсім рівними, але відносно спокійними, та ще й зі співробітництвом між ними, зокрема, у тій сфері, де виробнича кооперація допомагала створювати і виготовляти різноманітну космічну техніку. То що вже казати про нинішні часи, коли негативне ставлення Росії до України стало повсякденним фактором міждержавних відносин.
Точка зору Роберто Амарала
— Аби оцінки нинішньої ситуації щодо денонсування Бразилією українсько-бразильського міждержавного договору 2003 року не обмежувалися лише точкою зору української сторони, — зазначає Е. Кузнецов, — наведу кілька цитат, які належать бразильцю — людині, котра свого часу зробила чимало для формування двостороннього співробітництва у цій сфері,— екс-міністру науки і технологій Бразилії Роберто Амаралу, чию оцінку того, що сталося, опубліковало бразильське видання Саrta Capital. Вважаю, що ці цитати дуже красномовні й не потребують коментарів.
«На сьогодні Бразилія, — наголошує Амарал, — не відповідає жодному з критеріїв, які висуває повноцінна космічна програма: наявність пускового комплексу, ракет і супутників. Адже бразильські метеорологічні супутники виробляються у співпраці з Китаєм, де вони складаються і звідки запускаються китайськими ж ракетами. Власні 30-річні зусилля Бразилії, спрямовані на будівництво ракети-носія VLS, завершилися у 2003 році трагічною спробою запуску, яка забрала життя 21 бразильського техніка і науковця».
«Проект «Алкантара Циклон Спейс» — шлях до закритого клубу космічних країн — зачинив свої двері після розірвання бразильським урядом відповідної угоди, підписаної з Україною у 2003 році. Ці факти дають Бразилії мало вибору — або змиритися із залежністю від інших країн у питанні будівництва і запуску супутників, або погодитися на роль прислужника, поступившись суверенітетом...»
«Маючи значну територіальну, економічну та стратегічну важливість, Бразилія залишається єдиною серед країн такої ж геополітичної ваги, в якої немає власної космічної програми, в той час коли космічна сфера стає все більш важливою. Україна ж вже майже 60 років володіє космічними технологіями та з часів набуття незалежності перетворилася на важливого гравця на ринку запуску супутників. Співробітництво з Україною давало Бразилії можливість реалізувати взаємовигідний проект у галузі освоєння космосу, який передбачав будівництво в Алкантарі пускового центру за українськими технологіями та запуски... ракети-носія «Циклон-4».
«Проект «Алкантара Циклон Спейс» давав надію на отримання 4–6 контрактів на запуски щорічно середньою вартістю по 50 мільйонів доларів США. Географічне розташування бразильського пускового центру, який став би єдиним у Південній півкулі планети та найближчим до екватора, де транспортна ефективність будь-яких космічних запусків на 30% вища, давало б йому (космодрому Алкантара) усі переваги, які відсутні, наприклад, у США чи Росії».
«Головне питання полягає не тільки у припиненні космічної програми, що само по собі вже є серйозною проблемою, а у бразильській неспроможності слідувати технологічному прогресу своїх партнерів, особливо у так званих чутливих галузях, які вимагають високих технологій. Невиліковною здається нездатність бразильського суспільства розвивати стратегічні проекти, які ставлять перед собою високі цілі», — наголосив Роберто Амарал.
Попереду — пошук більш надійних партнерів
— Уже йшлося про те, що денонсація Бразилією міждержавного українсько-бразильського договору 2003 року про довгострокове співробітництво у космічній сфері призведе до втрат для обох країн. Але хай свої фінансові та інші втрати Бразилія підраховує сама, — говорить Едуард Кузнецов. — Я лише зазначу, що є для них ще і політичні (іміджеві) та моральні втрати, бо, мабуть, неоднозначною буде реакція бразильського суспільства на таке рішення керівництва їхньої держави.
Ясна річ, відчутних втрат зазнає й Україна, — зазначає Едуард Іванович. — Це і згаяний час (чимало років), і послаблення наших позицій на світовому ринку космічних послуг, і солідні кошти, які нашій країні треба буде повернути кредиторам. Оскільки, на відміну від Бразилії, яка свою частку фінансування спільного проекту забезпечувала з держбюджетних асигнувань, Україна брала на реалізацію цієї мети кредити під державні гарантії.
...Після з’ясування причин і негативних наслідків конфліктної події та отримання відповіді на звичне у таких ситуаціях запитання «Хто винен?» на черзі постає необхідність пошуку відповіді на не менш актуальне запитання: «Що робити?»
— Ми — тобто держава Україна та її космічна галузь — маємо вже майже завершений створений кінцевий продукт — сучасну ракету-носій «Циклон-4», оснащену високотехнологічними системами керування, навігації, безпеки тощо, — акцентує Едуард Іванович. — І поки буде працювати ліквідаційна комісія, яку обидві сторони мають створити, та поки відбуватимуться судові розгляди цієї справи і поділ спільного майна бінаціональної компанії «Алкантара Циклон Спейс», наші зусилля слід спрямовувати на пошук більш надійних партнерів для реалізації таких проектів, а також на пошук нового можливого місця розташування стартового комплексу для запусків українських космічних ракет-носіїв «Циклон-4».
Державне космічне агентство України, наскільки мені відомо, не сиділо склавши руки без реагування на зміни ситуації у позиції бразильської сторони в її ставленні до міждержавного співробітництва з нашою країною у космічній сфері,— й опрацьовувало, так би мовити, запасні варіанти. Зі зрозумілих причин — аби не наражатися на завчасну протидію з боку конкурентів — ми не станемо конкретизувати напрями таких наших пошуків, — сказав на завершення віце-президент Аерокосмічного товариства України Едуард Кузнецов.
Вадим ФЕЛЬДМАН
