На бажання вдатися до корупційних способів вирішення проблеми зазначають і в Координаційному центрі з надання правової допомоги. Його клієнти часто (а вони, нагадаємо, одержують її безоплатно) кажуть: «Я не хочу боротися, хочу домовитись зі слідством». Тож можна зробити логічний висновок: хабарі беруть, поки їх дають. Проблема не в тому, що судді чи прокурори приймають незаконні підношення, а набагато глибша.
Причина такого стану речей — брак довіри до судової системи. Її не вдалося суттєво підвищити нашим найближчим сусідам — Польщі і Грузії, які стали на цей шлях раніше. Для порівняння: в Грузії рейтинг міліції зріс — її перевдягли, навчили, побороли вуличну злочинність, і показник підскочив з 20 до 80 відсотків. Стосовно суддів прориву немає, динаміка є, але дуже повільна, про якийсь стрибок і мови не може бути. Тобто короткострокових рішень у цій сфері немає. Може бути система правосуддя, в якій немає правосуддя, і ми живемо саме в такій системі координат, зазначає директор програми «Права людини та правосуддя» фонду «Відродження» Роман Романов.
Звичайно, держава робить певні кроки для подолання корупції, але специфіка явища така, що репресивних методів замало для досягнення помітного успіху. Наразі експерти вбачають вихід із ситуації в тому, щоб укріпити етичні стандарти в середині професійних спільнот, адвокатської в тому числі. Адвокатура сама має вичищати корупціонерів зі свого середовища, робити їх вигнанцями. Корупційна система не працюватиме, якщо не функціонуватимуть усі її складові. Звичайно, «рішали», які допомагають клієнтам упоратися з проблемами завдяки конвертам, не зникнуть, але вони принаймні не належатимуть до адвокатури, не псуватимуть її імідж.
Важливий аспект, що міг би посприяти позитивній трансформації, на який не звертають належну увагу: має бути єдина професійна спільнота — адвокатів, суддів, прокурорів. Не може існувати якась окрема правда — прокурорська чи суддівська, хоча мимоволі складається саме таке враження. У цьому сенсі показовою є назва, мабуть, непоганої загалом книжки «Цивільне право для адвоката». Невже є таке саме право окремо для прокурора, окремо для судді? Кодекс для всіх один.
Якість і стандарти
Довіру до професії захисника підриває ганебне явище — «кишенькові» адвокати, які за багаторічною традицією вирішують питання корупційно. Показово, що думки стосовно їхньої кількості суттєво різняться. У Координаційному центрі з надання правової допомоги називають цифру в 10%, інші представники спільноти переконані, що їх набагато більше, адже значна кількість захисників не тільки не поділяє цінності, закладені в Правилах адвокатської етики, а навіть не читала їх.
Певною мірою може бути цікавим у намаганні позбутися старих болячок, притаманних професії захисника, досвід майже дворічної діяльності системи безоплатної правової допомоги. На перших порах її пріоритетом був ранній доступ до підозрюваного, адже саме на цій стадії брутально порушуються його права. Нині в цій сфері Україна вже може конкурувати з деякими країнами, які запровадили таку систему значно раніше, наголошує директор Координаційного центру з надання правової допомоги Андрій Вишневський.
Сьогодні першочергова увага надається іншому аспекту — якості. Адже слово «безоплатна» тут вживається значною мірою умовно, за цю роботу держава платить 260 тис. грн у день з бюджетних коштів. Тож з липня запроваджено стандарти якості та їхній моніторинг. Уже можна дійти висновку, що частині адвокатів (зазвичай тим, які працюють у віддалених районах, де захисників мало, а доступ до них ускладнений, вихідцям з прокуратури чи МВС) незвично і навіть дико дотримуватися цих стандартів, вони їх свідомо ігнорують. Якщо переконати їх в такій необхідності не вдається, з ними прощаються. Таким чином поступово формується пул справжніх захисників.
І все ж проблеми з якістю всього адвокатського корпусу залишаються. Під час нещодавнього конкурсу з відбору до Центру зі ста претендентів 50 відсіялися одразу. Це об’єктивно відображає загальний стан сучасної адвокатури. До речі, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, посилаючись на дослідження, яке проводили 2006 р. у Харківській області, зазначив: рівень безоплатної правової допомоги тоді був жахливий. Нинішній її стан — це шалений злет.
Адвокатській спільноті небайдуже, що робити з тими 50-ма особами, які не пройшли відбір до Центру. Адже вони залишилися захисниками, а знань, потрібних для цієї діяльності, не мають. Вони «розводитимуть», демонструючи посвідчення, навіть дуже бідних людей, котрі віддаватимуть останнє. До того ж не секрет, що цей документ багато хто отримав як подарунок. За таких умов гарантувати якість роботи захисника вкрай проблематично, особливо зважаючи на винахідливість у намаганні незаконно одержати від клієнтів кошти. Варто в цьому зв’язку згадати кричущі випадки, коли захисники стягували державне мито за подання справи до Європейського суду з прав людини.
Нині суспільство ставить не тільки нові вимоги до держави, а й змінює її, тому адвокатура не може залишатися в такому стані, в якому перебувала досі. Інакше є ризик, що так званої народної люстрації не уникнути: звичайно, люди не кидатимуть адвокатів у сміттєві баки, а відбиратимуть у них посвідчення і приноситимуть туди, де їх видали, застерігають експерти.
Ніна КЛИМКОВСЬКА