Органи державної влади часто пояснюють наявність порушень браком фінансування, зазначає представник Уповноваженого з питань реалізації НПМ Юрій Бєлоусов. Але більшість рекомендацій цього органу не пов’язана з матеріально-технічним забезпеченням. Вони спрямовані на те, щоб привчити працівників таких закладів бачити в підопічних людей, які мають права, гідність, з котрими треба поводитися відповідно до законодавства.
Інколи керівники місць несвободи кажуть візитерам: «Які можуть бути претензії, адже умови тримання забезпечено?» На жаль, вони щиро не розуміють, що головне в їх роботі — ставлення до людини.
«У тих місцях, куди ми приїжджаємо, можемо бути єдиними відвідувачами за рік, — наголошує Андрій Черноусов, керівник Асоціації незалежних моніторів, яка налічує 150 осіб. — Наприклад, довелося побувати в інтернаті, який розташовано в селі, де лише чотири хати. Туди не ходить транспорт, навіть час там ніби зупинився».
Юрій Бєлоусов виокремив проблему, пов’язану з грубим порушенням прав взятих під варту осіб під час їхньої участі в судових засіданнях. Вранці їх поміщають до приймальних боксів слідчих ізоляторів, де немає вентиляції і вікон, через кілька годин переводять до автозаків. Площа на одну людину там менша за півквадратного метра, відсутні прилади для обігріву чи кондиціонування. У суді цих осіб в очікуванні судового засідання утримують в камерах, де немає природного освітлення, вентиляції, санвузлів.
У деяких храмах Феміди відсутні й такі приміщення, і доставлені особи змушені чекати в автозаках, потерпаючи від холоду взимку і від спеки влітку. Незважаючи на те що вони не мають можливості поснідати і повечеряти, сухими пайками їх не забезпечують. Таку практику можна прирівняти до жорстокого поводження, а в окремих випадках — до катувань.
До речі, на початку існування НПМ про візити попереджав відповідні установи за місяць. Однак свіжопофарбовані вікна та інші прояви термінового «покращення» навели на думку, що від цієї практики слід безповоротно відмовитися.
Ще одна проблема стосується пацієнтів закладів психіатричного та психоневрологічного профілю. Вона поширена в установах не тільки Міністерства охорони здоров’я, а й Державної пенітенціарної служби та Міністерства оборони. Їхній персонал на свій розсуд за відсутності нормативного регламентування вирішує, як поводитися з підопічними, в котрих виникає стан збудження.
Зокрема, щоб вони не завдали шкоди собі чи оточуючим, застосовують гамівні сорочки, які не сертифіковані. Подекуди таких пацієнтів поміщають в ізольовані непристосовані кімнати, умови котрих не відповідають мінімальним стандартам. В одному з таких закладів монітори побачили, що для цієї мети використовують клітку! Для усунення цих та інших кричущих порушень прав людини Омбудсман надіслала відповідним державним органам 26 подань.
Серед здобутків НПМ — внесення змін до законодавства, зокрема до Кримінально-виконавчого кодексу. Майже третина їх була розроблена за результатами моніторингових візитів. Також закрито цілу низку установ (30 у системі МВС, чотири школи та одне училище соціальної реабілітації) через те, що вони не відповідали стандартам. Водночас завдання НПМ — не покарання винуватих, а виявлення осередків порушень.
У нас тут не санаторій
Участь представників громадськості у візитах у рамках НПМ є надважливою, наголошує активіст Сергій Перникоза. Керівники цих установ звикли, що реагування йде по лінії міліція — прокуратура — суд, а тут цього немає, тут зовсім незрозуміла для них схема. Невідомо, хто начальник громадського активіста. На нього неможливо натиснути, навіть пригостити чаєм чи кавою.
Зазвичай візитерів зустрічають словами: «Ну чого ж ви приїхали? Тут у нас не санаторій!» Тобто демонструють нерозуміння, що моніторів цікавить не тільки стан приміщень, а в першу чергу ставлення до тих, хто там перебуває. Сумно, але кожен такий заклад — це держава в державі, де живуть за своїми правилами, які не корелюються із законодавством.
У багатьох місцях позбавлення волі персонал порушує права підопічних не тому, що має злий умисел, а через незнання чи інерцію. Так, у психоневрологічному інтернаті на Київщині не було вікон. Адміністрація не вважала це чимось надзвичайним, адже надворі літо. Те, що через них можуть залітати комарі чи потрапляти дощова вода, що це може спричиняти дискомфорт підопічним, їй і на думку не спадало.
Характерно, що керівники таких закладів впадають у ступор після запитання моніторів: «Чи потрібно фінансування для того, щоб кожного дня мити підлогу?» А в одному з інтернатів у візитерів викликало подив те, що люди чекали своєї черги в їдальню, лежачи на підлозі. Водночас поруч була зачинена кімната з м’якими меблями.
Чому їм не дозволяють ними користуватися? Ті їх забруднять, пояснив персонал, у багатьох — урологічні проблеми. Так постеліть клейонку, а зверху вкрийте покривалом, його за потреби можна випрати, порадили монітори. Під час повторних візитів помітно, що ставлення до людей змінюється. Звичайно, про ідеал поки не йдеться, але підлогу таки починають мити щодня.
Виявили монітори і відсутність взаємодії столичних психоневрологічних інтернатів системи соціального захисту населення зі спеціалізованою психіатричною бригадою Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1. При загостренні хвороби у підопічних інтернатів працівники лікарні відмовляються госпіталізувати їх і навіть не фіксують факту відмови. Після втручання НПМ ситуація змінилася.
Тож іще одним здобутком українського НПМ можна назвати те, що він діє за моделлю «Омбудсман плюс», тобто за участю громадськості — моніторів, які пройшли спеціальні тренінги.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
