Законопроект породив хвилю несприйняття, особливо ті його положення, які установлюють адвокатську монополію на захист в усіх судах. Не менший резонанс викликала й пропозиція встановити триступеневу процедуру кваліфікаційного екзамену для тих, хто бажає приєднатися до адвокатської спільноти, і стажування. Згідно з проектом, іспит має проводитися у два етапи: теоретичний і практичний. До стажування допускають особу, яка має свідоцтво про складання теоретичного екзамену. За проходження стажування встановлено внесок, величину якого визначає рада адвокатів регіону, однак він не може перевищувати десяти мінімальних зарплат. Керівник стажування отримує 4/5 цієї суми. Як іронізують деякі практики, без золотого запасу не підходь, адже, крім офіційних платежів, слід бути готовим до негласних.
Як відомо, в ст. 59 Конституції вказано: «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Тобто, громадянин сам вирішує, вдаватися йому до послуг адвоката чи юриста. Є з цього приводу також роз’яснення Конституційного Суду від 16 листопада 2000 року у справі Солдатова. Тоді КС підтвердив право вільно обирати захисника.
До речі, воно повністю узгоджується з регламентом Європейського суду з прав людини. Відповідно до його Правила 36 інтереси заявника повинна представляти особа, яка має право на юридичну практику на території тієї чи іншої країни — члена Ради Європи, а також проживає там і розуміє хоча б одну з офіційних мов ЄСПЛ. Більше того, голова палати згаданого суду може дозволити представляти інтереси заявника особі, яка не відповідає цим вимогам.
Проте ні Конституція, ні регламент Страсбурзького суду не зупинили наших законотворців. Їхній убивчий аргумент на користь монополії звучить так: у європейських країнах в усіх судах представництво здійснюють тільки адвокати. Однак там не здають кваліфікаційних екзаменів за хабарі, а сама адвокатська спільнота настільки потужна і некорумпована, що здатна витіснити зі своїх лав некомпетентну особу, яка соромить професію, зазначає голова асоціації «Добробут через право» Валентин Перевожченко. Варто звернути увагу на те, що, за умови ухвалення, цей законопроект набирає чинності першого січня 2016 року. Чи не вважають його ідеологи, що до цього часу в нашій країні буде подолано корупцію, і кваліфікація адвокатів не викликатиме щонайменшого сумніву?
Це не перша спроба запровадити монополію адвокатів. Згадаймо Кримінальний процесуальний кодекс, ухвалений 2012 року, згідно з яким захисником у кримінальних справах може бути лише адвокат. Розробники кодексу проігнорували Конституцію і роз’яснення КС, котре, як відомо, є остаточним та оскарженню не підлягає, і їм за це нічого не було. Тож цілком логічним виглядає прагнення розширити завойовану територію — поява такої норми в згаданому законопроекті: представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства, а також при розгляді справ про адмінпорушення мають право здійснювати винятково адвокати. Ці вимоги не поширюються на працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, які представляють інтереси згаданих органів, та деякі інші обмежені категорії.
Суть у боротьбі заринки збуту
Громадськість з цього приводу висловлюється недвозначно: монополія адвокатури в судах означає її кінець. До лав цієї спільноти, яка претендує на елітарність, кинуться всі юристи, які практикують у судах, адже інакше вони залишаться без шматка хліба.
Наслідки можуть бути трагікомічними, зазначає керівник спілки «Захист для всіх» Олександр Третьякевич. Уявіть, як юрист з більш ніж 30-літнім стажем, котрий успішно виконував свою роботу, для того, щоб продовжувати це робити, мусить іти стажуватися до молодика, який став адвокатом кілька років тому?
Запропоновані бар’єри на шляху до професії багато хто розглядає як банальну боротьбу за ринки збуту юридичних послуг. Мета — усунути конкурентів і встановити монопольні ціни. До речі, адвокати від запровадження монополії не виграють, клієнтів у них не побільшає, адже юристи, які нині представляють інтереси в суді, будуть змушені податися в адвокати.
Монополія була б хоч якоюсь мірою виправданою, якби адвокати демонстрували високий професіоналізм і відданість захисту інтересів клієнта. Однак практика свідчить, що це не завжди відповідає дійсності. Іншими словами, статус адвоката не служить гарантією якості послуг. Часто навіть родичі обвинуваченого в кримінальному процесі виявляються ефективнішими захисниками, ніж дорогий модний адвокат. Крім того, адвокатське свідоцтво багато хто розглядає як щось із категорії must have (треба мати). Воно є у працівників прокуратури, міліції, у суддів. Часто спосіб, в який ці особи розжилися заповітною книжечкою, мав би викликати не тільки подив, а й зацікавленість з боку компетентних органів.
Окремо варто сказати про стажування. Дехто вбачає в цьому узаконення використання безплатної робочої сили і легітимізацію хабара в розмірі 4/5 внеску.
Водночас далекоглядні споживачі юридичних послуг стривожені тим, що запропоновані новації призведуть не тільки до зростання цін на представництво інтересів у судах, а й тотальне здорожчання будь-яких юридичних послуг.
Вселяє надію те, що міністр юстиції, звітуючи про 100 днів на посаді, назвав неоднозначний проект робочим варіантом, який після обговорення доопрацьовуватимуть, а потім направлять до Венеціанської комісії. Тільки після отримання її висновків і подальшої роботи над документом його буде направлено на розгляд до Верховної Ради.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
