Найодіознішою функцією прокуратури по праву вважають загальний нагляд. Це — уособлення міфу про доброго дядечка, який витре сльози всім ображеним і захистить усіх скривджених. Про великого начальника, який може підняти слухавку і сказати: «Ти там виріши мені питання».
Насправді загальний нагляд — це той пилосос, який висмоктує гроші з бізнесу, зазначає заступник голови правління Центру політико-правових реформ, експерт громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» Роман Куйбіда. Щодо захисту прав людини, де цей нагляд мав би проявити свою корисність, то тут діяльність прокуратури заслуговує негативну оцінку.
Зокрема, лише торік наша держава повинна була виплатити 1 млн 210 тис. грн компенсації за жорстоке поводження з боку міліціонерів, але прокуратура вперто цього не помічає. За фактами жорстокого поводження протягом дев’яти місяців 2013-го її органи провели досудове розслідування у понад трьох тисячах кримінальних проваджень стосовно працівників органів внутрішніх справ.
Утім, до суду з обвинувальними актами надіслано тільки 49 таких проваджень, із них усього п’ять за статтею 127 Кримінального кодексу (катування). Решта — за перевищення або зловживання владою. Така хибна практика приховує реальний масштаб проблеми тортур і не сприяє викоріненню насильства з боку правоохоронців. За висновком Європейського суду з прав людини, неефективне розслідування порушень у цій сфері спричинене небажанням прокуратури негайно вжити необхідних заходів для встановлення фактів, що мають відношення до скарг на катування. Під час розслідування її працівники обмежуються поясненнями міліціонерів, тож у ньому зазвичай переважає міліцейська версія подій.
У сфері захисту прав людини прокуратура виступає на боці держави, наголошує виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко. Як можна сприймати ситуацію, коли прокурор у суді має боронити права пенсіонера на законну пенсію і водночас стояти на варті інтересів Пенсійного фонду?
Що ж до інших випадків захисту державних інтересів, то прокуратура працює з від’ємним результатом (судячи з величини коштів, які повертає до держбюджету, розслідуючи діяльність порушників). Ці суми неспівмірні з тими, які витрачає держава на утримання цього органу, особливо протягом останніх років, коли її бюджет зростав як на дріжджах.
Показовим є й приклад звернення нашої держави до Міжнародного кримінального суду у справі розслідування злочинів проти людяності під час мирних акцій громадян в Україні з 30 листопада 2013-го до 22 лютого 2014 року. Об’єктивно потреби втручання з боку Гааги немає, це свідчить лише про дуже низький рівень довіри до української прокуратури, зазначає директор програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов.

Сито професійного відбору замість політичної доцільності
Вочевидь, прокуратура була одним зі стовпів колишнього режиму, хоча нинішня влада теж не поспішає реформувати її. Пояснення просте: це дуже зручний інструмент. Він дозволяє, приміром, реприватизувати «Криворіжсталь» або змусити олігархів робити внески в той чи інший політичний проект. Небажання змін намагаються пояснити необхідністю напрацювати новий законопроект, адже той, що входив до євроінтеграційного пакета, був підтриманий злочинною владою. Тобто за дешевими спекуляціями приховують намагання за будь-яку ціну залишити status quo.
Між тим підтриманий у першому читанні законопроект № 3541 «Про прокуратуру» передбачає запровадження прозорого і конкурсного відбору прокурорів, самостійність кожного з них від зовнішніх і внутрішніх впливів. Прокуратура перестане «кошмарити» бізнес. Залишиться в минулому використання цього органу для боротьби з опонентами та незгодними активістами. Пресловутий загальний нагляд буде максимально звужено, скажімо, до захисту в суді прав недієздатних осіб чи дітей вулиці, які не мають опікунів. В інших випадках діятимуть такі механізми, як Омбудсман та безоплатна правова допомога, також ніщо не перешкоджає громадянину звертатися до адміністративного суду.
Одним із результатів такої масштабної реформи буде скорочення в три рази кількості прокурорів (з 15 до 5 тисяч), що відповідатиме загальноєвропейському рівню. Ті з них, які працюють у сфері захисту екологічних чи соціальних прав, знайдуть себе в царині безоплатної правової допомоги, при цьому рівень їх заробітків не знизиться.
Очевидно, повністю реформувати прокуратуру, не вносячи змін до Конституції, неможливо. Але те, що можна зробити сьогодні, варто не відкладати на потім, бо в будь-якому випадку цей процес відбуватиметься в кілька етапів. Особи, які перебувають на керівних посадах, гальмуватимуть його. У нашій країні є усталена традиція: тільки СБУ знає, як реформувати спецслужбу, лише міліції відомо, як реформувати органи внутрішніх справ. Життя довело: це дуже погана практика, коли той чи інший орган реформує сам себе.
Безумовно, для масштабних змін прокуратури потрібна політична воля, і вона сама по собі не з’явиться. Суспільство повинно показати, що в ньому є запит на такі реформи.
Нагальною є вимога покласти край політичним призначенням генерального прокурора, які супроводжуються грошовими призначеннями керівників на місцях. Як наслідок — величезні ризики для справедливого правосуддя, оскільки пірамідальна структура прокуратури передбачає, що думка начальника вища, ніж якісь абстрактні поняття права. Цього вдасться позбутися, якщо буде діяти сито професійного відбору і на посаду призначатимуть тих, кого рекомендує відповідна кваліфікаційна комісія.
Закон про прокуратуру — останній зі «списку Фюле», а прокуратура — єдина державна інституція, яка не приведена у відповідність з Основним Законом. Тож її необхідно реформувати не потім, не чекаючи інших, сприятливіших обставин, а нині, адже така реформа посилить цю інституцію.

Ніна КЛИМКОВСЬКА