Йдеться не про десятки чи навіть сотні тонн сільгосппродукції. За даними Віталія Саблука, які він оприлюднив під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань, її набагато більше. Зокрема, торік господарствами населення було вироблено сільгосппродукції на 118 млрд грн. І це — у цінах 2010 року, хоча зрозуміло, що за цей час вони істотно зросли.
Хто саме виробив продукцію у такому значному обсязі? Віталій Саблук дає відповідь і на це запитання — 4,3 млн особистих селянських господарств (ОСГ), які разом обробляють майже 7 млн гектарів землі.
Для порівняння — сільгосппідприємства, в тому числі й агрохолдинги, господарюють на понад 21 млн гектарах. При цьому торік вони виробили сільгосппродукції на 133 млрд грн.
Але і це ще не все. З розрахунку на 1 гектар, обчислив Віталій Саблук, малі господарства, які практично позбавлені зовнішнього фінансування, за допомогою лопат та вил виробляють доданої вартості у 3–4 рази більше, ніж великі сільгосппідприємства.
За підсумками минулого року валове виробництво в сільському господарстві знову ж таки у цінах 2010 року становило 251 млрд грн. Половину цієї продукції було відправлено за кордон і стільки ж спожито на внутрішньому ринку.
Погодьтеся — промовисті показники. Особливо якщо взяти до уваги, що на зовнішніх ринках переважно торгують агрохолдинги, а на внутрішньому — малі господарства, чиї землі часом вимірюються навіть не гектарами, а сотками. Відтак напрошується висновок, що всіх нас здебільшого годують особисті селянські господарства. На них, відповідно до офіційної статистики, припадає 60% усього виробленого в Україні м’яса, 58% молока, понад 92% плодово-ягідної продукції і майже 99% картоплі.
Отже, внесок особистих селянських господарств в аграрну економіку суттєвий. Та парадокс полягає в тому, що ОСГ порівняно з великими сільгосппідприємствами перебувають в гірших умовах, і це вже визнають і ті, хто причетний до формування національної аграрної політики. Зокрема, під час засідання Прес-клубу Віталій Саблук зізнався: «На сьогодні малі форми господарювання перебувають у набагато гірших умовах».
Про які умови йдеться? Про одну ми вже згадали — це відсутність доступу до організованих ринків. Але насправді проблем, з якими зараз реально стикаються особисті селянські господарства, набагато більше, і важко сказати, яка з них є найболючішою і потребує першорядного вирішення.
Приміром, особисті селянські господарства позбавлені змоги доступитися до фінансових ресурсів. І не тільки до банківських кредитів, а й до бюджетних коштів, котрі держава спрямовує на підтримку сільського господарства. І все знову ж таки через відсутність в ОСГ статусу сільгоспвиробника.
Мало того, через брак цього статусу вони не можуть також створити кооператив або вступити до нього, адже законом передбачено, що членами кооперативів є сільськогосподарські виробники! Відсутність статусу перекриває для ОСГ це важливе джерело зростання: вони не можуть зорганізуватися в кооператив і використовувати ефект масштабу. Це шлях у безвихідь.
Звідси нестача міні-тракторів, сівалок, комбайнів та іншої техніки, яку успішно експлуатують на своїх полях американські та європейські фермери. Загалом, додав керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко, лише 7% ОСГ «забезпечені хоч якоюсь технікою». Зважте, не сучасною, ефективно працюючою, а такою, яка часто на ладан дихає.
Ще одна проблема — в сільській місцевості спостерігається високий рівень безробіття. Один сучасний трактор John Deere або йому подібний здатен вивільнити одразу кількох механізаторів.
Часто селяни втрачають не лише роботу, а й можливість тривалий час працювати на власній землі, бо змушені здавати її в оренду агрохолдингам та фермерам на значний термін. Він може сягати 15 і навіть 49 років. Орендарям це вигідно, але що робити весь цей час орендодавцям і особливо тим, чиї діти подорослішали і мають намір знайти собі нішу у цьому житті, пов’язуючи її із селом?
Крім того, нинішні власники ОСГ не можуть розраховувати на пенсію, адже її потрібно з чогось нараховувати. А з чого її брати, якщо особисті селянські господарства (принаймні, так вважається офіційно) працюють винятково на себе?
І в цьому полягає черговий парадокс. Насправді, як твердить Віталій Саблук, 20% особистих селянських господарств зорієнтовано на ринок. І тільки те, що не можуть продати на базарах, поблизу доріг, бо не мають місць для продажу на оптових ринках, в супермаркетах, споживають у домашніх умовах.
Така доля зачіпає понад 800 тис. наших співвітчизників, які мешкають у сільській місцевості і які за теперішніх обставин змушені якось виживати. З часом вони можуть не витримати випробування чинною недалекоглядною аграрною політикою, котра ігнорує їх економічні та соціальні інтереси і яка, по суті, виживає із села. Та справа в тому, що на них ніхто не чекає і в містах.
«Треба бити на сполох, — непокоїться з цього приводу власник ОСГ зі Згурівського району Київської області Олександр Дерунець, — оскільки ми втрачаємо село. Воно і так катастрофічно старіє. А ми такою нашою політикою підштовхуємо до того, щоб люди залишали свої домівки».
Вихід із ситуації, що склалася, один — визнати особисті селянські господарства повноцінними учасниками аграрного ринку. І не просто визнати, а все зробити для того, щоб вони увійшли в нього і тим самим допомогли його детінізації. Як наголосив Віталій Саблук, 50–55% сільського населення досі перебуває поза межами організованого ринку і тому часто змушені співпрацювати з різного роду ділками, погоджуватися на запропоновані ними тіньові схеми.
Усі можливості для повноцінного входження ОСГ до організованого ринку є. «Особисті селянські господарства, — твердить головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов Молдован, — апріорі вже є фермерськими господарствами». За характером організації праці, її продуктивністю і багатьма іншими показниками вони нічим не поступаються фермерським господарствам багатьох країн світу.
Тільки треба визначитися, кого можна вважати фермерським господарством. У Польщі, наприклад, до їх числа належать усі, хто обробляє 1 гектар і більше. У США сповідується інший підхід — тут статус фермерського господарства набуває той, хто виробляє і реалізує сільгосппродукції на суму, яка щонайменше становить 1 тис. доларів.
Принагідно Любов Молдован сказала, що фермери, а отже, і сімейні фермерські господарства можуть уникнути поглинання агрохолдингами. Для цього лише варто скористатися досвідом США. Там у 60-х роках у сільській місцевості спостерігалася подібна до нашої ситуація — великі корпорації поглинали невеликі господарства. Це призводило до наростання соціальної напруги в країні. Проблему було вирішено ухваленням антитрестівського закону.
Відповідно до нього несільськогосподарським компаніям було заборонено займатися сільськогосподарською діяльністю і володіти сільськогосподарськими землями. Водночас було запроваджено політику, спрямовану на об’єднання фермерів, причому не тільки на виробничому рівні, а й на рівні переробки вирощеної продукції, її зберігання, збуту, постачання матеріально-технічних ресурсів тощо.
«Виходить, нам потрібно паралельно легалізувати ті механізми, які забезпечать особистим селянським господарствам набуття статусу фермера», — додала Любов Молдован.
За різними оцінками, зауважив Микола Гриценко, на базі особистих селянських господарств може бути створено 500–600 тис. фермерських господарств. На сьогодні їх набагато менше — лише 41 тис. Тож є можливість значно поліпшити фермерську статистику, а головне — упорядкувати вітчизняну аграрну галузь і запустити в повноцінну роботу один із найпотужніших її секторів, який значною мірою забезпечує продовольчу безпеку нашій країні.
Та­рас ТЕР­НІВ­СЬКИЙ,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань